ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ

 «Урядовий кур’єр» з’ясував, що в країній досі кілька тисяч дітей чекають на свій шкільний автобус

 

Якщо ваша дитина щоранку вирушає пішки до школи за кілька кілометрів, безсоння і хвилювання вам гарантовані. Навіть якщо це звичні для села три кілометри, які в нашій країні вважаються пішохідною доступністю до навчального закладу. Журналісти «Урядового кур’єра» з’ясували, що певні поліпшення у підвезенні учнів до навчальних закладів відбулися, але й проблем виявили чимало. Особливо з утриманням та обслуговуванням шкільного транспорту. 

Рівненщина: Батьківські гроші за пальне — вимушений захід

30 автобусів, що «приїхали» до рівненської глибинки на початку навчального року за відповідною Державною програмою, подекуди навіть створили нові проблеми. Так, до Вербської ЗОШ Дубенського району дітей із навколишніх сіл підвозили батьківським коштом — збирали на бензин по 60 гривень. Щоправда, на те було рішення батьківського комітету. Бо в ситуації, яка виникла, коли тендери на закупівлю пального ще не відбулися (вони ж бо проходять на початку року календарного, а їх процедура теж неабияк заорганізована), батьки прийняли рішення: в негоду, дощ та сніг дітям краще їхати за гроші на автобусі, ніж долати по 7, а то й 10 кілометрів пішки, в той час як новенький автобус простоюватиме. Коли це стало загальновідомо, директорові школи оголосили догану (виходить, краще було б, якби в незалежній від нього ситуації він милувався тим автобусом, а діти ще кілька місяців ходили пішки?).

Немає вини ані директорів шкіл, ані освітянських чиновників місцевого рівня і в тому, що всі необхідні платежі на місяці «залягають» у казначействі: як-от, скажімо, в Корецькому районі.

Є проблеми і з щоденним техоглядом автобусів, і з таким самим щоденним медоглядом водіїв — адже в глибинці, де, власне, вони й працюють, далеко не завжди знайдеш потрібних лікарів. До того ж, на Рівненщині лише 56% шкільних автобусів перебувають у гаражах навчальних закладів та підприємств, а 44 — без гаражів, тобто, за логікою, зберігаються на територіях шкіл. А насправді дуже часто — на подвір’ях самих водіїв.

Урешті-решт, під шкільний автобус ще й досі не виписана нормативна база, в українському транспортному законодавстві та підзаконних документах для нього поки що немає місця. Тому, щоб автобус вчасно і без порушень довіз дитину до школи в глибинці, попрацювати треба і законодавцям, і урядовцям.

Сьогодні ж картина в області, де проживає найбільше в Україні — понад 20 тисяч багатодітних сімей — така: «Підвезення потребують 14 тисяч 647 учнів та дошкільнят, з них підвозять 12623, — каже голова облдержадміністрації Василь Берташ. — Тобто понад 2 тисячі школярів ще чекають на свій автобус».

Тим часом в області, паралельно з державною, діє обласна програма «Шкільний автобус», розрахована до 2015 року. Скажімо, торік парк шкільних автобусів Рівненщини поповнився 94 машинами коштом держбюджету та трьома — з обласного. Отже, область потребує ще понад 100 автобусів.

ФОТОФАКТ

У селі Вербень Рівненської області батьки не журяться за шкільним автобусом. І навіть не тривожаться за своїх дітей, бо до дитячого садочка їх возить унікальна «жива» маршрутка — дерев’яний з дахом возик і пара коней. Щоранку вихователька та «водій» збирають по дворах понад 20 дошкільнят. У транспорті дітям тепло і затишно, не страшний ні дощ, ні сніг, ні вітер.

Таким чином дітей возять у садочок вже… 30 років. Після розпаду колгоспу, якому належав садочок, автобус розібрали на запчастини, а коли заклад відновили, змогли організувати перевезення тільки за допомогою коней. Сільрада платить конюху невелику зарплату, а для батьків «маршрутка» безкоштовна. За день вона «намотує» по 20 кілометрів, збираючи та розвозячи дітей по різних кутках села. Селяни без неї вже не уявляють свого життя і навіть гордяться таким унікальним транспортним засобом.

