Цього року в Україні працює 48 цукрових заводів, себто на 10 більше, ніж торік. А кожний знає, якщо заводська труба «димить», то добре усім — його власнику, працівникам, місцевим і державному бюджетам. Справді, важко переоцінити значущість того, що за непростої економічної ситуації в державі, коли злободенним є питання заміни імпорту вітчизняними товарами, на внутрішньому ринку попит споживачів повністю забезпечується українським цукром. Та чи будемо достатньо мати його протягом цього маркетингового року? Насамперед це залежить від того, з якими результатами завершать сезон базові в галузі регіони і, зокрема, Вінниччина. Про тенденції в цукровому комплексі ведемо мову з заступником голови асоціації вінницьких цукровиків Леонідом КОЗОДОЄМ.
— Леоніде Кириловичу, чи солодкі цукрові буряки цієї осені?
— Нинішнього року в області під ними було зайнято площу трохи меншу, ніж торік. Та завдяки впровадженню сучасних технологій у вирощуванні і сприятливим кліматичним умовам врожай отримали значно кращий. Наразі аграрії збирають у середньому по 485 центнерів з кожного гектару, що на 80 центнерів більше, ніж торік. За нашими підрахунками, з поля на заводи загалом надійде понад 2,8 мільйона тонн солодких коренів, а це на 500 тисяч тонн більше, ніж минулого року.
Важливо, що також покращилася якість сировини. Порівняно з аналогічним періодом минулого року показник вмісту цукру в буряках значно збільшився і становить 17,7 відсотка.
— Цікаво взнати: яке насіння так добре вродило?
— Цукрові буряки майже повністю були посіяні гібридами іноземної селекції, які дають цукристість на один відсоток вищу, ніж української селекції. Тут річ у тім, що в галузі майже втрачено вітчизняне насінництво, бо держава фінансово його не підтримувала. Тому наші гібриди трохи поступаються за показником цукристості, хоча за врожайністю — ні.
— Техніка на полях імпортна, насіння теж. Треба відроджувати своє…
— Селекція у нашій країні ще є, а ось товарного насіння цукрових буряків вже немає. А між тим свого часу лише на Вінниччині було 22 насіннєвих господарства, які забезпечували потреби в ньому 10 областей України. І наше насіння було дешевше, ніж імпортне. На жаль, на сьогодні у нас жодне господарство не займається насінництвом. У цьому питанні ми повністю стали залежними від імпортних поставок.
Тут ще така проблема. Якщо цукрові буряки української селекції на кагатних полях заводів могли стояти довго, то іноземної селекції майже не придатні до зберігання. Два-три дні вони зберігаються, а далі починають гнити. Тож якщо з поля завезли більше, то є втрати сировини при зберіганні.
— До речі, як позначається на виробничому процесі те, що інтегровані структури самі вирощують цукрові буряки?
— На сьогодні приблизно 70 відсотків солодких коренів виробляють агроформування інтегрованих структур, а решту — сільськогосподарські підприємства та дрібні фермери. Це дає добрі результати. Позитив і в тому, що інтегровані структури самі регулюють доставку сировини на заводи і за рахунок цього покращують техніко-економічні показники.
Зауважу, що за показником вилучення цукру з сировини більшість наших заводів сьогодні працюють на рівні європейських стандартів. Цього сезону очікуємо його вихід в межах 14,5 відсотка. Такого результату в області ще не було. Додали і в якості продукції. Кілька заводів вже виробляють цукор першої категорії, який відповідає європейським вимогам.
В області сезон варіння солодких кристалів триває, проте ми вже виробили цукру понад 300 тисяч тонн, що значно більше, ніж у минулому році.
— Сьогодні вся країна економить газ та переходить на альтернативні види палива. Що в цьому напрямі зроблено в галузі і, власне, як вирішили непросте питання поставки газу цукровим підприємствам?
— Під час підготовки до нового сезону багато заводів в Україні перейшли на альтернативні газу енергоносії, зокрема на вугілля. У нашій області — один завод зовсім не використовує газ та ще два — лише частково. Перехід на вугілля, окрім заміни імпортного енергоносія, мав забезпечити приблизно 40 відсотків економії порівняно з газом. Зауважимо, щоб переобладнати один котел треба затратити 80—100 тисяч гривень. А, наприклад, потужний Гайсинський завод перевів на вугілля всі чотири котли. Тож витрати понесли значні, та зрештою з’ясувалося, що вітчизняного вугілля, яке планували купувати за ціною 1200 гривень за тонну, через військові дії на Донбасі немає. Тому вимушені купувати в основному польське за ціною по 3,5—4 тисячі за тонну. А з цього економії жодної.
Нині в області з дев’яти заводів шість повністю працюють на газу. Два з них можуть перейти на опалення мазутом, однак потреба в цьому навряд чи буде, оскільки питання поставок газу вирішилося позитивно.
