Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний: «Хай ворог знає: протитанкових засобів в Україні вистачить на всіх»
Факт запрошення до участі в засіданні Військового комітету НАТО — вищого військового органу Альянсу
головнокомандувача Збройних сил України генерал-лейтенанта Валерія Залужного показовий. Альянсу, як і кожній із країн-союзниць, зовсім не байдуже, що відбувається внаслідок російського військового нарощування навколо України та на її тимчасово окупованих територіях.
Про що йшлося, на яку допомогу від Альянсу Україна може розраховувати в разі широкомасштабної російської агресії, про готовність ЗСУ реагувати на божевільні кремлівські сценарії розповів Валерій ЗАЛУЖНИЙ.
— Валерію Федоровичу, напевно, ваших колег у Військовому комітеті НАТО цікавила оперативна ситуація навколо України та готовність ЗСУ реагувати. Зрозуміло, що не вся така інформація відкрита, але в межах можливого чи можете розповісти: про що ви інформували начальників генеральних штабів країн НАТО?
— Поточну ситуацію навколо України вони знають не гірше за мене, всі все чудово розуміють. У наших партнерів з НАТО було єдине запитання: чи поділяю я з ними їхню стурбованість? Я відповів, що був стурбований колись, але лише раз, 2014 року, коли вперше отримав на складі автомат, бронежилет і поїхав на війну. Тоді була стурбованість, а потім — це вже було виконання своєї роботи.
Я нагадав союзникам, що війна в нас триває з 2014 року, і ми відтоді виконуємо свою роботу. Ми воюємо із серйозним і численним ворогом. Проти нас діють два армійські корпуси в першому ешелоні та ціла загальновійськова російська армія — у другому ешелоні. Це масштабна сила. Тож ми маємо бути готовими до оборони, зокрема на територіях інших областей в разі потреби.
— Україна — не член Альянсу і не може чекати на пряму військову допомогу від НАТО в разі широкомасштабного наступу Росії. Чи зможе НАТО взагалі нам допомогти, якщо російське керівництво наважиться на такий божевільний сценарій?
— У цьому контексті варто пам’ятати, що НАТО — це не лише військовий, а й політичний союз. Отримати військову допомогу або залучити їхніх військових до операцій на території України неможливо. Це розуміють у нас усі, а не тільки військовослужбовці. А ось на політичний вплив НАТО ми справді покладаємо надії.
Усе, на що ми сподіваємося і чого хочемо, — щоб країни Альянсу здійснили відповідні рухи у політичному вимірі з метою позбавити Російську Федерацію можливості залучити більші сили й розпочати новий наступ проти України. У союзників з НАТО для цього є відповідні важелі впливу й можливості.
Важливо, і наші партнери в НАТО підтвердили: вони чудово усвідомлюють ціну, яку доведеться заплатити, якщо не робити нічого. Вони пам’ятають, до чого призвела така бездіяльність у 1938—1939 роках. Напевно, щось більше варто було зробити 2008-го, використати політичні важелі впливу, коли розпочалася війна проти Грузії. Щось більше, напевно, можна було зробити в 2014 році, коли Росія розпочала агресію проти України, окупувала Крим і частину Донбасу. Саме на такий політичний вплив Альянсу ми й покладаємо надії. В решті розраховуємо на власні сили.
— Чи розуміють союзники в НАТО, що просто зараз Україна забирає на себе принаймні 100-тисячне угруповання російських військ, які в іншому разі могли передислокувати кудись ближче до кордонів Альянсу?
— Мені як людині військовій не подобаються цифри 100 тисяч. Повірте, що післязавтра вони можуть становити 210 тисяч, а ще через тиждень — 780 тисяч, — у Російської Федерації є для цього всі можливості. Говорімо про це прямо й відкрито: ми маємо справу з армією Російської Федерації, яка на сьогодні налічує майже мільйон військовослужбовців. Я доводив до партнерів з НАТО, що це не ілюзія, а реальна загроза.
Я виніс стійке враження: вони все чітко розуміють з військової точки зору. Загалом люди військові простіше дивляться на речі, що дає їм змогу робити абсолютно правильні оцінки ситуації.
