95 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ЗЕМЛЯКА
ПОСТАТЬ. Уже доброю традицією стало згадувати, що Олександр Довженко, прочитавши повість «Рідна сторона» тоді ще початківця Василя Земляка, радив друзям обов’язково з нею ознайомитися. Мовляв, дуже вже гарно якийсь старий поліщук написав про Полісся. Насправді авторові виповнилося лише 33 роки, хоч подій і випробувань у його біографії вже вистачило б на довге життя.
Справжнє прізвище письменника Вацик, адже його батько з чехів, які віками жили на нашій землі, а мати — українка з Вінниччини. Саме її рідне село Конюшівка стало місцем народження майбутнього прозаїка, родині якого в голодному 1932 році довелося тікати до Миколаївки Козятинського району. Здавалось би, яка різниця, де відбувати колгоспну кріпаччину в межах однієї області безпаспортним і безправним селянам? Однак у чеському селі, звідки був родом батько, люди потерпали від голоду, але не гинули від організованого більшовиками Голодомору, як у поселеннях українців.
У 1940 році Василь Вацик став курсантом Харківського авіаційного училища, а через рік, приїхавши до матері, якій саме зробили складну операцію, несподівано для себе опинився на окупованій ворогом території. Так само, як юні герої «Молодої гвардії», колишній курсант не став очікувати вказівок переляканих і деморалізованих партфункціонерів, а за особистою ініціативою розпочав власну війну проти гітлерівців.
Патріоти-добровольці створили партизанський загін ім. Івана Богуна, який у 1943 році за вказівкою згори перейменували на імені Суворова, а двічі пораненого командира взводу розвідників Василя Земляка (таким був його тоді ще не літературний псевдонім) за шість пущених під укіс залізничних ешелонів не відзначили жодною (!) бойовою нагородою.
Визнаний не придатним до військової служби колишній партизан виявив мужність уже в мирному житті, коли на посаді керуючого відділком Червоненського цукрозаводу на Житомирщині відмовився виконувати розпорядження райкому компартії сіяти буряки у ще не прогрітий ґрунт, за що його показово вигнали з роботи. Довелося змінити «номенклатурну посаду» на перо журналіста обласної газети, чиї обов’язки обмежувалися підготовкою коротких інформацій про перебіг польових робіт у кількох віддалених районах.
Шлях від фактичної роботи газетярем-обліковцем до вершин літератури, на якому обламали крила чимало талановитих випускників журналістських вишів, Василь Земляк здолав уже у 1955 році, коли його дебютна повість «Рідна сторона» привернула увагу Олександра Довженка, який саме завершував «Зачаровану Десну».
Та найвизначніші твори письменника, який створив власний стиль химерно-поетичної прози, — дилогія «Лебедина зграя» і «Зелені млини», яку двічі висували на здобуття премії ім. Т. Шевченка. Однак навіть підтримки Олеся Гончара забракло, щоб романи за життя автора здобули визнання не лише вдячних читачів, а й чиновників від літератури.
Єдина державна нагорода митця, чию «Лебедину зграю» перекладено десятками іноземних мов, — вручений ще у 1960 році орден «Знак пошани», яким зазвичай відзначали жінок за посередні досягнення у праці. Зате збереглися доноси про «антирадянські» висловлювання Василя Земляка та вилучення під час підготовки до друку «ідеологічно шкідливих місць» із його творів. Не дивно, що письменник несподівано помер 54-річним. Причиною його загибелі, як і невгодного владі Юрія Яновського, став неправильний діагноз під час лікування.
140 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГРИГОРІЯ ВАЩЕНКА
Логікою проти лжеідеологій
.jpg)
ВИХОВАННЯ. Першими дисциплінами, які більшовики вилучили з навчальних програм шкіл і гімназій, були Закон Божий і логіка. Натомість видатний український педагог Григорій Ващенко на перше місце у вихованні учнів ставив саме духовність і вміння самостійно робити елементарні філософські висновки й узагальнення, що є найкращою протиотрутою проти тоталітарних ідеологій і впливу агітпропу.
Одурманені російською пропагандою ватники, які всупереч власним очам вірять, що «бЕндерівські» снаряди летять з боку Лугандонії, — наочний доказ правоти Ващенка
150 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГЕОРГІЯ ВОРОНОГО
Творець геометрії чисел
ТАЛАНТ. Він народився у селі Журавка нині Варвинського району Чернігівської області, де могилу видатного математика і благодійника, коштом якого утримували місцеву школу, в роки колективізації зрівняли із землею. Вдова Георгія Вороного, рятуючись від загибелі, разом з молодшими дітьми мусила за одну ніч виїхати з рідної хати. У ній тривалий час діяла початкова школа, і лише у 1990х роках історичний будинок знесли, знищивши вже в незалежній Україні пам’ять про людину, яку знають і шанують математики всього світу.
