СИТУАЦІЯ
Нові заяви «Газпрому» свідчать, що він намагається перекласти свою вину на Україну
Не роби нікому добра і ніхто тобі не відповість злом — цей цинічний вислів чомусь спав на думку минулого тижня. Коли замість вдячності Україна одержала чергову порцію звинувачень «Газпрому» у несанкціонованому відборі газу, призначеного для європейських споживачів. Хоча на початку лютого в Москві ніхто не протестував проти того, що необхідний тиск у «газовій трубі» підтримується за рахунок вуглеводнів, піднятих з українських підземних газосховищ. Отже, в тому, наскільки такі звинувачення насправді відповідають реаліям, спробуємо проаналізувати далі.
Шило з мішка все-таки вилізло
Минулої середи російський президент доручив главі «Газпрому» «розібратися» з несанкціонованим відбором Україною транзитного газу. При цьому, вислухавши Олексія Міллера, він не забув чи то єхидно, чи то знущально уточнити, що той, очевидно, мав на увазі «традиційне проведення часу українськими друзями — несанкціонований відбір». Тому до них (українських друзів), мовляв, слід довести позицію, пояснити, «чому збільшується потужність газопроводу «Південний потік». Як кажуть, натяк більш ніж прозорий. Однак якщо проаналізувати те, що говорив керівник російського газового монополіста главі своєї держави, то складається враження, що замість аргументів звучав «плач Ярославни по невинно убієнному іміджу «Газпрому». У такій ситуації є суто українська відповідь на подібні звинувачення: «До чого тут міліція, коли грім свиню вбив?». Адже свою репутацію надійного постачальника блакитного палива ця російська структура підмочила ще у січні 2009 року, під час чергової «газової війни» зі «стратегічним партнером». Уже тоді європейські спостерігачі зазначали, що запевнення газового монополіста не завжди збігаються з реальним станом справ.
Тепер же, влаштовуючи антиукраїнське газошоу із залученням ЗМІ, в Москві, очевидно, розраховували на коротку пам’ять європейців. Та, ймовірно, прорахувалися, оскільки те, що не може втримати у собі людська пам’ять, залишилось у документах, заявах, зафіксованих ЗМІ. А вони свідчать, наприклад, про те, що на початку лютого зменшення постачання російського газу спостерігали у семи європейських країнах: Польщі, Словаччині, Австрії, Угорщині, Греції, Румунії та Італії, а також у Туреччині. Зокрема, Австрія недоотримала 30% газу, Італія — 24%, Польща — 8%. Водночас австрійська компанія OMV повідомила 3 лютого про те, що «Газпром» попередив її про плановані скорочення постачання газу. Мабуть, не потребують коментарів і слова прес-секретаря польської державної нафтогазової компанії PGNIG Йоанни Закшевської про те, що до Польщі було скорочено постачання газу, який надходив через газотранспортну систему Білорусі, а не України. Тоді ж генеральний директор «Газпром експорту» Олександр Медведєв запевняв італійських колег, що концерн до кінця тижня ліквідує 10% недопостачання газу до Італії.
Варто нагадати і про зустріч на початку лютого Володимира Путіна з віце-прем’єром РФ Ігорем Сечіним, заступниками голови правління «Газпрому» Олександром Медведєвим та Андрієм Кругловим. Зазначивши, що необхідно докласти максимум зусиль для забезпечення газом закордонних партнерів, глава російського уряду наголосив, що головне завдання «Газпрому» — забезпечення внутрішніх потреб. А після того, як заступник керівника російського газового монополіста Андрій Круглов визнав зменшення обсягу постачання газу до країн Європи, російський прем’єр висловився у вельми цікавому ключі: «Сьогодні не зайвим буде згадати тих, хто заважав нам будувати «Північний потік». Якби не заважали, була б уже друга нитка, і вони обидві були б завантажені. Під нові транспортні маршрути «Газпром» уже розкрив би нові родовища, зокрема Бованенківське, активніше працювали б на Штокмані, і сьогодні, впевнений, таких би проблем не виникало».
Напевне, не треба бути великим аналітиком, щоб зробити висновок зі слів щодо «розкриття нових родовищ». Якщо до них додати «поради» Володимира Путіна керівникам «Газпрому» дбати передусім про зрослі внутрішні потреби внаслідок аномальних морозів, то стає очевидним, що російська сторона просто не мала достатніх обсягів газу для виконання контрактів із країнами ЄС. По суті, це підтвердила тоді і представник Єврокомісії Марлене Хольцнер, яка на початку лютого офіційно заявила, що Росія скоротила постачання газу в Європу. Зазначивши, що російська сторона ясності у виникнення цієї ситуації не внесла, а послалася лише на те, що цього року дуже холодна зима, і їй самій потрібно газу більше, ніж зазвичай.
Мабуть, наведених вище прикладів більш ніж достатньо, щоб розвіяти газпромівський міф, а точніше, спробу перевершити Гебельса в абсурдності брехні. І хоча в Москві намагалися ретельно замаскувати «шило в мішку», його все-таки помітили не лише в Україні, а й у Європі. Водночас, на противагу російським «партнерам», які не пропустять, а іноді й самі створюють привід для того, щоб наша країна опинилася в скрутному становищі, українська сторона повелася в цій ситуації більш ніж цивілізовано. Як заявляв у ті дні міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко, Україна додатково відбирає газ зі своїх сховищ, аби забезпечити у трубах, якими надходять російські вуглеводні до країн ЄС, необхідний тиск. «Таким чином ми допомагаємо нашим російським партнерам, щоб вони виконали свої зобов’язання», — зазначив він. І далі пояснив, що газ у повному обсязі не доходить до Європи через зменшення постачання з Росії. За його словами, у зв’язку з аномальними погодними умовами в Росії Україна на кордоні отримує 460 мільйонів кубометрів газу на добу замість 510 мільйонів.