— Напевно, тому військові швидше розуміють одне одного. Від політиків у НАТО доводилося чути, що Україна зможе отримати ПДЧ й перспективу членства в НАТО, коли сама буде здатною зробити внесок у євроатлантичну безпеку. Чи достатньо Україна вже зараз робить для європейської безпеки, щоб отримати таку перспективу?
— Не можу казати за всю країну, скажу лише про Збройні сили як головнокомандувач. На сьогодні там зроблено величезний крок, щоб наблизитися на лише до ПДЧ, а й до повноцінного членства в НАТО. Лише на документальному й формальному рівнях опановано понад 300 стандартів НАТО. Не хочу нікого критикувати, але таку кількість стандартів, наскільки знаю, опанували далеко не всі збройні сили європейських країн-членів Альянсу. Важливо, що ЗСУ рухаються в напрямі до НАТО, і я підтвердив: ми послідовно продовжуватимемо цей рух.
Для мене як для головнокомандувача головне, щоб ми де-факто стали такими, як НАТО. Тому що НАТО — це не тільки військовий та політичний союз, це ще й коаліція армій, сучасних і розвинених у всіх вимірах. Це коаліція армій цивілізованих країн.
Для мене головне, щоб ми вийшли на певний рівень, щоб бути цивілізованою армією, спростити певні процедури, позбутися всього радянського, що нам зв’язує руки й ноги, розпочати мислити по-натовськи, дивитися на речі по-європейськи, організовувати підготовку військ відповідно до стандартів НАТО, які, як ми вже переконалися, дуже ефективні й результативні.
А чи вступимо ми в НАТО, чи отримаємо ПДЧ — це справа політиків. А нам своє робити, щоб наблизити цей момент.
— Як військові керівники Альянсу сприйняли російський ультиматум щодо «гарантій безпеки» для РФ від США та НАТО зокрема в частині нерозширення НАТО та відведення військ із його східних флангів?
— Я й колеги з Альянсу дивимося на ці речі у практичній площині. Склалося враження, що з такої суто практичної точки зору колеги в НАТО сприймають ці російські ультиматуми як хворобливе марення. Союзники дали цим російським пропозиціям недвозначну оцінку, зокрема в частині, що прямо нас стосується. Альянс будується зовсім на інших дуже чітких принципах: кожна європейська країна має сама вирішувати, куди їй вступати або до яких блоків приєднуватися. Союзники в НАТО мають щодо цього консолідовану й тверду позицію, і це надихає нас.
Розвідувальні дані кажуть, що жодного руху на кордонах не відбулося, ми не побачили зменшення російської військової присутності на наших кордонах. Водночас мені як головнокомандувачу припала до душі рішуча відповідь НАТО, яку Росія отримала під час переговорів. Це справді важливо — бачити, що Захід консолідувався навколо цієї загрози і вже зробив перший крок для реагування на неї. Цю позицію я обов’язково донесу своїм командирам.
— За суто арифметичними показниками військової потужності Україна значно поступається Росії в кількості літаків, танків і особового складу. Як варто діяти Україні, щоб приборкати апетити країни-агресора?
— Ці апетити ми почали трохи зменшувати з 2014 року, на той час не отримуючи жодної військової допомоги. Ми продовжуємо це робити вже протягом восьми років, і байдуже, які плани має Російська Федерація. Наші Збройні сили виконають свою роботу і свій обов’язок.
У цій війні проти російської агресії ми вже заплатили страшну ціну. Понад 4 тисячі військовослужбовців ЗСУ віддали життя, щоб Україна була такою, якою вона є зараз. І ми й надалі виконуватимемо цю роботу. Тільки ми і кожен з нас.
— Нещодавні польові випробування системи Javelin були дуже показовими, але, на жаль, наявність лише цих засобів навряд чи стримає масований танковий наступ Росії. Як Збройні сили забезпечено протитанковими системами вітчизняного виробництва?
— Що стосується випробування Javelin — нам було цікаво на це дивитися, особливо після широкої реклами Російської Федерації наявності «дахового» захисту від цих систем. Ми спроєктували такий захист і провели стрільби. Як ви бачили, результати були чудовими, але вже зовсім сумними для російських танкістів. Для російських танків на сьогодні не існує жодного захисту або перешкод, які б не міг подолати Javelin.