Однак він дуже подорожчав, а тому майже на 20 відсотків збільшилася собівартість виробництва цукру. Зросли ціни і на інші матеріали. Необхідність робити передоплату за газ, розраховуватися за сировину з аграріями, платити заробітну плату працівникам тощо спонукає заводи у великих обсягах постачати цукор на ринок. Сьогодні йде обвал ціни…
— У нашій країні, як правило, ціни на нього в період сезону цукроваріння падають, але навесні стрімко зростають. На вашу думку, якою має бути ціна на цукор, щоб вона влаштовувала виробників і споживачів?
— На сьогодні заводи оптом відпускають цукор за ціною 6700—7200 гривень за одну тонну. І це до того, що собівартість його виробництва очікують у межах 9 тисяч гривень за одну тонну. На нашу думку, оптова ціна має становити 9—10 гривень за кілограм, а в роздрібній торгівлі — в межах 12. Споживачі до такої ціни вже звикли, а заводам вона забезпечила б мінімальну рентабельність.
— Вінниччина виконає квоту виробництва цукру для постачання на внутрішній ринок?
— Області визначили квоту «А» обсягом 364,8 тисячі тонн. За попередніми підрахунками буде вироблено 400 тисяч тонн. Загалом в Україні очікуємо отримати понад два мільйони тонн цукру, а реальна потреба внутрішнього ринку в ньому становить приблизно 1,6 мільйона. Буде перевиробництво, а це проблема.
Зауважу, що у 1999 році було ухвалено закон про державне регулювання виробництва та реалізацію цукру, який передбачав закупівлю надлишку в Аграрний фонд і Державний резерв. Тож механізм, щоб зняти надлишок з ринку, є, проте лише на папері, бо закон діяв практично в одному напрямі: застосовували штрафні санкції до заводів, які продавали цукор понад квоту «А», але закупівлі цукру в Держрезерв не було. На жаль, і сьогодні цього не робиться. Тому на початку листопада українські цукровики звернулися з меморандумом до всіх цукрових заводів, щоб 20 відсотків цукру з нового врожаю зарезервувати і потім продати за межі нашої держави.
Звісно, підприємства компаній, які займаються виробництвом цукру, є конкурентами на ринку. Проте цього року за кордон його мало йде, а на внутрішньому ринку пропозиція значно перевищує попит, і тому ситуація стала непрогнозованою. Саме потреба зберегти в країні галузь спонукала цукровиків згуртуватися. До речі, на початку жовтня, коли вже сміливо можна було робити попередні розрахунки щодо виробництва цукру, знайшлися гарячі голови в парламенті та в Мінекономіки, які ставили питання завезти цукор-сирець з тростини, щоб збити ціну на ринку. Ми вимушені були негайно звернутися телеграмою до Прем’єр-міністра України та до профільного міністерства з тим, щоб не допустити цього. І добре, що до нас дослухалися.
— Свого часу завезення цукру-сирцю, коли свого мали в надлишку, завдало непоправної руйнації галузі. Втім цікаво: а що роблять з надлишком в Європі?
— Там дотують цукор, вироблений понад квоту, і його експортують. Таким чином вони стимулюють експорт продукції та свого виробника.
— 20 відсотків, які треба зняти з ринку, це приблизно 200 тисяч тонн цукру. На скільки реально в таких обсягах реалізувати його за кордон?
— То правда, що на зовнішньому ринку нас ніхто не чекає, але за місце під сонцем треба боротися. У 2012 році нормально відправляли цукор у Казахстан, Узбекистан, Туркменістан… У 2014—2015 маркетинговому році за визначеною квотою в Європу його можемо поставити лише 20 тисяч тонн. Тож необхідно шукати ринки збуту продукції — це основна проблема в галузі.
А водночас треба вирішувати й інші питання. Наприклад, сьогодні харчова промисловість широко використовує імпортні штучні цукрозамінники і цукровмістні матеріали, які набагато дешевші за цукор. Їх завозимо, а про свою галузь не дбаємо.
— На вашу думку, чи зменшиться наступного року площа посіву цукрових буряків?
— Зменшувати посівних площ не будемо, принаймні в інтегрованих структурах, які набули досвіду, впровадили новітні технології, вклали інвестиції в модернізацію заводського обладнання. Наприклад, Гайсинський завод раніше переробляв за добу три тисячі тонн цукрових буряків, а тепер — вісім. Інвестор поніс великі затрати і вихід один — шукати ринки збуту та вирішувати дотичні проблеми. Зокрема треба розробити і впровадити державну програму виробництву етанолу з соку цукрових буряків, за якої можна було б знімати надлишок цукру на ринку. Я впевнений, що за цими напрямами проводитимуть серйозну роботу.
— Про біоетанол з цукрових буряків говоримо вже кілька років, але реально нічого не зроблено…
— Може тепер, коли у нас не стане «відкатів» і корупції у закупівлі енергоносіїв, коли держава напрацює програму розвитку цукрової галузі, питання зрушить з місця. Виробництво біоетанолу — дуже перспективна справа з точки зору енергетичної безпеки держави.
Олег ЧЕБАН,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Леонід КОЗОДОЙ. Народився у 1949 році на Вінниччині. Закінчив Українську сільськогосподарську академію, за спеціальністю економіст. З 1973 року працює в цукровій галузі області. Заступник голови асоціації «Вінницяцукор». Заслужений економіст України.