Запоріжжя: Щоденний піший моціон — до трьох кілометрів

На Запоріжжі школярі і вчителі у сільській місцевості стовідсотково забезпечені послугами з безплатного підвозу до школи. Втім, потреба області в оновленні парку транспортних засобів у цій царині становить 72 одиниці.

Якщо не втомився по дорозі до школи, то й настрій гарний. Фото Наталії ЗВОРИГІНОЇ

Іван Іванович Стецюк, водій шкільного автобуса Кіровської загальноосвітньої школи (Оріхівський район), за кермом уже не один десяток років. Свого новісінького «ТАТА» прийняв у 2011 році. За цей час той жодного разу не підвів свого керманича, бо новенький. Всі механізми працюють злагоджено. Технічне обслуговування — масла долити, фільтри поміняти — забезпечує місцева СТО. Паркує свого друга Іван Іванович на території елеватора Оріхівського хлібокомбінату. Допоки не мав водій проблем і з пально-мастильними матеріалами.

— Щоранку об’їжджаю близько 42 км, — розповів Іван Іванович. — Наше село Кірове — величезне. Відстань між кінцями вулиць — кілька десятків кілометрів. А ще до нашої школи ходять діти з Юрківки, тож доводиться привозити всіх за кілька ходок. Так і збираю понад 80 дітей за рейс.

Івану Стецюку, водію шкільного автобуса Кіровської школи, батьки довіряють своїх дітей. Фото автора

А у гімназії №1 «Сузір’я» м. Оріхів школярів підвозить на навчання старенький «ЛАЗ», у якому 23 посадкових місця. Місцеві учні дістаються своїм ходом, а тим, хто живе далеченько, скажімо, у Новоандріївці чи Новоданилівці, щастить проїхатись шкільним автобусом, розповіла перший заступник директора гімназії з навчально-виховної роботи Наталя Степанівна Кузіна. Старенький автобус підтримують у належному стані, хоча щоразу щось треба полагодити чи замінити якусь деталь. Тож і мріють у «Сузір’ї» про новий транспортний засіб.

— У нашому районі всі школярі і вчителі, які цього потребують, стовідсотково забезпечені послугами з безплатного підвозу до місця роботи і навчання, — підтвердила голова Оріхівської райдержадміністрації Каріна Василівна Дудніченко. — Сьогодні вивчаємо питання з оптимізації шкільної мережі щодо Юрківської, Нестерянської та Яснополянської шкіл — там навчається небагато дітей. Тож передбачаємо на перспективу потребу ще у трьох шкільних автобусах для підвезення школярів з територій цих сіл до інших шкіл.

За словами заступника директора департаменту освіти і науки, молоді і спорту облдержадміністрації Валентини Володимирівни Хіврич, загалом у сільській місцевості Запорізької області проживають 34 980 дітей шкільного віку. Більша частина з них навчається у школах пішохідної доступності, тобто у межах радіуса до трьох кілометрів. Тому, згідно з чинним законодавством, їм належить щоранку виконувати свій так званий пішохідний моціон.

А послугами з підвозу до школи користуються 10 106 дітей (29%) та 1070 вчителів. Для цього залучено 217 одиниць пасажирського транспорту.

— Безпосередньо шкільних автобусів, що перебувають на балансі сільрад чи районних відділів освіти, чи шкіл, маємо 171. Ними підвозимо 7877 дітей. Інші транспортні засоби орендовані чи наймані у місцевих підприємств, що мають дозволи на перевезення пасажирів. Такими засобами підвозимо ще 1799 дітей. А 430 школярів мусимо доправляти до школи рейсовими автобусами або й залізницею, — пояснила посадовець. — Зрозуміло, що це не дуже безпечно. Тож на поточний момент область потребує 72 нових шкільних транспортних засоби. Найнагальніша ця потреба у Пологівському районі: 11 автобусів. Передбачається, за кошти державного бюджету регіон цього року має отримати 17 нових шкільних автобусів.

Полтавщина: Якби транспорт мав крила!

