Провести літню відпустку в Криму було рожевою мрією чи не кожної радянської людини. Мало чим вона відрізняється й нині, особливо у вихованих давніми стереотипами співвітчизників, до яких можу сміливо зарахувати й себе. Чи, можливо, зараховував донедавна.

Чому про такі приємні речі йдеться у минулому часі? Бо побувавши третій рік поспіль на гостинному й занадто дорогому в липні-серпні півострові, нарешті дійшов простої думки: милувати око місцевими мальовничими пейзажами набагато краще із вікна автомобіля, обдивитися всі перлини Південного берега можна буквально за кілька днів. А от відпочивати у прямому сенсі цього слова тут важко, складно й, будемо відвертими, обтяжливо для гаманця.

Автолюбителі можуть спершу мене і не зрозуміти, а ось ті, хто змушений діставатися до Автономії, скориставшись послугами залізничного транспорту, в більшості своїй погодяться. Адже їхня відпустка розпочинається і завершується у вагонах різного класу. Далеко не завжди пристосованих до перевезення пасажирів. В одному й тому самому потязі ви можете їхати як з неочікуваним комфортом, так і з душевним щемом, де слова «сарай» чи «сауна» навіть близько не змалюють ложку дьогтю від передчуття відпочинку або ж його фінального акорду. Та й квитки зростають у ціні вже не щороку, а з якоюсь дивною прогресією, зрозуміти яку людині без вищої технічної освіти може бути й неможливо.

Втім, залізничники роблять лише заспів до поеми, що не заслуговує на іншу назву, крім «обдирайлівки». Це південь, і тут кожен заробляє, як може. Ці слова доводилося чути від багатьох місцевих. Інша річ, що в пік сезону й напливу відпочивальників є ризик за шалені гроші отримати геть протилежні від очікуваних умови. Щоправда, спостерігати це можна у будь-якій точці не лише Криму, а й від споглядання занедбаних і вщерть заповнених халабуд, де люди живуть майже одне в одного на головах, стає якось моторошно.

Складається враження, що обідрати відпускників стає мало не справою честі для місцевих. Наша господиня, яка створила всі комфортні умови для відпочинку й напрочуд вирізнялася повагою до своїх гостей, розповідала про розмову з колегами по цеху. На її запитання, чи ви б самі поїхали відпочивати за ті гроші, які лупите влітку, дістала цілком логічну відповідь: «Та ми що, геть дурні!»

З іншого боку, гасло сучасних нуворишів «Крим — для багатих» також впливає на свідомість. Де ще кілька років тому була дика природа, нині — облаштована закрита територія із суворою охороною. Ловити там рибу чи взагалі дістатися до моря людині без перепустки — зась. Одними з таких знайомий водій назвав бухту Ласпі та мис Айя. Багаті продовжують ділити ласі шматки узбережжя, а пересічним громадянам залишаються клаптики й крихти з панського столу.

На жаль, таких місцин у Криму рік у рік стає дедалі більше. Мимохіть ловиш себе на думці, що у майбутньому «бідним» про Крим залишиться тільки мріяти. Той-таки водій продовжив: «Нас поступово відтискають від берегової лінії, заганяючи в гори. У багатих свої забаганки». Це своєрідний харчовий ланцюг тваринного світу, переведений на фінансову основу. Тільки ось на нижньому його щаблі опиняється більшість простих людей, шкуру з яких здирає жалюгідний відсоток провладних скоробагатьків.

То чи варто їхати до Криму? Так, якщо ви готові вкотре стати жертвою патологічної жадібності інших. Тішить, що народжене за часів незалежності покоління вільне від стереотипів минулого і набагато частіше обирає для відпочинку інші місця, набагато комфортніші й дешевші, де справді можна відчути себе людиною. У майбутньому до них готовий приєднатися і я.