Шість років тому на величезній території санаторно-курортного реабілітаційного центру «Слов’янський курорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» було людно. Бігали діти, чутно було сміх, розмови про життя. Тут з надією дивилися в майбутнє, будували нові корпуси, модернізували старі. Три санаторії — «Слов’янський», «Ювілейний» і «Донбас» — були заповнені вщерть.
Минуле і сьогодення
Лікуватись на Слов’янський курорт приїжджали з усіх куточків країни, та й з-за кордону було чимало відпочивальників. Адже про цілющі властивості місцевої грязі було відомо далеко за межами України. Вислів «поставити на ноги» у цьому місті сприймався буквально. Пройшовши курс 42- чи 35-денного лікування, багато хто знову робив свої перші кроки. Життя вирувало, особливо на вихідні, коли сюди їхали на відпочинок усією сім’єю.
Усе зупинилося вмить: 12 квітня 2014 року російські диверсанти захопили місто. Вони грабували, катували; могли, йдучи вулицею, «пожартувати» — автоматною чергою на паркані «намалювати» смайлик. Один з таких «жартів» обірвав життя батька й сина.
Майже три місяці точилися жорстокі бої за місто. 5 липня Слов’янськ визволили. Корпуси «Ювілейний» і «Донбас» зайняла українська армія.
Поступово війна відходила від міста. Рахували збитки, відновлювалось життя. «Слов’янський» не став винятком. Основна допомога надійшла від Європейського Союзу. Завважу, що й депутати приїжджали, особливо перед виборами. Обіцяли того самого дня підписати чек на придбання необхідного обладнання, тільки, халепа, ручку в машині забували, як, зрештою, і свої обіцянки.
Нині з трьох санаторіїв курорту функціонує лише «Слов’янський», розрахований на 306 місць. Тут лікуються пацієнти з порушеннями опорно-рухового апарату. Для них у санаторії створено всі умови, аби вони почувалися комфортно: пандуси, під’їзди, ширина дверей розрахована для проїзду на візках, є спеціальні ліфти, навіть пляж обладнано необхідним інвентарем. Однак про все по порядку.
Страхи й переживання
Вирушаючи в дорогу, не знала чого чекати. Але щойно ступила на донецьку землю, зрозуміла: Слов’янськ — це Україна. Тут не чутно української мови, але відчувається той невидимий патріотизм. Він не показний, він — у людях.
Від залізничного вокзалу до Слов’янського курорту всього 15 хвилин. Їдемо щойно відремонтованою дорогою. Вдивляюсь у будинки, шукаючи нагадування про воєнні дії, однак нічого такого не бачу. Будинки як будинки — охайні, лише в багатоповерховій недобудові зауважую вогневі пункти й соловейкове «тьох-тьох» тепер нагадує не спів, а кулеметну чергу: «тук-тук-тук».
Попри те, що курорт займає майже 200 га землі, тут немає занедбаних чи непрохідних місць. В міру своїх можливостей тут підтримують чистоту і порядок.
У санаторії «Слов’янський» є номери різної категорії — як стандарти, так і люкс. Можливо, стандарти не нагадують готельні номери, але в них є все необхідне: ванна кімната, спальне місце, телевізор, навіть безкоштовний Wi-Fi. А коли ви приймете перші процедури і зануритесь у цілющу воду озера Ріпне, всі моменти, які на перший погляд дратували, стануть другорядними.
«Ми своїми силами підтримуємо порядок на території курорту. Вдихніть на повні груди. Відчуваєте запах? А яке тут повітря! Це все завдяки створеній кліматичній зоні. В лісопарковій зоні висаджено 152 види рідкісних дерев і кущів, багато квітників», — розповідає Тетяна Любима, завідувачка центру зі зв’язків з громадськістю ДП «СКРЦ «Слов’янський курорт». — Тут ми проводимо змагання, влаштовуємо танцювальні вечори, які відвідують не тільки наші пацієнти, а й місцеві жителі».
Проблеми і невідомість
Гуляючи територією, якоїсь миті натикаєшся на колючий дріт. За ним — багатостраждальний «Ювілейний». Раніше підійти до корпусу було неможливо — зупиняли військові, а нині залишився тільки один блокпост, проте заходити в санаторій заборонено. Неподалік від нього видніються залишки згорілої лабораторії, в яку влучив снаряд, а метрів за 50 стоять будинки, де й досі мешкають люди. Трохи далі на території курорту розташувалася база відпочинку «Атлантида», дорожні вказівники до якої встановлено по всій території.
Привертає увагу новобудова — майже на 90% готовий будинок, де планують відкрити діагностичний центр. Уже хотілося порадіти за Слов’янський курорт, але мій запал швидко остудила пані Тетяна.
«Ця споруда не належить курорту. Її збудували без нашого відома тоді, коли вхід сюди охороняли військові».
Тут є чому дивуватись. «Ось поряд стоїть кінотеатр, який продали ще в кінці 90-х років минулого століття. Напевно спочатку хтось планував розібрати його й здати на металобрухт, але щось тоді завадило, і будівлю виставили на продаж, навіть вивіску залишили з номером телефону. Тепер нам постійно говорять, нібито курорт його продає, але це не так. Ми підняли документи, і справді: колишній директор продав його приватній особі, але земельного відчуження не було, мабуть, не було потреби», — констатує завідувачка центру зі зв’язків з громадськістю.