Підвезення учнів і учителів до Іванівської ЗОШ, що в Кобеляцькому районі на Полтавщині, здійснюється двома автобусами вітчизняного виробництва. Один — зовсім ще новенький, його школі подарували в 2011 році, а другий хоч і старіший, але не набагато. В усякому разі досвідчені водії, які їх обслуговують, Володимир Красільний та Віктор Мега, ними задоволені. Щодня здійснюють шість рейсів протяжністю 118 кілометрів. Єдине, що на морозі виходили з ладу індійські двигуни, але до них оперативно підібрали ключик, а принагідно зробили і необхідний запас фільтрів, що коштують 25 гривень за штуку, лампочок та ще деяких дрібних запчастин.

«Серйозних поламок автобусів ще не було, але наші дороги нас убивають, — розповідає директор школи Володимир Кішінський. — Поки вони були покриті снігом,  автобуси їздили добре, а зараз доводиться кружляти, наче зайцям, об’їжджаючи вибоїни на проїжджій частині. Стан доріг зменшує термін експлуатації автобусів, особливо коліс, які розраховані на 70 тисяч кілометрів пробігу, та в наших умовах навряд чи стільки пробігають. Талонами на пальне школа забезпечена до 15 березня включно. Цими днями в Кобеляках проведуть новий тендер щодо його постачання, але я в тендерах участі не беру».

Цю інформацію підтвердила завідувач райвідділу освіти Наталія Коваль, повідомивши, що тендер відбудеться і що протягом року вони закуповують пального майже на мільйон гривень. «Цей механізм відпрацюваний, — каже вона, — але тендер для підвезення учнів не потрібний. Чому? Протяжність району велика, і якщо тендер виграє АЗС, що розташована за 50 кілометрів від місць навчання, то шкільне пальне витрачатиметься більше на переїзди до заправки й назад. Оптимальний варіант, коли автобуси заправляються на місці».

За її словами, проблеми щодо перевезення учнів із віддалених сіл району залишилися в минулому. Цьогоріч шкільні автобуси не виїхали в рейс тільки один раз, та й то вимушено — через ожеледицю. Це питання контролює особисто голова райдержадміністрації.

Без порушень графіка курсує установленими маршрутами шкільний транспорт і у Миргородському районі. Попри те, що тамтешні дороги також потребують ремонту, а казначейство затримує кошти за пальне. Про це розповів завідувач райвідділу освіти Сергій Сніцарєв. За програму «Шкільний автобус» тут відповідають районна, селищні та сільські ради. Крім того, залучають автобуси сільгосппідприємств. Утім, у деяких охоплених програмою навчальних закладах району медичні сестри не мають спеціальних посвідчень, що дають право проводити медогляд водіям автобусів, котрі вирушають у рейс. Зокрема, таких документів поки що не мають медсестри у школах сіл Попівка та Петрівці.

— Загалом в області парк шкільних автобусів за останні 3 роки збільшився на 105 одиниць, у тому числі за рахунок обласного та районних бюджетів, що дало змогу повністю задовольнити потребу в таких перевезеннях. На 2013 рік Міносвіти запланувало додатково виділити для Полтавщини на тендерній основі ще майже 13 мільйонів гривень, тож їхній обласний парк стане ще соліднішим. Усе це робиться для того, щоб сільські школи повністю відмовилися від приватних перевізників, і з метою заощадження державних коштів, — прокоментував ситуацію директор департаменту освіти і науки Полтавської облдержадміністрації Володимир Мирошниченко.

Вінниччина: На уроки дістаються вчасно

Житель села Антополь Віталій Цирульник задоволений роботою шкільного автобуса, який доставляє трьох його дітей до Уладівської школи. Відстань між селами невелика — 4 кілометри, проте самотужки дітям добиратися було б важко, особливо найменшій дочці, яка навчається у першому класі. Вранці в Антополь автобус прибуває за 15–10 хвилин на восьму, а зі школи дітей привозить о 15.30, себто після закінчення занять у групі продовженого дня. Він зауважив, що в Уладівці школа типова, у класах тепло, педагоги досвідчені і вимогливі, тому діти навчаються добре. Зі слів начальника районного відділу освіти Калинівської райдержадміністрації Леоніда Мацери, підвезення учнів здійснюється за 22 маршрутами, якими користуються всі школярі, які цього потребують. «Скарг від батьків немає, фінансування підвезення дітей здійснюється коштом районного бюджету», — зазначив він.