Перед цим ми провели навчання доволі відкрито — ми ні від кого не закривалися і запросили широку аудиторію. У присутності журналістів група людей, що під’їхали до місця навчань на звичайній вантажівці, за 36 секунд знищила колону танків. Сім танків за 36 секунд. Присутні навіть не одразу зрозуміли, що і як відбулося.
Ворог має добре зрозуміти: у нас достатньо протитанкових засобів, зокрема й вітчизняного виробництва, що зарекомендували себе дуже добре. До цього ми отримали достатню матеріально-технічну допомогу у вигляді Javelin. Скажу так: усім вистачить.
— Із 1 січня набрав чинності Закон «Про основи національного спротиву». Як це вплинуло на формування підрозділів територіальної оборони та їхню взаємодію зі Збройними силами?
— Головне, що цей закон з’явився і почав працювати. Раніше ми у Збройних силах зробили аналіз і дійшли висновку, що чинна система територіальної оборони потребує докорінної зміни. І прийшли саме до Закону «Про національний спротив».
Раніше територіальну оборону розглядали як вид стратегічних дій, на які покладали завдання, що не були безпосередньо пов’язані з веденням бойових дій. Нині здійснюємо трансформацію територіальної оборони у систему національного спротиву — саме цьому й присвячений цей закон.
Ми хочемо отримати велику кількість патріотично вмотивованих громадян, які за короткий термін можуть взяти в руки зброю і завдавати супротивнику таких втрат, що змусять того відмовитися від подальших бойових дій. Ухвалення закону — лише перший крок. Ми проводимо всі відповідні призначення. Затверджено Доктрину застосування сил територіальної оборони. Проводимо роботу з формування добровольчих загонів, які будуть здатні захищати власні домівки, свої райони, родини, дітей. Думаю, що таку систему національного опору вдасться створити за короткий час.
І система територіальної оборони наприклад Сумської області докорінно відрізнятиметься від територіальної оборони в Тернопільській, бо перед ними стоятимуть різні завдання, відповідно формуватимуться різні підрозділи, що відрізнятимуться за підготовкою. Це цілий комплекс заходів, спрямований на створення абсолютно нової системи національного опору.
— У пресі було безліч мап і схем нападу Росії на Україну. Зрозуміло, що це може бути елементом психологічного тиску, щоб залякати Захід і змусити Україну розтягнути свої сили. За вашою оцінкою, які напрямки назагрозливіші для безпеки України?
— На жаль, Україна опинилася в такому становищі, що майже всі
Водночас бачимо, що відбувається, і чітко розуміємо, що основний ворог у нас на сьогодні — це, звісно, Російська Федерація. Саме вона тимчасово окупувала Крим, значну територію Донецької та Луганської областей, продовжує вести бойові дії проти України та погрожує розширенням окупації.
Ми вивчаємо ситуацію, проводимо розвідку, аналізуємо й робимо певні висновки в інтересах захисту нашої держави. Ми дивимося й на те, що поширюють у засобах масової інформації, нині життя таке, що ми змушені це робити. Але така інформація не основа для планування наших дій. Часто таку інформацію спрямовано на внутрішню аудиторію.
— Зрозуміло, ця війна рано чи пізно завершиться, і завершиться нашою перемогою. Що це слово означає для вас особисто? Коли можна буде сказати, що Україна перемогла?
— Як військова людина, що присвятила цьому все життя і вчилася цього, знаю, що у будь-якій війні ставляться політичні цілі, які досягаються зокрема й військовими методами. У цій війні, як ми чітко розуміємо, політична умова перемоги — визволення окупованих територій.
Для нас, військових, перемогою стане день, коли останній окупант залишить нашу територію, коли буде відновлено державний кордон України, коли перестануть гинути мої солдати на своїй землі. Ось тоді для мене настануть мир і перемога.
Дмитро ШКУРКО,
Укрінформ,
Брюссель
(Надруковано зі скороченнями)
Ми в Google+