Прогулююсь з Тетяною Любимою санаторієм і відчуваю в її голосі: біль — за втрачене, гордість — за те, що вдалося відновити, страх — за те, що на землі, яка тепер належить курорту, хочуть побудувати сучасні готельні й розважальні комплекси.
З одного боку, це непогано, бо з’являться комфортабельні номери, сучасні лікарняні палати, розважальні заклади; сюди їхатиме дедалі більше туристів. Та є одне величезне «але»: що робити візочникам, яким на лікування бракує коштів і яких витісняють із санаторію? Куди їм їхати? Іншого такого курорту після втрати реабілітаційного центру в Саках в Україні немає.
Не акцентуватиму увагу на низькій вартості цін, але зазначу: путівки соціальні фонди закуповують за цінами від 580 до 610 грн (це триразове харчування, проживання і призначені процедури). Тоді як для рентабельності підприємства вартість має бути щонайменше 900 грн. Окрема розмова про пацієнтів спинальних відділень, які потребують особливого догляду: 50 відсотків вартості путівки має іти на оплату персоналу, а насправді все інакше.
Нині СКРЦ «Слов’янський курорт» щороку зазнає збитків у межах 5 млн грн. Держава повертає кошти за лікування через кілька місяців, а за комунальні послуги та податки потрібно сплачувати вчасно, тому курорту щомісяця нараховують пеню й штрафи. Якщо раніше цю проблему вдавалось врегулювати за допомогою комерційних путівок санаторію «Ювілейний», то тепер майже п’ять років підприємство не має такої можливості.
Для порівняння: мінімальна вартість лікування в санаторіях біля озера Хевіс (Угорщина) з майже схожими умовами проживання становить 2100 гривень.
Стан оздоровниці нині не найліпший, проте керівництво курорту використовує всі можливості для повного відновлення оздоровниці. Слов’янський курорт виборює право на грант Міжнародного банку — 500 млн гривень для реконструкції санаторію «Ювілейний» і прилеглої території. Завадити здійсненню запланованого може дострокове розірвання через суд угоди на користування землею, адже Слов’янська міськрада також має плани на територію курорту. Хоча угода ця чинна до 2021 року.
ПРЯМА МОВА
Вадим ЛЯХ,
Слов’янський міський голова:
— На території курорту дислокуються військові, частина корпусів закрита, не використовується грязьовий медичний центр, тож тієї величі, яка була років 20 тому, вже немає. Курорт стиснувся до санаторіїв «Донбас» і «Слов’янський». Обслуговувати територію, а це
Ми хочемо, щоб частину землі, яку не використовує Укрпрофоздоровниця, передали міській владі, щоб тут можна було вести господарчу діяльність, наприклад, побудувати невеликий готель. Формат малих бізнес-проєктів, які погоджені з тією-таки Укрпрофоздоровницею і громадою міста, спонукатиме до розвитку курорту.
КОМПЕТЕНТНО
Оксана ДЕМЧЕНКО,
перший заступник генерального директора
ДП СКРЦ «Слов’янський курорт»:
— СКРЦ «Слов’янський курорт» виконує соціальну функцію лікування людей з порушеннями опорно-рухового апарату, які або на візках, або повністю нерухомі. Нині ми єдиний санаторій в Україні, який спроможний надати їм необхідне лікування. Це категорія пацієнтів, що потребують особливого догляду: персонал має опустити їх у ванну, потім вийняти з неї і довезти до палати, провести всі гігієнічні процедури, погодувати. Тому для обслуговування потрібно значно більше працівників, ніж в ортопедичному відділенні. Заїзд такої категорії пацієнтів планується одночасно. Нерегулярні заїзди завдають збитків підприємству.
На Слов’янський курорт візочники приїжджають поспілкуватися, покупатися на своєму пляжі, де вони не бачать і не чують на свою адресу недоречних поглядів чи зауважень. У нас вони почуваються комфортно й вважають, що це їхній санаторій.
Слід зауважити, що тільки після того, як людина пролікувалася, ми відправляємо довідки у відповідні органи. І лише через місяць-півтора нам із бюджету надають гроші, а сплачувати комунальні послуги маємо вчасно. Не забувайте про зарплати працівникам. Крім того, хворих потрібно лікувати й годувати. Зазначу, що зараз «вільних» грошей в обігу немає. Власним коштом сюди приїжджають тільки окремі люди.
Ще одне важливе питання — земельне. Тепер міська влада через суд намагається розірвати договір довгострокового користування. Чому? Деякі можновладці мають на територію курорту свої плани. Навіщо їм парки, навіщо проблеми хворих? Їх хвилює лише власний бізнес!
Якщо договір таки розірвуть, то із санаторієм «Слов’янський» укладуть інший — з новою орендою і виділять нам невеликий клаптик землі. Тоді курорту вже не буде — залишиться тільки "бізнес".
PS Наразі більше запитань, ніж відповідей. Чи не станеться так, що після чергових чиновницьких зволікань на кшталт «не на часі» ми втратимо курорт? А тоді знову будемо героїчно відвойовувати його.
Важливо зрозуміти, яку роль відіграє Слов’янський курорт у житті інвалідів-візочників чи спинальників: якщо його не буде, то для більшості з них зникне надія на лікування. Не кожен має змогу поїхати на 35-денне оздоровлення до курортів Словаччини, Угорщини, Чехії чи Італії.
Іванна КУРОВЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»,
Київ — Слов’янськ — Київ
Ми в Google+