За даними управління освіти та науки Вінницької облдержадміністрації, в області у зв’язку з оптимізацією шкільної мережі потребують підвезення 14827 дітей та 2853 педагоги. Їх доставляють до школи 194 шкільних автобуси (придбані коштом державного та місцевих бюджетів), 90 приватних орендованих транспортних засобів, а також рейсові автобуси, які ходять за маршрутами. У цілому підвезення від потреби охоплено 99,1% (у тому числі спеціалізованими шкільними автобусами — 58%).

Річ у тім, що межа пішохідної доступності до навчального закладу становить 3 кілометри, а в межах села, де вона більша, питання не завжди вирішується. «Щоб повністю розв’язати проблему з врахуванням перспективи оптимізації мережі, за даними районних відділів освіти, потреба в області становить 158 автобусів», — зауважив заступник начальника обласного управління освіти і науки облдержадміністрації Андрій Лисак. Він запевнив, що в області немає такого, щоб батьки своїм коштом винаймали транспорт для підвезення дітей. Питання доставки учнів до шкіл перебуває на контролі в голови облдержадміністрації. Всі шкільні маршрути погоджені з державною автомобільною інспекцією. Укладено угоди з ФАПами щодо здійснення медичного огляду водіїв перед рейсами та з автотранспортними підприємствами, які мають відповідних спеціалістів, на здійснення технічного контролю. Фінансування підвезення учнів здійснюється своєчасно.

Сумщина: Автобуси нікому ремонтувати

Сумська область належить до регіонів, де підвезення школярів до місць навчання постійно на ретельному контролі. Як повідомила головний спеціаліст управління освіти і науки Сумської облдержадміністрації Ніна Скиртаченко, станом на початок лютого нинішнього року транспортом різних форм власності підвозять 99,7% школярів, які, кажучи офіційною мовою, проживають за межею пішохідної доступності. Більше того, шкільні автобуси курсують навіть окремими містами — Конотопом, Охтиркою та Глуховом.

Таким чином сьогодні, за винятком Сумського, решта 17 районів мають стовідсотковий показник, або з 7384 учнів, — а це 15% усієї кількості, — 7369 щоранку дістаються шкіл. Нескладно підрахувати, що найближчим часом це питання таки вдасться зняти з порядку денного.

Та чи й справді маємо повний ажур і Сумщина, спокійно «закривши» решту 0,3%, зможе невдовзі зітхнути з полегшенням? Навряд.

Основна частина перевезень учнів припадає на шкільні автобуси. У рамках відповідної державної програми їх Сумщина придбала 240 одиниць, найбільше в Україні. Однак і такої кількості поки що не вистачає для всіх. Отже, залученим чи найманим транспортом (приміром, місцевих сільськогосподарських підприємств чи інших виробничих структур) змушені задовольнятися 201 школяр, а ще 711 — рейсовим. Тобто всього 912. Добре, коли село над трасою і маршрутки курсують одна за одною. А якщо в глибинці?

У першу чергу це стосується населених пунктів Сумського району. Тут хоч і інтенсивний рух пасажирського транспорту, але ніхто не може дати стовідсоткової гарантії, що дитина вчасно доїде до місця навчання. І таких у районі 186.

Але й безпосередньо шкільні автобуси теж не вічні. За підрахунками посадовців, до 2017 року потрібно придбати 60 одиниць, у тому числі 31 для заміни застарілої техніки.