У цій «війні» програють усі
Слід зазначити, що в арсеналі наших стратегічних партнерів не лише нахабні спроби перекласти, так би мовити, все з хворої голови на здорову — не гребують вони і відвертим шантажем для досягнення бажаного результату. Про метод батога і пряника, коли Україну настійливо запрошували до Митного союзу, не згадуватимемо хоча б тому, що є набагато свіжіший приклад. Так, 22 лютого майже в унісон із главою «Газпрому» прозвучала заява його підлеглого Сергія Купріянова про те, що після реалізації запланованих «Газпромом» проектів «Південний потік» і «Північний потік» транзитне значення України для експорту російського газу дорівнюватиме нулю. Реакція українських та європейських експертів на цей спіч була прогнозованою — Росія навряд чи зможе транспортувати газ до Європи без українських газосховищ. Тому заяви про те, що українська ГТС у майбутньому стане Росії не потрібна, — це політичний тиск для того, що заставити Україну вступити у Митний союз.
Свою думку з цього приводу висловив і Прем’єр-міністр Микола Азаров на брифінгу під час перебування в Житомирській області. Він зокрема зазначив, що не варто нагнітати ситуацію, оскільки від заявленого до моменту реалізації «чимало води витече, чимало мине часу». При цьому, як повідомляє УНІАН, Прем`єр підкреслив, що у РФ є можливість використовувати українську ГТС для транспортування газу. «Але якщо ви хочете загнати 20 млрд євро незрозуміло куди — будь ласка, Бог вам на поміч. Україна знайде вихід із цієї ситуації».
Абсурдність заяв представника «Газпрому» в ефірі «5 каналу» фактично підтвердив і екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник, нагадавши всім, що труба не може виконувати роль акумулятора газу: «Всі ж добре пам’ятають, що гріємось ми взимку, а добувають газ увесь рік. Звідси виникає питання: де діти влітку газ і як узимку дати його більше. І цю функцію акумулятора може виконати не труба, а газосховища, і так сталося, що тільки в Україні, тому Україну обійти неможливо».
Окрім того, варто нагадати, що оголошені наміри «Газпрому» найближчим часом приступити до розробки техніко-економічного обгрунтування третьої і четвертої гілок газопроводу «Північний потік» теж можуть завершитися великим пшиком. Адже під час літньої зустрічі з російським президентом Дмитром Медведєвим канцлер ФРН Ангела Меркель заявила, що Німеччина не потребує надімпорту газу й може обійтися без третьої, четвертої та п’ятої труби «Північного потоку». А дефіцит енергії погашатиметься не за рахунок нарощування імпорту, а за рахунок скорочення витрат і переходу на відновлювальні джерела енергії. «Крім Німеччини, на півночі Європи інших великих споживачів немає. Куди тоді йтимуть третя і четверта гілка? У Гренландію — гріти білих ведмедів? — таке риторичне запитання політолога Олександра Палія лише підтверджує, що за всіма цими «перспективами», які малюють для України газпромівські «художники», нічого, окрім спроб через шантаж домогтися своєї мети, немає. А вона давно відома: поділити газотранспортну систему «по-братському», а потім, коли трапиться нагода, прибрати до рук повністю. Благо, білоруський досвід уже є.
Щоправда, й Україна за час «партнерських» відносин із керівництвом російської влади дечого навчилася. І тому, мабуть, не спішить зустрічати оваціями нові газові пропозиції, передані росіянами через свого посла в Україні Михайла Зурабова. Неспішність з їх оприлюдненням експерти пояснюють тим, що в документах мінімум вигоди для Києва і максимум — для Москви. Як зазначив незалежний експерт Валентин Землянський, ключовим у «наборі побажань» є те, що Росія, як і раніше, пропонує варіант двостороннього газового консорціуму. Проте такий консорціум, на думку експерта, для нас неприйнятний, оскільки гарантією захисту від повторення білоруського сценарію може стати лише присутність у ньому європейських партнерів.
А директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар, якого цитує УНІАН, вважає, що у відповідь на такі заяви і дії «Газпрому» українська сторона на офіційному рівні має виступити з пропозицією щодо створення режиму прозорості руху енергоресурсних потоків на рівні Росія — Україна — Європейський Союз. Система інструментального контролю фізичних параметрів руху газових потоків даватиме змогу об`єктивно і миттєво виявляти, де саме виникла проблема, та прибере простір для маніпуляцій. Вона також позбавить Росію можливості займатися улюбленою справою — «розводити» українських та європейських споживачів.
І на завершення — цікаве соціологічне дослідження. Воно, на перший погляд, начебто не має стосунку до газового питання, але значною мірою відображає наслідок різних газових, металургійних, молочних та інших продуктових війн, ініціатором яких виступає аж ніяк не Україна. Так-от, згідно з даними соціологічного опитування, проведеного російським «Левада-центром», чисельність росіян, які погано ставляться до України, за останніх три місяці зросла з 21 до 25 відсотків. При цьому половина опитаних росіян вважає, що Росії слід орієнтуватися у своїй зовнішній політиці на високорозвинені європейські країни. Чим не приклад для тих в Україні, хто ще вагається у своєму виборі?!