Міністр закордонних
справ України
Леонід КОЖАРА
Якось мені довелося спостерігати, як на дипломатичному прийомі в Раді Європи Леоніда Кожару, тоді ще заступника голови Комітету Верховної Ради в закордонних справах, представили співдоповідачці Моніторингового комітету ПАРЄ з питань України Марієті Пурбе-Лундін. Після кількох сказаних українським депутатом речень зазвичай стримана пані Пурбе-Лундін, яку вважають непримиренним критиком офіційного Києва, розцвіла усмішкою. Як з’ясувалося, секрет цієї миттєвої дружби полягав у тому, що Леонід Кожара заговорив до пані Пурбе-Лундін шведською мовою, і це відразу розтопило її суворість.
Дипломатичний досвід і талант переговорника зробили ім’я Леоніда Кожари відомим у Брюсселі та Страсбурзі ще задовго до призначення на посаду міністра закордонних справ. Тепер ці непересічні якості мають допомогти головному дипломатові успішно виконати ті складні завдання, які вписані у порядок денний української зовнішньої політики. Передусім забезпечити хепі-енд у підписанні Угоди про асоціацію з ЄС та гідно відголовувати в ОБСЄ.
Останнім часом міністр закордонних справ Леонід КОЖАРА рідко спілкується з українською пресою, тому що графік його візитів надзвичайно щільний. Проте він погодився дати письмові відповіді на запитання кореспондента «УК».
Відповідь глобальним викликам
— Леоніде Олександровичу, вже минув перший квартал головування України в ОБСЄ. Чи можна говорити про якісь досягнення?
— Передусім перші місяці головування довели здатність України здійснювати ефективне керівництво в найбільшій у світі безпековій організації, яка об’єднує 57 держав. Серед результатів — проведення на початку лютого у Відні першого засідання Форуму ОБСЄ з питань економіки й довкілля. Триває робота з підготовки Міжнародної конференції з енергетичної та екологічної безпеки, яка пройде в Ашгабаті у жовтні.
З урахуванням пріоритетності для нашого головування питання боротьби з торгівлею людьми триває підготовка до проведення у Києві у червні міжнародної конференції, присвяченої зміцненню міжнародного співробітництва з протидії торгівлі людьми. Щоб зацікавити молодь у діяльності ОБСЄ, у липні проведемо молодіжний саміт ОБСЄ, в якому візьмуть участь діти та молодь з 57 держав-учасниць. Також за ініціативою України у Відні розпочато неформальний діалог щодо шляхів поліпшення ефективності ОБСЄ, результати якого мають бути представлені у рамках відзначення 40-ї річниці підписання Гельсінського заключного акта у 2015 році.
Як бачите, вже є перші позитивні результати, і ми консолідовано продовжуємо працювати над визначеними завданнями.
— Врегулювання придністровського конфлікту — один із пріоритетів головування України в ОБСЄ. Які нові підходи може запропонувати Київ для розв’язання цієї проблеми?
— Придністровське врегулювання — серйозний і водночас логічний виклик українській дипломатії. Адже наша держава — не лише посередник і гарант у врегулюванні придністровського конфлікту. У нас спільний кордон із цим регіоном, де проживає багато українців. Отже, як найближчий сусід у регіоні Україна добре знає специфіку конфлікту і його проблеми. Наша позиція полягає у підтримці комплексного і справедливого врегулювання з дотриманням принципів суверенітету і територіальної цілісності Республіки Молдова, визначенням особливого статусу Придністров’я із забезпеченням прав людини, політичних, економічних та соціальних прав.
На останньому засіданні Ради Міністрів ОБСЄ у Дубліні торік у грудні цю позицію було відображено у спільній заяві міністрів закордонних справ 57 країн — учасниць ОБСЄ.
Сподіваюся, що Кишинів і Тирасполь зможуть повною мірою використати ті можливості, які відкриває головування України в ОБСЄ, щоб досягти прогресу у вирішенні насамперед тих питань, які безпосередньо зачіпають інтереси жителів обох берегів Дністра.
Нові центри впливу
— Серед першочергових завдань МЗС — захист українських громадян за кордоном. Які саме категорії наших співвітчизників, що перебувають за межами України, потребують допомоги дипломатів?
— Об’єктом особливої уваги залишаються українці в зонах військових конфліктів, напрацьовуються механізми їхньої евакуації, якщо виникне така потреба. Нагадаю, що у 2011 році додому було повернено понад тисячу наших співвітчизників із країн Північної Африки і Близького Сходу у зв’язку із подіями «арабської весни», а також із Японії через техногенну катастрофу на Фукусімській АЕС.
Ми постійно тримаємо на контролі умови проживання українських дітей, усиновлених іноземцями. Станом на сьогодні іноземці всиновили понад 20 тисяч дітей з України. Вони проживають у 37 країнах, переважно у США, Італії, Іспанії, Франції, Ізраїлі, Німеччині, Канаді. Наші посольства регулярно готують звіти про умови проживання та виховання всиновлених дітей з України. Щоб удосконалити цю роботу, МЗС працює над ратифікацією Гаазької конвенції про захист дітей та співпрацю у сфері міждержавного усиновлення від 1993 року. Це багатосторонній міжнародний договір, що надасть нам можливість отримувати достовірні відомості про кандидатів в усиновителі й ефективно забезпечувати контроль та нагляд за дотриманням прав дітей у новий сім’ях.
