Мій далекий родич Василь Амельченко на 10 років старший за незалежну Україну. Бачила його разів зо два, та часто про нього розповідала знайомим: дивак, який може і в пеклі творити рай. Тільки такі й збудують державу. Не олігархи, не закордон, не ті, що скиглять і звинувачують у своїх бідах усіх, а такі ось рідкісні диваки. Тому й пишу про нього, думаючи про основи державності й тих, хто на цій землі її сіль.
Він з дружиною встиг організувати невеликий бізнес біля Трускавця, народити двох дітей, отримати з рук Президента України орден «За мужність» ІІІ ступеня. На Майдані 2014-го зазнав важкого поранення в живіт. У київській 18-й лікарні з десяток хірургів рятували йому життя. Держава вручила посвідчення інваліда війни.
Чого ж досяг? Питання риторичне. Цікавлюся: що його, 33-річного, людину успішну у всіх сенсах, погнало на столичний Майдан? Відповідь моментальна: «Добитися справедливості».
Ця ідея для нього й досі не теоретична. Його мама, видам секрет, просила земляків не обирати Василя депутатом, здається, Стебницької міськради, бо «жити вам спокійно не дасть». Не знаю, чи послухали її, але Василь і без депутатства непогамовний і жителям пристебниківського Колпця жити в тихій заводі не дає.
Років зо два тому організував громаду і бізнесменів на будівництво пам’ятника Небесній Сотні. З’їхалися в Колпець біля колишнього міста калійників Стебника на Львівщині тисячі родин учасників Майдану зі сходу і заходу України. Усіх привітав, розмістив. На залишок від колективних коштів збудували громадою під його орудою дитячий майданчик, веранду біля столітнього колпецького Будинку просвіти.
Однак невдовзі у зв’язку з адмінреформами прибуло керівництво від культури з Дрогобича, щоб закрити сільський клуб: «На Стебник належиться один будинок культури, на інші нема коштів». Василь Амельченко боронив клуб, як свого часу справедливість на Майдані. «Нехай наші діти тут співають і танцюють, а не колються і пиячать по закутках. Громаді теж треба десь зібратися, пісню послухати». Місцева влада таки передбачила зарплату для керівника колпецького клубу. Василь залишив бізнес дружині Оксані, сам прийняв посаду директора лише для того, щоб відкладати ту зарплатню на внутрішній ремонт Будинку просвіти, бо зовнішній уже зробили.
Щоранку, щовечора, іноді вночі об’їжджає культзаклад, дитячий майданчик. Кажуть, за обгорткою морозива знайде того, хто насмітив. І тому не минеться. Створив свого часу землякам робочі місця, тепер готує їм концерт до Дня Незалежності. Це його цеглини в будівництво держави. А якби так кожен з нас? Америка відпочиває!
Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»