І чого тільки не було цього року на традиційному фестивалі «Крутий заміс», який відбувся в самому серці Холодного Яру — селі Мельниках Черкаського району! Майстер-класи від досвідчених гончарів та представлення народних ремесел, ярмарок гончарних виробів та виступи фольклорних гуртів, змагання у приготуванні борщу та жіночі «глиняні бої», дитячі ігри та зведення толокою хати-мазанки. Було не тільки пізнавально, а й весело, хоч і припікало гаряче серпневе сонце.

Чари гончарного круга

Гончарі з Вінниці, Кременчука, Черкас та інших куточків країни давали у своїх ятках майстер-класи для всіх охочих. Ось на столику примітні, хоч і сірого кольору, чашки, кухлі, глечики. На одних зображено символ води, на інших — сонця, а цей узор — засіяне поле. Поряд на гончарному крузі працює чоловік, дружина йому допомагає. Мокрий сірий шматок рух за рухом набуває овальних форм, пальці умільця зачаровують вправністю.

Михайло та Людмила Чудні — майстри-гончарі із села Жаботин. Займаються гончарством уже шість років. Глину для виробів використовують місцеву. Виявляється, що для Жаботина це ремесло автентичне — раніше тут жили і працювали гончарі. Але коли подружжя починало цю справу й шукало підходящу глину, то цього ще не знали. Михайло натрапив на родовище глини, а за рік чи два старожили розповіли, що неподалік було дворище гончарів, навіть залишки печі є. Археологи, які проводили розкопки біля села, знайшли рештки посуду, датовані IV тисячоліттям до нашої ери. Їх було виготовлено за схожою технологією.

«Копаємо глину та додержуємося технології: сушимо, мочимо, цідимо, — розповідає майстер. — Вона ніби чекає на вмілі руки. Використовувати традиційний гончарний круг важко. Але якщо є бажання, то всі труднощі можна здолати. Коли робив круг, то навіть думав уночі: швидше б уже ранок, аби випробувати його. Нам вдаються чашки, вази, глечики — сувенірні і вжиткові».

Дідусь Михайла Чудного був скульптором. Цього ремесла він ніде не навчався, але була давня мрія виготовляти речі власними руками. Спочатку плів з лози, а потім прийшов до глини. Сам змайстрував дров’яну гончарну піч. Тепер поліпшує деякі її характеристики.

«Вироби випікаємо за технологією, і температура саме для нашої глини — 930 градусів протягом доби, — пояснює гончар. — Ще добу вони мають холонути. Виготовляємо чорнодимлену й димлену кераміку, бо глина біла, і димлений колір має природний вигляд. Це впливає і на смак страв, коли користуєшся такою тарілкою чи чашкою».

«Черпаємо знання про ремесло з інтернету, багато дає спілкування з колегами саме на ось таких зібраннях, як «Крутий заміс», куди з усієї країни з’їжджаються майстри, — ділиться Людмила Чудна. — У кожного з них — безліч секретів і власний улюблений напрям: хтось виготовляє миски, хтось — чашки, хтось уміє робити високоякісну поливу, а в нас вироби лощені — шліфовані, гладенькі на дотик. Наш посуд порівняно з тими, де використано поливу, екологічно чистіший.

Дехто приїжджає на фестиваль щороку й купує в нас нові гончарні вироби, кажуть, що п’ють із горняток каву, і вона пахне кавою. Так само хвалять тарілки, з яких їдять борщ, — кажуть, страва з них смачніша. Здається, це найвища оцінка якості».

Родина планує поєднувати різні глини і створити своєрідну природну глазур, коли легкоплавка глина в печі розплавиться.

Гончарний верстат, сказав один із майстрів, можна порівняти з обертанням галактики, гончар ніби спостерігає це все збоку, і може створити щось прекрасне чи одним рухом зруйнувати. Вслухайтеся тільки у слово «гончар». Хіба в ньому не приховані космічні чари?

Сильна духом, а тому непереможна

Як зауважив директор НПФ «Урожай» МХП та головний організатор свята Олександр Воскобойник, фестиваль «Крутий заміс» — це те місце, де кожен може знайти щось до душі. Хто хотів співати — співав; хто хотів готувати борщ — готував; хто хоче будувати так, як робили це наші предки, — буде круто місити. Перебуваючи у вирі фестивалю, усі добре розуміють, що нація українців здорова, сильна духом, а тому непереможна. Ми близькі за духом одне одному.

За чотири роки свято помітно розрослося. До Холодного Яру багато українців приїжджають відпочити, енергетично надихнутися. Тематику «замісу» обрав Юрій Романча, який родом із цього села. Він і запропонував провести духовно насичене свято. Додали до звичної програми традиційні обрядові народні пісні, хороводи, ігри.

Цього року свято видалося велелюдним. Але найважливіше — навіть не кількість учасників, а настрій і святкова атмосфера. Такий фестиваль проводитимемо й у наступні роки, розвиватимемо, запевняють організатори. Уже збудовано стаціонарну сцену, одну з найбільших в області, а ще хочуть тут відкрити музей ремесел. Багатьох митців знають особисто. Є творчі люди з Івано-Франківська, Закарпаття, ближніх областей. Якщо відомі митці, як-от Олена Теліженко, артист Василь Нечепа чи письменник Сашко Лірник приїжджають на свято, це свідчить про його високий рівень.

До розмови долучився Сашко Лірник, який подякував Олександрові Воскобойнику за допомогу у виданні книжок і одну з них подарував.

Плюс екологічна складова

Натхненник і генератор ідеї свята Юрій Романча розповів про його екологічну складову: «За один день нам усім стати екологічно свідомими громадянами, не використовувати пластикового посуду, пакетів й ще багато речей не вийде. Вирішили поступово заохочувати людей до цієї справи. Серед яток є одна, де гончарі продають глиняний посуд за дуже поміркованими цінами. Вартість тарілки 30 гривень, звичайно, не покриває затрат на її виготовлення та працю гончарів. Однак задля спільної мети — зменшити кількість пластикового сміття й започаткувати нову традицію — вони погодилися це робити. А щоб їх підтримати, ми вирішили провести лотерею серед покупців такої продукції, тож хтось по завершенні свята отримає смартфон».

Кульмінацією дійства стала толока, під час якої п’ять команд оздобили глиною хату-мазанку. Тут емоції вирували неабиякі — всі хотіли перемогти й ніхто не зважав на зовнішній вигляд, коли був у глині від маківки до п’ят.

А журналісти тим часом об’єдналися, аби зварити для всіх особливий борщ за унікальним рецептом. Ідею подала й найбільше допомагала її втілити журналістка газети «7 днів» Тетяна Балякіна. Керувати процесом взявся віртуоз кулінарної справи телевізійник та автор програми з 30-річним стажем «Кулінарія від Андрія» Андрій Крижанівський.

«Фестиваль здивував мене великою кількістю гостей з різних регіонів України. Ходити між цими ятками, бачити й слухати, дивитися на автентичні вироби — величезне задоволення. Ніби потрапив на старовіцький ярмарок».

Локація «Крутоборщ» була популярною протягом усього фестивалю серед гостей та поціновувачів сакральної страви.

Виступ гурту «Друга Ріка» застав гостей та учасників свята трохи виснаженими спекотним спілкуванням, розбурханими емоціями, але готовими слухати пісні, танцювати допізна і обов’язково приїхати на фестиваль наступного року.