— Наприкінці 2012-го чимало експертів прогнозувало, що цього року зовнішня політика України значною мірою повернеться на Схід та в Середню Азію, до країн, керівництво яких не схильне ставити у пряму залежність успіх двостороннього партнерства зі справами ув’язнення колишніх урядовців. Чи столиці цих країн є у графіку українського керівництва на цей рік?
— Справді, сучасний світовий розвиток характеризується істотним посиленням позицій азійських держав. Завдяки своєму величезному потенціалу провідні країни Азії, передусім Китай, Індія, члени АСЕАН (Асоціації держав Південно-Східної Азії) дедалі більше впливають на регіональні та глобальні міжнародні процеси.
За останні два роки ми вийшли на високу динаміку розвитку відносин з Китаєм, Індією, В’єтнамом. І у 2013 році збираємося продовжувати курс на активізацію взаємовигідного партнерства України з азійськими державами. Зокрема, планується здійснити візити високого рівня до Китаю та низки держав АСЕАН. Опрацьовується також можливість організації візитів в Україну президента В’єтнаму та прем’єр-міністра Таїланду. У моєму графіку заплановано відвідання Індонезії та Малайзії. Очікую на візит в Україну свого індійського колеги.
Серед ключових завдань вітчизняної дипломатії у розвитку відносин з цими країнами і надалі залишатиметься поглиблення торговельно-економічної та інвестиційної співпраці, підтримка українських виробників і експортерів у просуванні на нові ринки тощо.
У пошуках «золотої середини»
— Леоніде Олександровичу, чи не вважаєте ви, що, сконцентрувавшись на підписанні Угоди про асоціацію з ЄС, Україна випустила з поля уваги інші дієві механізми і напрями співпраці з Євросоюзом? Наприклад, безпекова співпраця у рамках антипіратської місії ЄС «Аталанта» чи робота у рамках «Східного партнерства», яке досі так і не використовується на повну потужність.
— Хоч ми і справді скерували значні зусилля на роботу над укладенням Угоди про асоціацію, співпраця за іншими напрямами не припиняється, і рік у рік її сфери розширюються. Україна з 2010-го бере участь в операції ЄС з протидії піратству «Аталанта». Водночас ми опрацьовуємо варіанти розширення нашого внеску в операцію. Ми також припускаємо можливість участі в інших операціях та місіях ЄС, які відповідатимуть національним інтересам України та будуть спрямовані на захист наших громадян.
Щодо «Східного партнерства», то і тут у нас налагоджено дієвий механізм співпраці. Слід нагадати, ця ініціатива грунтується на тих напрацюваннях, які на час її заснування у 2009 році вже були досягнуті між Україною та Євросоюзом. Основну увагу Україна приділяє обміну інформацією та досвідом із країнами-партнерами у впровадженні реформ на експертному рівні.
Хотів би наголосити ще на одному. На сьогодні відносини України з ЄС значною мірою грунтуються на тих самих принципах, які застосовуються і до країн-кандидатів. Наші зобов’язання в рамках Угоди про асоціацію також можна порівняти із зобов’язаннями країни — кандидата на членство в Євросоюзі. То чи не було б справедливим, якби «Східне партнерство» передбачало можливість надання перспективи членства в Євросоюзі? Саме на цьому акцентуємо увагу наших партнерів у ЄС і вважаємо, що така можливість буде найкращою відповіддю на виклики, які стоять перед «Східним партнерством».
— Під час саміту в Давосі на запитання щодо вибору України між Митним союзом та Угодою про асоціацію з ЄС ви образно відповіли, що наша молода держава — голодна, тому хоче відразу і борщ, і сало. Проте і Москва, і Брюссель неодноразово наголошували, що Київ має визначитися остаточно. Тож чи не буде корисніше для організму нашої країни все-таки перейти на роздільне харчування?
— Світова криза змушує нас шукати практичний інтерес у співпраці з різними економічними об’єднаннями. Для нашої держави це непросте завдання. У нас є авіабудування, аграрний сектор, космічна галузь, науково-дослідні установи. Цей потенціал потрібно розвивати. У нас традиційно склалися хороші відносини із країнами Митного союзу, і це один із найбільших ринків для українських товарів.
Сьогодні наше завдання полягає у тому, щоб дотриматися розумного балансу між варіантами подальшого економічного розвитку країни, які існують, — співпраці з Митним союзом та створенням зони вільної торгівлі з ЄС.
Створення ЗВТ з Євросоюзом — це мета, визначена в рамках курсу на європейську інтеграцію.
Проте і відкидання можливостей Митного союзу було б недалекоглядним кроком з нашого боку. Тому тепер слід шукати можливі механізми співпраці з Митним союзом. Таким механізмом могла б бути наша участь в інституційних або галузевих програмах Митного союзу, можливість приєднання до його окремих документів. Адже головне завдання, яке сьогодні стоїть перед Україною, — це реалізація економічних потреб, оскільки нашим громадянам потрібна робота, соціальна стабільність і впевненість у завтрашньому дні.
Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Леонід КОЖАРА. Народився у Полтаві 1963 р., освіту здобув у КНУ ім. Т. Шевченка за спеціальністю «юрист-міжнародник». Кар’єру почав з посади наукового співробітника київської Вищої партійної школи, працював в апараті Верховної Ради, потім — у службі із закордонних питань Адміністрації Президента. З 1994 по 1997 рр. — перший секретар Посольства України в США. У 2002 році був призначений послом у Швеції. 2004—2005 рр. — заступник Глави Адміністрації Президента з питань зовнішньої політики. З грудня 2012 року — міністр закордонних справ.