Доволі проблематичним залишається технічне обслуговування шкільних автобусів. Як розповідають батьки і директори шкіл, автобуси ламаються. Доводиться звертатися по допомогу до СТО, однак там не завжди можуть полагодити, тому що окремі автобуси оснащені двигунами імпортного виробництва. Як розказав директор школи в селищі Жовтневе Білопільського району Володимир Щербина, з подібною проблемою недавно йому особисто довелося мати справу. Кинулися шукати форсунку до двигуна, а її ціна майже 7 (!) тисяч гривень. Хто її замінить? На станціях у Сумах слюсарі розвели руками: мовляв, якби це легковий автомобіль, то нема проблем. А так… Що вже казати про сільських водіїв. А такі ж автобуси не тільки в Жовтневому, а й у Товсті, Павлівці, інших сільських школах низки районів області. Особливо часто виходить з ладу паливна апаратура. Імпортні двигуни вимагають більш якісного пального, ніж його використовують. Під час тендерів на закупівлі пального звертають увагу на мінімальну ціну, а вже потім на якість. Проблемними залишаються «підвіски», що не витримують сільського бездоріжжя, інші вузли і механізми. То невже в технічному обслуговуванні замкнене коло, бо хіба організуєш окремі СТО в кожному районі? Ні. Як пропонує Володимир Щербина, якби в обласному центрі визначили одну чи дві СТО, де був би відповідний фахівець з тієї чи іншої техніки, проблему б зняли.

ОФІЦІЙНО

За два роки програма «Шкільний автобус» буде виконана повністю

За словами Прем’єр-міністра України Миколи Азарова, у найближчі два роки уряд розраховує повністю виконати програму «Шкільний автобус», а питання безпечного, регулярного та безоплатного перевезення дітей, учнів та педагогів шахтарських та сільських населених пунктів перебуває на постійному контролі уряду.

Програма «Шкільний автобус» була прийнята Кабінетом міністрів ще у 2003 році і реалізується вже 10-й рік. Що зроблено? За 2003-2011 роки закуплено коштом державного бюджету 1361 автобус, якими дітей доправляють до шкіл в усіх регіонах країни. І все ж ці темпи, переконаний  Микола Азаров, вкрай незадовільні, ще й програма протягом минулих років діяла нерівномірно. У 2012 році було виділено безпрецедентну суму в 352 мільйони гривень, що дало можливість протягом року придбати 900 автобусів. Коштом місцевих бюджетів протягом  2012 року придбано 232 шкільних автобуса. У 2013 році уряд налаштований закупити ще транспорту для дітей на суму 165,9 мільйона гривень.

На початок 2013 року кількість дітей, що проживають у сільській місцевості, потребують підвезення і перевозяться, сягає 98%. З них  автобусами за державною програмою перевозяться майже 85%. Тільки у чотирьох областях — Вінницькій, Волинській, Рівненській та Тернопільській — цей показник не досягає 70%. Але діти тут довозяться до навчальних закладів автобусами, придбаними за рахунок місцевих бюджетів, чи орендованим транспортом.

Відповідно до Закону України «Про дорожній рух» власники транспортних засобів мають забезпечувати його утримання у належному технічному стані. В населеному пункті, де дислокується більше 15 одиниць транспорту, створюється автотранспортне підприємство з відокремленою територією, комплексом відповідних умов та введенням посад фахівців з безпеки руху та обслуговування і експлуатації транспорту.

А ТИМ ЧАСОМ

Оголилися заради дітей

Іспанія переживає кризу. Задля економії місцева влада села Монсеррат позбавила дітей шкільного транспорту. Відтепер вони вимушені щодня долати по кілька кілометрів, щоб дістатися навчального закладу.

Оригінальний спосіб розв’язання проблеми застосували іспанські матусі. Вони знялися оголеними для еротичного календаря. На фото жінки постали в образах учениць і вчительок, прикутих до автобусної зупинки. Учасниці фотосесії пояснили, чому вони вдалися до такого кроку: «Шлях до школи складає приблизно 6 кілометрів і проходить через гору й каменоломню, дороги навпростець немає. Іноді ми по черзі відвозили дітей до школи. Але багато хто лишився без роботи, і ми просто не маємо грошей на пальне».

Жінкам вдалося виручити за календар 43 тисячі євро і придбати автобус.

Добірку матеріалів підготували Олександр ВЕРТІЛЬ, Олександр ДАНИЛЕЦЬ, Наталія ЗВОРИГІНА, Лариса КОНАРЕВА, Інна ОМЕЛЯНЧУК, Олег ЧЕБАН, «Урядовий кур’єр»