За підрахунками деяких експертів, країна недоотримала від заборон на вивіз брухту понад 215 мільйонів доларів валютної виручки.
Вітчизняне законодавство і чиновництво стіною стоїть на «захисті інтересів металургів», при цьому нехтуючи ринковими реаліями і лишаючи заготівельників брухту на межі виживання. Останнім невигідно продавати брухт за заниженими цінами вітчизняним меткомбінатам, а щоб продавати вторсировину за кордон, потрібно отримати у Мінекономрозвитку дозвіл у вигляді квоти.
Врегульовано цей процес прийнятим ще у 1999 році Законом «Про металобрухт». Відповідно до ст. 9 зазначеного закону, контракти на його експорт підлягають реєстрації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Наприкінці минулого століття ухвалення цього закону було на часі, адже на ринку відбувалася справжня вакханалія, а вітчизняні металурги ризикували залишитися без металобрухту, адже саме він є основною сировиною для виплавки сталі. Втім українські сталевари почали зловживати своїм привілейованим становищем. Вони навмисно занижували закупівельні ціни, не гребували невчасними платежами за спожиту сировину. Неможливість експорту призвела до втрати рентабельності й обігових коштів, занепаду підприємств брухтозаготівельної галузі України, втрати багатьох тисяч робочих місць. Сталося саме так, як нерідко буває в Україні: «хотілося як краще, а вийшло як завжди». Обсяги заготівлі, переробки та експорту металобрухту в Україні в 2011—2014 роках суттєво знизились. Якщо в 2000—2005 роках його заготівля становила в середньому 8 — 10 мільйонів тонн на рік, то в 2013 цей показник сягнув лише 5,7 мільйона тонн, а в 2014 році оцінюється ще менше. В результаті, згідно з публікаціями, у 2013 році Дніпропетровський втормет отримав збитки майже 4,37 мільйона гривень, Одеський — приблизно 5,3 мільйона гривень, Запорізький — майже 3,1 мільйона гривень. Було ліквідовано багато збиткових брухтозаготівельних підприємств і фірм.
Водночас з року в рік виділяють дедалі менше квот на експорт металобрухту, і дістаються вони фірмам «особливо наближених». Якщо в кризовому для країни 2009 році експорт металобрухту становив 940 тисяч тонн, у 2011 році — 801,781 тисячі тонн, то у 2012 році цей показник зменшився на 54,3 відсотка, у валютній виручці — на 52,2 відсотка, або до 153,138 мільйона доларів. А минулого року з України пішло на експорт і того менше — 255 тисяч тонн. При тому, що квоти було видано на 900 тисяч тонн, за фактом експортували на 112 тисяч менше, ніж у 2012-му. А про непрозорість процесу розподілу між заготівельниками цих самих квот — із виразним присмаком корупційних схем — уже навіть легенди ходять.
Гальмівний механізм
Варто зазначити, що проблема вже давно вийшла за межі внутрішніх суперечностей. Вона реально гальмує не лише розвиток галузі, а й інтеграцію української економіки, зокрема в європейську.
Взяти хоча б як приклад купівлю українським металобрухтовим холдингом «КВВ груп» латвійського металургійного заводу «Liepjasmetalurgs» (LM), що відбулася нещодавно. Українська компанія з багаторічним досвідом роботи, яка має усі необхідні потужності, починаючи від приймальних пунктів і закінчуючи спеціалізованими підприємствами з переробки металобрухту, вклала 107 мільйонів євро у підприємство, що не працює. Останнє, до речі, забезпечувало 10 відсотків ВВП маленької прибалтійської країни. На заводі планують виробляти арматуру для потреб «КВВ груп», а також на експорт. Для цього щорічно на заводі буде потреба у 800 тисячах тонн сировини, левову частину якої «КВВ груп» могла б постачати з України. Митний збір від продажу металобрухту надходив би до державної скарбниці. Але все впирається у горезвісні квоти.
До речі, навіть вступ України до Світової організації торгівлі не скасував квотування металобрухту, хоча це й суперечить її правилам. Як зазначає старший юрист LCF LAW GROUP Олена Волянська, згідно з українським законодавством, щодо однієї й тієї самої продукції не можуть діяти одночасно митні збори і квоти на експорт. Однак відповідно до чинного Закону України «Про вивізне (експортне) мито на відходи і брухт чорних металів» в Україні встановлено експортні мита на металобрухт. При цьому Олена Волянська зауважила, що згідно з принципами і нормами СОТ заборонено встановлювати «раптові й довільні» обмеження як експорту, так й імпорту окремих товарів чи послуг. «Принципи СОТ спрямовані, в першу чергу, на максимальну лібералізацію торгівлі між країнами і усунення тарифних і нетарифних бар’єрів у торгівлі», — наголосила експерт.
Національний інтерес
Дехто може зауважити, що, мовляв, ми не можемо залишити власні, українські металургійні підприємства без стратегічної сировини. Але ж кажімо правду: хіба ми не знаємо, хто є власниками цих «заводів, газет, пароходів»? Тож чи повинна українська економіка їх «спонсорувати», коли грошей не вистачає на найнеобхідніше? До того ж більшість меткомбінатів сконцентрована на сході країни, який вимагає для себе «особливого статусу». Чи не задорого нам стане така шляхетність?
КОМПЕТЕНТНО
Валерій КРИШТАЛЬ,
керівник Українського
металобрухтового холдингу
«КВВ груп»
— Для успішного розвитку потрібно позбавлятися усіх схем ручного управління економікою. Ми повинні йти у ногу з часом і відповідати вимогам цивілізованого ринку. Адже заявлене нами прагнення євроінтеграції передбачає насамперед сприйняття європейських цінностей. До речі, у Європі підприємствам, які займаються збором і утилізацією вторинної сировини, надано з боку держав низку преференцій. Маю надію, що і в нашій країні ситуація зміниться на краще, адже ніхто, крім нас самих, не зробить її заможною і успішною.
Віолетта БЕЗУГЛА
для «Урядового кур’єра»