Уже в лютому-березні до цілющого Куяльницького лиману може бути розпочата подача морської води. Про це «Урядовому кур’єру» повідомив голова Одеської обласної ради Микола Тіндюк. Саме такий захід, за висновком кількох профільних наукових установ, має врятувати Куяльницький лиман і його цілющі грязі від зникнення. Позаторік на сторінках газети ми ділилися прогнозами науковців з приводу долі одеського «Мертвого моря». Найпохмуріші з них передбачали, що вже на цей час Куяльницький лиман як бальнеологічний ресурс мав би зникнути. Найфатальнішого, хвалити Бога, не сталося, однак і негативні тенденції наразі жодним чином не подолано. Лиман продовжує міліти — при цьому тут підвищується солоність води до значень, які виключають існування мікроорганізмів, чия життєдіяльність якраз і забезпечує утворення цих самих цілющих грязей.
Діло — труба?
Ідея подати до Куяльника воду із Чорного моря не нова. Суть її полягає в тому, щоб підняти рівень води у лимані, додавши морської води. Так, у цій воді теж є сіль, але її вміст — близько 20 проміле — є значно меншим, ніж нормальні для лиману 120 проміле. Сьогодні цей показник сягає до небезпечної позначки у 400 проміле. Тож піднімати рівень лиману, одночасно знижуючи його солоність, можна і з допомогою морської води.
Власне, цей прийом одесити застосовували ще 1907 року. Тоді лиман теж почав міліти, і до норми його привели, проривши канал до моря. За три роки ця штучна протока замулилася, втім, природну рівновагу на той час було відновлено. Ще одна спроба сполучити лиман із морем — знову ж таки задля протидії обмілінню — була зроблена на початку 60-х років минулого сторіччя. Тоді було прокладено ледь не двокілометровий трубопровід, проте проект до завершення не довели, і лиман через природні чинники самостійно набув нормального стану, тож необхідність у втручанні гідротехніків відпала. Втім, тодішні їхні зусилля залишили нащадкам не лише теоретичний спадок. Знайшовши старий трубопровід і дослідивши його стан, керівники області вирішили використати його при реалізації нового проекту з порятунку Куяльника.
Як зауважив Валерій Матковський, на той час заступник голови ОДА, який займався питаннями лиману, із цих досліджень фактично розпочалася активна фаза інженерних робіт з порятунку водойми: «Ці роботи вже не мають характеру розмов: реально працюють люди, техніка, бо всі розуміють, наскільки нагальною є потреба з’ясувати, які цифри ми маємо закласти до бюджету 2014». З огляду на кадрові перестановки в обласному керівництві цифри закладають вже без Валерія Матковського.
Станом на сьогодні вони виглядають так: 29,2 мільйона гривень підуть на будівництво трубопроводу «Куяльницький лиман — Чорне море» та 38,3 мільйона гривень — на розчистку русла річки Великий Куяльник. Вона живить лиман, її прісна вода має стати ще одним внеском у вирішення проблем. «Є розуміння, у який спосіб слід діяти, якими механізмами, і скільки це буде коштувати», — резюмує Микола Тіндюк.
Є розуміння й того, що сума виходить завеликою для обласного бюджету. «Слід ставити питання, щоб у рамках державного бюджету ці кошти були передбачені, — каже голова обласної ради. — Я не розраховую, що всі витрати будуть за рахунок державного бюджету, але якби нам вдалося домовитися хоча б про 50% на 50%, я вважав би, що це було б абсолютно реальне рішення».
Істотну користь можна отримати й у тому разі, коли вдасться швидко реалізувати бодай ту частину проекту, яка стосується трубопроводу між морем та лиманом. Остаточно питання його порятунку це не вирішить, однак вийти із критичного стану, вочевидь, дозволить. Шанси на успіх у цьому напрямку істотно підвищив подарунок від будівельників минулого — труба у 1800 м завдовжки, закладена ще півсторіччя тому, виявилася придатною для використання. Довелося лише замінити її пошкоджену ділянку завдовжки у 120 метрів. Це було зроблено ще торік. Тепер треба спорудити ще 600 метрів трубопроводу, в тому числі забезпечивши його перехід через автодорогу Одеса — Миколаїв. Микола Скорик, котрий очолив Одеську облдержадміністрацію лише у листопаді минулого року, не може сказати, що до нього стосовно Куяльника нічого не робилося і що він прийшов на порожнє місце. Однак далеко не все у спадщині, отриманій від попередників, його тішить.
