Виявляється, для цього не потрібно ні хвацько їздити на коні, ні вправно володіти зброєю, ні перепливати Дніпро. А необхідної мужності й сили духу, а водночас і вірних бойових побратимів можна набути у найпростіший, загальнодоступний спосіб. Який? А ви що, не знаєте? Тоді, мабуть, ніколи не дивилися телевізійної реклами!
З усіх телеекранів нас переконують, що джерело козацької звитяги, справжньої мужності і запорука міцної чоловічої дружби — чарка оковитої! Та ще й як переконують! Які назви придумали: і «Козацька рада», і «Хортиця», і навіть «Бандерівська». Хильнув — і ти вже бандерівець, не треба навіть іти до лісу криївку копати…
Кажуть, реклама горілки найнепотрібніша у світі, хто схоче — і так нап’ється. Але менеджери з реклами вважають інакше. На деяких телеканалах із чотирьох роликів три — про горілку. Ой, ні, пробачте: замовники тієї реклами нас переконують, що жодної пропаганди пияцтва і порушення Закону «Про рекламу» тут нема. Мовляв, ми ж не горілку рекламуємо, а торгову марку. Але це точнісінько як у відомому прислів’ї: «Не вмер Данило, то болячка задавила».
Є на світі торгові марки, під якими можна продавати багато чого. Наприклад, японська «Ямаха», що виробляє майже все: від музичних інструментів до моторних човнів. Але якщо під певною маркою не виробляють нічого, крім горілки, то кого може обдурити така хитрість? Хіба що вітчизняні контролюючі органи (Держпродспоживслужба та її територіальні органи), які через формальну відмазку охоче заплющують очі на кричуще порушення вже згаданого закону про рекламу. Адже у ст. 22, п. 3 цього документа ясно сказано, що реклама «не може формувати думку, що паління або вживання алкоголю є важливим фактором досягнення успіху в спортивній, соціальній, сексуальній або інших сферах життя»! Хіба навіювання думки, що випив — і ти вже козак чи бандерівець (кому як подобається), не підпадає під цей пункт?
Це ще не все. Ст. 7 п. 3: «Реклама не повинна містити інформації або зображень, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності». Пригадується, був колись на розі вулиць Пушкінської й Прорізної не вельми ошатний, зате великий і дешевий (єдиний дешевий у центрі міста!), тому вельми популярний серед міської напівінтелігенції генделик. Більшість його контингенту була вельми патріотично налаштована: принаймні на словах, любили випити за Україну і за погибель її ворогів. Могли й трохи почубитися, коли дискусія про долю Неньки ставала аж надто запальною. На тому їхня козацька звитяга зазвичай і закінчувалася.
Значну кількість подібних козаків залучають на свої акції деякі політичні сили. Джерело їхньої звитяги легко відчувається, коли пройти крізь їхні не вельми стрункі лави. Але уявити цю публіку перед лицем справжніх ворогів ніяк не виходить.
Хіба не порушення етичних і моральних норм — порівняння таких персонажів зі справжніми січовиками чи героями УПА? Принаймні моральні норми мої власні й багатьох моїх друзів ще й як порушує!
Так, є традиція зображувати козака веселим гультяєм із пляшкою (бандерівців, щоправда, так не змальовують). Але ж якщо герої давнини тільки й уміли, що пиячити, то як ворогів перемагали? Перегаром на них дихали? Хіба не було у них жорстких покарань за пияцтво в поході чи на бойовому посту?
Нині ж пияцтво у лавах ВСУ — серйозна проблема. І не через недостатню жорсткість покарань, а й через отаку, з дозволу сказати, рекламу, плоди якої юнак несе у військо з цивільного життя. Адже пропаганду алкоголю (не треба мені зауважувати, це не якась реклама торгової марки, а саме пропаганда алкоголю) лунає у тих передачах і в той час, коли її можуть побачити і підлітки, й діти.
І після цього ще можемо твердити, що народові не вистачає патріотизму. Та звідки він візьметься, якщо дозволяємо підривати моральні підвалини суспільства паплюженням пам’яті нашого славного минулого? Та ще й у який момент дозволяємо: у країні, що воює, коли одним із вирішальних чинників нашої перемоги є підтримання справжнього, а не горілчаного бойового духу, чоловічої дружби, скріпленої порохом і кров’ю, а не чаркою!
Не варто вважати, що з пияцтвом у нас ніхто не бореться. Борються у найпростіший спосіб — підвищенням акцизів. Мовляв, так люди менше питимуть, а грошей до бюджету надходитиме більше. Але легко помітити тут логічну неузгодженість: якщо люди менше питимуть, то грошей у бюджеті не побільшає. А щоб це справді було так, треба, щоб пили як раніше. І тут варто згадати відомий анекдот, від якого зовсім не смішно: «Що, татку, тепер ти менше питимеш? — Ні, синку, тепер ти менше їстимеш».