Очікування дерево­обробної й меблевої галузей у новому році не надто оптимістичні: успіхом можна вважати, якщо утримаєшся на рівні попереднього року. Та навіть це занадто великі сподівання, радше успіхом можна вважати не дуже велике падіння, зауважив генеральний директор великого деревообробного підприємства, голова Комітету деревообробної та меблевої галузі Європейської Бізнес Асоціації Богдан Цуприк на форумі «Глобальний огляд економіки України 2019» у Києві. То що заважає вітчизняним виробникам?

Примарні надії

Нині проблеми виробництва і продажу продукції української деревообробної галузі залежать від багатьох чинників — і зовнішніх, і внутрішніх. Зовнішнім слід вважати тенденцію до зниження світових цін на продукцію деревообробки, що виявилася у другій половині минулого року. У деяких видах продукції це було сповзання цін, у деяких — обвал, як сталося з фанерою у четвертому кварталі 2018-го.

Загалом тепер зовнішні ринки для нас далеко не сприятливі, наголошує Богдан Цуприк, потенційно вся надія на внутрішні чинники, які б мали посприяти конкурентоспроможності, — ціна і доступ до сировини. У цьому разі такі чинники взаємопов’язані. Бути успішним на ринку можна, якщо ти здатен запропонувати конкурентну ціну на свою продукцію. А тут два несприятливі чинники: про купівельну спроможність населення відомо і без нас, сюди ж варто додати ціни на українську сировину.

Зокрема йдеться про ціну лісової сировини для виробництва фанери.  Саме через це ціна фанери у нас (у перерахунку на євро) удвічі вища, ніж у Білорусі, в півтора раза більша, ніж у Росії. Натомість ціна пиловнику майже така, як скандинавська, хоч якісний вихід готової продукції з нашого пиловнику істотно гірший. Зрозуміло, що за таких умов будь-які можливості поборотися на зовнішніх ринках за утримання своїх позицій мають вигляд дуже примарних.

Достукатися  до постачальника

Що могло б нас урятувати — це розуміння ситуації працівниками лісової галузі. Коли розмовляєш із представниками Держліс­агентства, їхнім керівництвом, вони питають: «Як ви (тобто легальні виробники) можете працювати в умовах таких високих цін на пиловник? У нас є власна переробка, там переробляємо за собівартістю, а якби купували за такою ціною, як ви, то були б цілковито збиткові!» А ми їм: «То ми й так цілковито збиткові!» Просто немає змоги придбати сировину дешевше. Проте не хотілось би зупиняти виробництво чи зменшити обсяги.

Якщо ж і далі купуєш за їхньою ціною, то вони міркують: «Усі ж купують, якщо так, то навіщо нам знижувати ціну?» Тобто працюєш собі у збиток і очікуєш, що всі усвідомлять необхідність знизити ціну, а цього робити ніхто не збирається.

Тому деякі недавно збудовані лісопильні підприємства замість нарощувати виробництво, мусять його зменшувати і планують скорочувати штат, щоб хоч так зменшити збитки і достукатися до постачальників деревини. А якщо скорочуєш виробництво і навіть оплачуєш вимушений простій цілком законно — у менших обсягах, ніж за повноцінний робочий день, люди просто голосують ногами: їдуть на заробітки за кордон. Надто що деревообробні підприємства переважно розташовані в Західній Україні.

Судовий терор

Керівники на місцях стоять на тому, що дешевше не продаватимуть. Але цікаво: якщо кількість пиловнику, що заготовляли у певній області у 2015 році, була 600 тисяч кубів, то нині приблизно 200—250 тисяч на рік, хоч обсяг рубок не зменшився. Питання: де поділася різниця — 350—400 тисяч кубів на рік? Можливо, її продано під іншими сортаментами?

Тут варто зауважити, що керівництво Держліс­агентства двічі намагалося навести лад у цій ситуації. Ще 19 лютого 2007 року, коли Держлісагентство було Державним комітетом лісового господарства України, з’явився наказ № 42 «Щодо вдосконалення механізмів продажу необробленої деревини». А торік 30 січня — другий наказ № 49 про забезпечення виконання державними лісогосподарськими підприємствами того першого наказу.

Цим підприємствам було наказано посилити конт­роль за виконанням договорів купівлі-продажу деревини, укладених за підсумками аукціонних торгів, і виходом ділових сортиментів та розподілом дров’яної деревини на технологічну й паливну. Вони мали забезпечити ведення електронного обліку деревини на лісогосподарських підприємствах із внесенням інформації про всю заготовлену й реалізовану деревину в систему електронного обліку деревини та забезпечити реєстрацію укладених договорів у ній. Також вимагали припинити реалізацію підвідом­чими лісогосподарськими підприємствами деревини за прямими договорами підрядникам, що виконують роботи із заготівлі деревини й не беруть участі в аукціонних торгах.

Європейська Бізнес Асоціація високо оцінила значення цього наказу для розвитку вітчизняної деревообробної галузі, однак зауважила: необхідно визначити чіткі критерії, згідно з якими до паливної деревини має належати лише та, яка не придатна ні до чого іншого, крім спалення. А головне, зазначили в Комітеті деревообробної та меблевої галузі Європейської Бізнес Асоціації, багато залежатиме від того, як цей наказ буде реалізовано.

Отут і трапилася неприємність. Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 1 березня 2018 року в справі № 826/18026/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Еко-Прод» до Держлісагентства наказ № 42, на підставі якого реалізували необроблену деревину, було визнано незаконним та нечинним. Тому питання продажу необробленої деревини та контролю за її реалізацією і досі не врегульовано.

Експерти Комітету деревообробної та меблевої галузі Європейської Бізнес Асоціації зазначають:  існування такої прогалини у правовому регулюванні може призвести (вже призвело. — «УК») до того, що підприємства галузі можуть залишитися без сировини або отримати її в недостатній кількості, у підсумку будуть не завантажені. Державні лісогосподарські підприємства декларують істотне зменшення заготівлі соснового пиловнику й виставляють його на продаж на аукціонні торги за завищеними стартовими цінами. Відповідні дії  спричиняють мільйонні збитки переробним підприємствам і змушують зменшувати обсяги переробки замість того, щоб стимулювати збільшення. Тому ринок потребує законодавчо закріплених правил реалізації деревини переробникам із дотриманням умов конкуренції та доступу до спільного ресурсу.

Можливі маніпуляції сортиментами деревини на місцях не пов’язані з механізмами продажу. Таку проблему можна розв’язати виключно забезпеченням дієвого контролю за дотриманням  правильності визначення сортиментного складу лісосировини. А нормативних документів, які б регламентували цю правильність і цей контроль, нема, тож і дотримуватися нічого!