Більшість користувачів комп’ютерів навіть не підозрюють, що саме створена українцем Георгієм Вороним так звана геометрія чисел — основа комп’ютерної графіки і програм з розпізнавання об’єктів, моделювання рельєфу, аналізу руху та його корекції для обходу перешкод. Не дивно, що наш земляк на сьогодні один з найбільш цитованих математиків. У Японії проходять щорічні наукові конференції з діаграм Вороного, а в Південній Кореї діє спеціалізований дослідницький центр з діаграм, названих його іменем.
На відміну від найсучаснішої техніки, яка з часом старіє, створена Георгієм Вороним математична база рік у рік лише набуває актуальності, нагадуючи світу, чим він завдячує Україні.
100-РІЧЧЯ ПЕРЕХОДУ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ ПІД ПРАПОР УНР
Кримський похід Болбочана
ПАРАЛЕЛІ. Звинувачуючи Центральну Раду в байдужості до долі Криму, який не потрапив до переліку вказаних у IV Універсалі українських земель, свідомо ігнорують переговори між УНР і представниками кримськотатарського народу про взаємне визнання двох незалежних національних держав.
Ситуація на півострові кардинально змінилася 23 лютого 1918 року, коли після ленінської вказівки про боротьбу з контрреволюцією більшовики розпочали терор проти інакодумців на кораблях Чорноморського флоту та винищення лідерів кримських татар.
Прагнучи уникнути виконання умов Брестського миру, за яким Раднарком визнав УНР і зобов’язався вивести російських червоноармійців з України, більшовицькі ставленики 19 березня 1918 року проголосили створення Соціалістичної Радянської Республіки Таврида. Це маріонеткове утворення підготувалося до оборони Криму, перетворивши вузькі ділянки суходолу, що з’єднують півострів з материком, на неприступні фортеці.
Отож австро-німецькі війська, які за умовами підписаного з УНР договору стали союзниками українців, не ризикнули штурмувати Крим до підходу потужної артилерії. Натомість угруповання українських військ під командуванням полковника Болбочана здійснило неможливе. Завдяки радіостанції, захопленій у розгромлених на материковій частині України більшовиків, оборонців Чонгарського перешийка вдалося переконати, що до залізничного мосту наближаються війська червоних, які відступали. Це дало змогу українцям у ніч на 22 квітня 1918 року захопити неушкодженою переправу і, розмінувавши її, ввести у бій два бронепоїзди, вогонь яких забезпечив прорив оборони.
Спантеличені успіхом Болбочана німці змушені були входити у Крим фактично в обозі військ УНР, керівники якої на той час офіційно не претендували на українську належність півострова. До середини дня 22 квітня залізничний вузол Джанкой визволили від більшовиків, а 24 квітня українці переможним маршем увійшли у Сімферополь.
Німецькі союзники, які погодилися на участь українців у штурмі Криму лише заради того, щоб посміятися над розгромом військ Болбочана, змушені були розгорнути бурхливу дипломатичну діяльність, вимагаючи від Берліна і Києва домовитися про виведення з півострова армії УНР. Тим часом не задіяні в обороні Чонгарського і Перекопського перешийків загони червоних із 21 квітня вели важкі бої з кримськотатарськими повстанцями, що значно полегшило визволення Криму.
Дислокований у Севастополі Чорноморський флот, майже на 90% укомплектований етнічними українцями, у ці тривожні дні нарешті звільнився від впливу більшовиків. Моряки відмовилися виконувати таємне розпорядження Леніна про переведення суден до Новоросійська. За свідченнями очевидців, на бойових кораблях тривали перманентні мітинги, за ухвалами яких стяги на щоглах інколи змінювалися по кілька разів за добу.
Врешті-решт моряки вирішили перейти під юрисдикцію Української Народної Республіки. О 16 годині 29 квітня 1918 року над усіма кораблями Чорноморського флоту в Севастополі урочисто підняли українські стяги, що мало убезпечити судна від захоплення німцями.
Однак саме цього дня в Києві відбувся ініційований іноземним союзником України державний переворот — на зміну Центральній Раді прийшов Гетьманат Скоропадського. Ще до цього 27 квітня Болбочан отримав наказ про виведення українських військ із Криму. Отож 29 квітня командувач німецькими військами на півострові генерал Кош навіть не прийняв делегацію моряків-чорноморців, передавши через ад’ютанта, що наступу на Севастополь скасовано не буде.
Обурений принизливою відповіддю флот знову завирував. Два лінкори та 18 есмінців підняли червоні прапори й рушили у Новоросійськ, а чотири крейсери, сім лінкорів і 12 міноносців з великою групою допоміжних суден залишились у Севастополі. Після тривалих перипетій німці врешті-решт визнали належність Чорноморського флоту Українській державі й навіть передали під її прапор лінкор «Воля» та ще кілька кораблів, команди яких не погодилися затопити судна в Новоросійську й у червні 1918 року фактично з боєм вирвалися від більшовиків.
За гетьмана Скоропадського, який вважав, що без належності півострова Україні її самостійність буде під загрозою, у Криму почали виходити три українські часописи, відкрили українськомовні школи. Однак сподівання на утворення кримської автономії загинули у вогні розв’язаної більшовиками кривавої війни.
Матеріали підготував Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр» (ілюстрації надані автором)
Ми в Google+