На початку року світ облетіла звістка про найдорожчий трансфер в історії українського футболу: гравець «Шахтаря» Михайло Мудрик перейшов до лондонського «Челсі» за рекордні 70 мільйонів євро. За інформацією донецького клубу, за свого напівзахисника гірники отримають ще 30 мільйонів євро бонусів. Тож Михайло Мудрик став найдорожчим футболістом в історії України. До цього цей список очолював Андрій Шевченко, за якого «Челсі» 2006 року заплатив «Мілану» майже 44 мільйони євро.

Частина коштів піде на благодійні справи

Народився Михайло в одному з районних центрів Харківської області місті Красноград. Там у місцевій дитячо-юнацькій спортивній школі робив перші кроки у футболі. Як пригадує його перший тренер Михайло Меркулов, він ще з дитинства вирізнявся неймовірною швидкістю й завзятістю під час тренувань та ігор.

«Коли Мудрик був ще маленьким, то казав, що гратиме за знамениті клуби, а батьки пишатимуться їм. Усе так і вийшло. Хлопець живе футболом. Він завжди прагнув потрапити і грати в топових клубах і давно був готовий до цього рівня. Не все виходило з переходом, але в дебютному матчі за «Челсі» він показав, на що здатний. Люди там були трохи ошелешені, бо просто не очікували від нього такої гри. Він не загубиться в цій команді», — поділився в коментарях «Урядовому кур’єру»  Михайло Меркулов.

І справді, у  першому ж матчі у футболці лондонського клубу Михайло Мудрик залишив незабутнє враження на полі, а після гри отримав багато схвальних відгуків від англійських експертів та вболівальників. Вийшовши на заміну на початку другого тайму в матчі проти «Ліверпуля», українець одразу пожвавив гру своєї команди, відзначився створенням кількох гострих моментів, допоміг суперникові заробити жовту картку і був близьким до гола, однак закріпити яскравий дебют влучним м’ячем не вдалося. Та в нього все попереду. Сподіватимемося й на його успіхи в національній збірній, за яку він дебютував торік у травні та відзначився голом у ворота «Боруссії Менхенгладбах». До речі, це були благодійні товариські матчі збірної України в межах підготовки до плей-оф чемпіонату світу—2022, а усі виручені кошти тоді пішли на допомогу українському народові, який стримує ворожий напад росії.

Рекордний трансфер Мудрика слугуватиме ще одній благодійній меті. Після підписання угоди із «Челсі» власник «Шахтаря» Рінат Ахметов оголосив про рішення започаткувати проєкт «Серце Азовсталі», спрямований на допомогу захисникам Маріуполя та сім’ям загиблих воїнів. На цей проєкт передбачено мільярд гривень, які витратять на різні потреби: від лікування, психологічної допомоги, протезування до реалізації цільових запитів.

Приклади, які надихають юних

Та не Мудриком єдиним славиться футбольна Красноградщина. Улітку 2018 року мадридський «Реал» підписав воротаря луганської «Зорі» та вихованця Красноградської ДЮСШ Андрія Луніна. Проте вийти в основі іспанського клубу Андрієві вдалося лише в січні 2021 року. До того український голкіпер грав в оренді в іспанських клубах «Леганес», «Реал Вальядолід» та «Реал Ов’єдо», бо основне місце у воротах для себе поки що забронював досвідченіший Тібо Куртуа. Проте це не завадило Андрієві Луніну торік разом з «Реалом» підняти над головою виграний трофей Ліги чемпіонів, що до цього вдавалося лише двом українцям — Андрієві Шевченку й Анатолієві Тимощуку.

Попри стрімку кар’єру та гру за топовий європейський клуб Андрій Лунін часто навідується в рідне місто, зустрічається з першим тренером Іваном Маньком і допомагає ДЮСШ, в якій почалося його знайомство зі світом футболу.

Приклади Луніна та Мудрика надихають місцеву малечу, яка стала охочіше ходити у спортивні зали. Як зазначає Михайло Меркулов, до війни дітей в ДЮСШ було багато, і не тільки в секції футболу. Тут проводять тренування з легкої та важкої атлетики, волейболу, баскетболу, карате, боксу та інших видів спорту. Відкриття 2019 року у Краснограді одного з найбільших в області фізкультурно-оздоровчого комплексу сприяло розвитку спорту в місті. А футбол залишається найпопулярнішим видом. У районі завжди було багато футбольних команд, кількість яких у найкращі часи сягала майже двох десятків.

Вихованці Красноградської ДЮСШ успішно проходили оглядини у провідних українських клубах і  грають за їхні юнацькі команди, а потім пробивалися і в основний склад. Нині представники цієї спортивної школи захищають кольори «Металіста» і «Дніпра». Є у Краснограді й дівчата, які захоплюються футболом. Окремі з них грали у вищій лізі чемпіонату України з футзалу.

Торік троє вихованців Красноградської ДЮСШ 2010 року народження мали долучитися до юнацької команди харківського «Металіста». Вони пройшли оцінювання тренерського штабу і вже були на оці у тренерів, але планам завадила війна. Набір до школи «Металіста» так і не відбувся. Призупинили тренування в самій Красноградській ДЮСШ.

Нині в Харківській області поки що триває заборона на тренувальний процес через небезпеку ворожих обстрілів. Однак тренери знаходять можливості підтримувати вихованців у формі й іноді виїжджають на змагання в безпечніші регіони України.

Їх не слід забувати

На жаль, часто говорячи про успіхи спортсменів на світовій арені, забувають пригадати імена їхніх перших тренерів, які ще в юному віці змогли прищепити їм любов до спорту й жагу до перемог. Багато відомих українських спортсменів — вихованці саме таких районних ДЮСШ з маленьких містечок або селищ, яких розгледіло пильне око перших тренерів.

«Роботу тренерів ДЮСШ не завжди помічають і говорять про них. Це дуже несправедливо. Перші тренери завжди залишаються неперевершеними авторитетами для спортсменів. Вони намагаються зацікавити спортом, навчити, роблять разом з учнями перші кроки, роз’яснюють ази. І коли їхні вихованці добиваються високих результатів, радіють чи не більше за самих спортсменів. А це означає, що ми недарма живемо і тренуємо», — поділився думками Михайло Меркулов.

Нині тренери у всій країні чекають на перемогу у війні, щоб повернутися до своєї справи, нормального тренувального і змагального процесу, відкривати у своїх юних вихованцях майбутніх зірок українського та світового спорту.

 Борис БРЕСЛАВЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»

МОВОЮ ЦИФИР:

До війни в Харківській області функціонувала 71 дитячо-юнацька спортивна школа. У спортивних закладах Харківщини займалося майже 52,5 тисячі дітей та працював 1331 тренер-викладач.