Чи не головний виклик війни для Рівненщини — зберегти баланс інтересів арміїй тилу. І тут кожна людина — на вагу золота.Про це дедалі частіше заявляють і влада, й бізнес, і профспілки. Нещодавно на засіданні тристоронньої соціально-економічної ради обговорили, чи завжди так виходить, чи все роблять для того, щоб люди в тиловому регіоні почувалися соціально захищеними.

Директор департаменту економічного розвитку і торгівлі Рівненської ОВА Костянтин Мокляк:«Із перших днів війни голова ОВА Віталій Коваль запровадив у практику постійні зустрічі з бізнесом, роботодавцями. Разом розв’язуємо проблеми, які ставить війна. Знайомимо з можливостями, які надає держава тим, хто хоче започаткувати власну справу чи вже її має й кому потрібні ті чи інші фахівці. Лише за урядовою програмою «5—7—9%» із початку війни Рівненщина отримала2,8 мільярда гривень доступних кредитних ресурсів.

Ділова активність зростає

У Мінекономіки відреагували на нашу пропозицію, що з’явилася саме на таких зустрічах із бізнесом, пролонгувати видачу кредитів для аграріїв.

Інший приклад. У перший місяць війни Рівненщина не входила до Державної програми релокації бізнесу через близькість до білоруського кордону. Але ми переконали Кабмін, бо мали напрацьовану базу інвестиційних пропозицій (земельних ділянок, незадіяних потужностей), і нас додали до програми. Нині в області успішно працюють 39 релокованих бізнесів у різних галузях, усі сплачують податки.

Із початку великої війни від нас не пішов жоден іноземний інвестор. Навпаки. Компанія «Кроноспан» інвестувала 200 мільйонів євро у виробництво ламінованих деревостружкових плит, ПрАТ «Вералія-Україна» — 12 мільйонів євро в нову піч для виготовлення склопляшок.

Не стоять на місці й вітчизняні виробники. На приватному підприємстві «Віліс» нещодавно запустили нову лінію з виробництва вермішелі швидкого приготування. А це щонайменше 100 мільйонів внутрішніх інвестицій та нові робочі місця. Уже 80 відсотків нашої продукції прямує в Євросоюз, це один із найвищих показників в Україні.

У нас позитивне експортно-імпортне сальдо, а це валютна виручка для держави.  І 2022-й, і перший квартал 2023-го Рівненщина завершила із зростанням доходів місцевих бюджетів, зростає кількість ФОПів та юридичних осіб. Ідеться не лише про адаптацію бізнесу до роботи в умовах війни, а й про нарощення його ділової активності».

Війна не спише

«За цією активністю стоять люди, які попри війну створюють додану вартість, бо без фахівця не запрацює обладнання. Однак частина керівників чомусь грубо порушують соціально-трудові права працівників. Якщо поряд немає дієвої профспілки, люди залишаються сам-на-сам із проблемою. Ведемо соціальний діалог у всіх 64 територіальних громадах. Їдемо до голів, залучаємо до зустрічей місцевий бізнес і пояснюємо, що колективна угода — шлях до збереження фахівців.

На жаль, колективні договори почав ігнорувати не лише бізнес. Частина голів громад заявляють: навіщо нам ті профспілки? І побоюються контролю за своїми діями. Частина з них дозволяють собі захмарні заробітки із преміями, тоді як працівники комунальних закладів громад перебувають у відпустках без збереження заробітку.

За наполяганням профспілок Верховна Рада ухвалила, а Президент підписав євроінтеграційний Закон «Про колективні угоди та договори», який осучаснює інструменти соціального діалогу. І хоч він набирає чинності через шість місяців після завершення воєнного стану, впевнений, що війна нічого не спише. Ми ж відповідно до Закону «Про профспілки» контролюватимемо укладання й дотримання колективних угод. Соціальний діалог має бути врівноваженим на всіх рівнях, а зворотний зв’язок важливий», — каже голова Федерації профспілок області, член національної тристоронньої соціально-економічної ради Микола Шершун.

Чи повернемо українців додому?

Голова об’єднання організацій роботодавців Рівненщини Михайло Кривко загострює увагуна таких моментах: «Демографи кажуть, що після перемоги українців буде 26—30 мільйонів. Кожна людина — на вагу золота у відродженні України. Уже сьогодні роботодавцям, які працюють по-білому й спрямовують мільйони на допомогу ЗСУ, важко знайти чоловіків, щоб втримати  економічний фронт. Так, є Закон «Про бронювання робочих місць», але порядок доволі складний, як і механізм отримання кредитів за державною програмою «5—7—9%».

Банкам потрібен позитивний баланс, а він у воєнний рік не поліпшився. Підстрахувати їх має держава через фонд гарантування. Це необхідність, адже міжнародні партнери не допомагатимуть нам вічно. А вітчизняний бізнес, який не згортає робочі місця, — важливий внутрішній інвестор. Українці формують бюджети різних рівнів, з яких окремі керівники отримують не відповідні до реалій зарплати.

Кричущий дисбаланс в оплаті праці керівників і звичайних фахівців на різних рівнях — проблема, яку загострила війна. Хіба не час обмежити такі апетити? Роботу керівників громад пропоную оцінювати насамперед за кількістю та якістю залучених інвестицій.

У нас єпотужний завод «Рівнеазот», який виготовляє мінеральні добрива. У  критичний для економіки час він не працює на повну потужність, бо не має відповідних обсягів газу. Аце сировина для виробництва. Щойно натрапив на інформацію: від початку року ми виробили 600  тисяч тонн добрив, а імпортували 660 тисяч. Де гарантії, що імпортовані обсяги приїхали до нас через посередників не з росії?

А чому б державі не дати змогу цим підприємствам самим розробляти газові родовища? І довести граничні для внутрішнього ринку обсяги реалізації та ціну добрив. А на зовнішніх ринках нехай заробляють».

Насамкінець. Увирі викликів воєнного часу важливо не розгубити наш трудовий потенціал, зберегти фахівців, без яких неможлива ні повоєнна відбудова України, ні подальший розвиток. Мала конституціядля кожного керівника підприємства — колективна угода, в центрі якої — інтереси людей, що створюють додану вартість на своїй землі.