Серед дискусій і скандалів
Нового керівника області при вивченні ситуації з Куяльником чекав прикрий сюрприз — роботи, що велися у цьому напрямку, виявилися не підкріплені жодними документами. Пояснення попередників, що до того, мовляв, спонукала нагальна потреба, він не приймає: «Як можна, навіть за найкращих намірів, робити бюджетним коштом якусь роботу, не маючи на це жодного навіть малесенького документа?» Досвідчений фінансист Микола Скорик бачить підводне каміння таких рішень у вигляді можливих претензій з приводу проігнорованої тендерної процедури. Він вважає, що за ситуацію слід було просто братися раніше — Куяльник-бо давно вже всихає. Тоді не виникло б потреби робити щось поспіхом. Втім, уже не один рік питання впирається в кошти, яких область у своїй скарбничці нашкрябати не може.
Микола Скорик каже, що «однозначно доведеться просити керівництво країни зважити на проблему Куяльника при формуванні бюджету на 2014 рік». Голова обласної ради Микола Тіндюк припускає, що аби вкластися в означений термін і дати морську воду до лиману у лютому-березні, можливо, доведеться замовляти роботи у борг. Термін є критичним, оскільки, за рекомендаціями вчених, саме у ці місяці склад морської води є найпридатнішим для реанімації лиману.
Працівник Одеської філії Інституту Південних морів НАНУ Людмила Воробйова консультує представників облрадівської депутатської групи «Куяльник». Фахівець нарікає, що зволікання і частий перегляд рішень щодо лиману призводять до втрати часу, котрого залишилося зовсім небагато: «Слід щось робити, тому що ми втратимо цю унікальну водойму».
Вузьким місцем, схоже, є і взаємодія обласної та міської влади (лиман, фактично, є околицею міста). Під час нещодавнього засідання депутатської групи «Куяльник» було запропоновано залучити до фінансування робіт на лимані міську раду, а у разі відмови «кошти обласного бюджету, які заплановані на розвиток інфраструктури Одеси, спрямувати на рятування Куяльника». Інакше кажучи, йдеться про певний ультиматум, що має змусити місто долучитися до порятунку водойми.
Неоднозначною є і роль громадськості у порятунку лиману. Частина активістів торік улітку брала участь в ініційованих владою суботниках із прибирання забрудненого узбережжя. Тим часом політичні опоненти влади затято шукали хиби в її діях. Зокрема, представники однієї з опозиційних партій надибали якісь межові знаки й зробили висновок, що влада розпродує «найцінніші землі довкола Куяльника», так нічого і не зробивши для його порятунку. Керівники області і прилеглих Комінтернівського та Біляївського районів пояснили, що знаки якраз для того й встановили, аби не допустити земельних зловживань у цій місцині. А коли якісь ділянки й були відчужені, то зроблено це було ще у 2004-му та кількома роками раніше — тобто, аж ніяк не за каденції нинішньої влади.
Ще один закид стосувався рішення обласної влади відмовитися від ідеї створення національного природоохоронного заповідника на берегах лиману та ініціювати створення курортно-рекреаційної зони. «Якщо оголосити цю територію національним парком, — пояснює Микола Тіндюк, — то цей статус території не передбачає можливість ведення жодного виду господарської діяльності, у тому числі унеможливлює організацію лікування у санаторії ім. Пирогова. Якщо ж ця територія оголошується курортом державного значення, господарча діяльність, пов’язана з використанням курортних, бальнеологічних ресурсів, допускається».
Власне, саме такого статусу для Куяльника прагнуть і представники міжфракційної депутатської групи «Одеса», котрі вже зареєстрували у Верховній Раді відповідний законопроект. Один з його авторів, народний депутат Сергій Ківалов, підкреслює, що для вирішення проблеми Куяльника «мало просто провести трубу і качати з моря воду — треба все зробити для того, аби правовий статус Куяльника був чітко визначений».
Особливо це буде потрібно для того, щоб збережений природний ресурс Куяльника згодом можна було ефективно використовувати на користь усій країні. Але спочатку його треба зберегти.
ДОВІДКА «УК»
Куяльницький лиман — водоймище, розташоване за 3 км на північний захід від узбережжя Одеської затоки, за 5 км від Одеси. Площа — до 60 кв. км. Довжина — 28 км. Назва, ймовірно, походить від тюркського слова «куянлик» — густий, і пов’язана, вочевидь, з високою солоністю водоймища. Піщаний пересип, що відділив лиман від моря, утворився приблизно в XIV сторіччі. На березі лиману за 13 км від Одеси розташований бальнеогрязевий курорт Куяльник, заснований ще 1834 року медиком сім’ї Воронцових Ерастом Андреєвським.
Сульфідно-мулові куяльницькі грязі за своїми лікувальними властивостями визнані еталонними. Їх нерідко порівнюють з лікувальними грязями Мертвого моря. Нині йдеться про те, що країна може втратити цей ресурс: грязі, що оголилися через обміління, окислюються і втрачають свої властивості, нові ж не утворюються через занадто високу концентрацію солі.