Тоді, коли в інших містах України захоплено милувалися тюльпановими виставками, у Чернігові журилися через понівечену красу: хтось холоднокровно вирізав квіти на клумбах у центрі міста. Вигадливо поєднані барви візерунків, створених розквітлими тюльпанами, нарцисами і крокусами, почорніли, адже на їх місці лишився тільки грунт. Такі вчинки невідомих зловмисників особливо прикрі тому, що постраждали улюблені місця відпочинку. На Алеї Героїв, яка тягнеться від прикметної для туристів Катерининської церкви до центральної Красної площі, людно і в свята, і в будні. Тут зустрічаються і обговорюють новини бабусі, дрімають у візках немовлята, бігає навколо фонтанів малеча, фотографуються гості міста. А та казка, яку створили на клумбах працівники «Зеленбуду», цього року була особливо яскравою. Та, на жаль, нетривалою.

Прикро, що асоціальні елементи самостверджуються за рахунок  інтересів співгромадян. При цьому вони впевнені у власній безкарності, тому що найчастіше їх ніхто не ловить за руку. Та й хто зупинятиме нахабу, котрий розвалює дитячу пісочницю, — «добропорядний» громадянин, який щойно вигуляв там свого песика? Хто прожене веселу ватагу, що витоптує зелений газон, — чи не той добродій, котрий заїхав на нього колесами лискучої автівки? «Та хіба ж то вандалізм? — заперечить читач. — То тільки невихованість»… Але ж ми знаємо, яка коротка відстань між «тільки-но» і «вже». Сьогодні молодик, який знудився чи розізлився, напише кілька неінтелігентних слів на гаражі, завтра розіб’є ліхтар («Зробив капость — серцю радість!») у сквері, а післязавтра — піде трощити пам’ятники на кладовищі.

Агресивна поведінка, якщо вірити психологам, притаманна невдахам. «Так вам усім і треба — всім, кому краще, ніж мені!» — ніби говорять вони своїми вчинками. І це стосується не лише «важких» підлітків. Безхатько, який грабує дачу, те, чого не винесе, — зіпсує, аби дошкулити господарям, яких він в очі не бачив, але все одно ненавидить, бо в них є якась власність. Та навіть люди, котрі мають житло і роботу, схильні зробити цілу життєву драму з  добробуту сусідської корови.

Один фермер у Ніжинському районі, який відремонтував і огородив сільську школу, нещодавно показав частину розібраної огорожі: «Знаєте, що найбільш образливо? — запитав. — Те, що один з батьків, чиї діти тут навчаються, відреагував на цю подію так: шкода, мовляв, що не всі блоки покрали».

Поза сумнівом, тут спрацьовує банальна заздрість до успішного односельця. Хоч усі знають, як тяжко він працював, аби стати на ноги, але «жаба душить», і це сильніше за здоровий глузд. Не здивуюся, якщо цинізм того татуся передасться і його нащадкам. Адже саме на такому під∂рунті розкошують паростки вандалізму. Недаремно ж говорять, що сьогоднішній день — учень учорашнього. Тобто одержані від дорослих уроки життя діти засвоюють не згірш таблиці множення.

До речі, «квіткову вандалку» працівники міліції таки спіймали. Вона теж виявилася з тієї категорії, яку життя не навчило нічого доброго: 48-річна жінка вже побувала за гратами, де утвердилася в переконанні, що заради грошей, як кажуть, готова піти на все, тільки не на роботу. 

Та найсумніше в цій історії те, що жителі міста, не відаючи, що купують у пройдисвітки крадені квіти, несли їх на могили рідних…