Якби я вмів добре малювати, то проілюстрував би те, про що розповідатиму, так. Під час циркової вистави публіка не дуже уважно спостерігає за номером, хоч дійство розгортається майже під куполом. Точніше, між балкончиками з написами «Державне мовлення» і розташованим трохи вище «Суспільне мовлення». Старт і фініш з’єднані тросом, яким рухається канатоходець. Підтримувати рівновагу йому має допомагати жердина, але на одному її кінці велика валіза з яскравою позначкою «Місія», а на другому — з ресурсами, тільки менша і легша, судячи з того, як важко йому втримати рівновагу і не завалитися у бік «Місії». Номер виконують без сітки для страховки. Крім того, циркач не має і рятувальної мотузки, яка б не дала йому покалічитися в разі втрати рівноваги і падіння. Та це ще не все! Знизу фігуру артиста освітлюють промені, мерехтіння яких заважає побачити, куди ж йому ставити ногу, роблячи черговий крок.
Чому неуважна публіка в цирку? Та тому, що номер з назвою «Створення в Україні суспільного телебачення і радіомовлення» оголосили ще у 1997 році. Навіть «афішу» надрукували, вибачте, ухвалили відповідний закон. Відтоді й чекаємо: коли ж? А щоб не нудно було, дивимося комерційні канали, до їхнього контенту звикли. Плітки-чутки-скандали хто кого, як і куди, та щоб не вантажило, не напружувало й пореготати якнайбільше приводів було та пісень і танців досхочу…
Але нарешті ніби дочекалися. Нову «афішу», бо стара пожовкла від часу і втратила привабливий вигляд, спромоглися зробити торік навесні, та виявилося, ухвалили закон з багатьма недоробками, які виправляли аж до початку року нинішнього. І рух у бік суспільного мовлення наш «канатоходець» — система державного теле- і радіомовлення на чолі з НТКУ — Національною телекомпанією України — нині почав. Чому без страховки? Тому що прийнято варіант трансформації всього державного мовлення враз, так би мовити, без права на помилку (на першому етапі до НТКУ найближчими місяцями приєднаються у вигляді філій усі ДТРК — обласні, регіональні, та ще НРКУ, «Укртелефільм», а далі триватиме перетворення НТКУ на публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України»). Законодавці не ухвалили менш радикальної концепції: створення суспільного мовлення спочатку на базі національних теле- і радіокомпаній, а потім, з часом, коли ці мовці стануть на ноги, — переведення всіх інших ДТРК в систему такого мовлення, врахувавши напрацьовану практику, помилки, які життя виведе на яв.
Поясню, чому «канатоходець» на моєму малюнку рухається у мерехтливому світлі. Річ у тім, що в нормативних документах, які визначатимуть роботу НСТУ, багато принципових рішень ще не мають відповідей. Формування організаційної структури національного суспільного мовця та чималої частини правил гри, за якими працюватиме ця компанія, йдуть паралельно. Через унікальність організації, що створюється, — найпотужнішої, гігантської порівняно з тими, що існують в Україні, телерадіокомпаніями, — нема вітчизняного досвіду, на який можна опертися, отже й документальної бази, яку можна легко прилаштувати для роботи НСТУ.
Перехід від початкової позиції під куполом нашого «цирку» до мети — суспільного мовлення — непростий ще й тому, що «канатоходець», почавши ходу з «вагою» 7700 осіб (стільки нині працює в організаціях, з яких створюється НСТУ), на фініші «схудне» на кілька тисяч. Саме це питання — один із каменів спотикання на шляху порозуміння ОДТРК з Києвом, з керівництвом НТКУ. Протягом трьох найближчих місяців сторони шукатимуть консенсус. Прогнозують кілька варіантів з урахуванням місцевих можливостей та іншої специфіки.
Через брак коштів результати пошуку консенсусу неважко спрогнозувати: штати, безумовно, скорочуватимуть принаймні удвічі. При цьому зрівняється заробітна платня столичних і провінційних працівників НСТУ. Колективи ДТРК турбувало, чи не перетворяться вони на корпункти центральних каналів суспільного мовлення, що, до речі, могло погіршити інформаційний телепростір у певних регіонах, віддалити його від місцевих проблем. Цю небезпеку, схоже, знято: місцеві суспільні канали існуватимуть.
Можуть виникнути запитання, як забезпечити повномасштабне цілодобове мовлення після скорочення штатів. Це планують робити за рахунок того, що кожен місцевий територіальний канал зможе використовувати продукти інших, матиме доступ до архівів або контенту, ліцензії на який колись закуповували тільки для одного каналу. Філії вироблятимуть з урахуванням особливостей свого регіону програми для загальнонаціональних каналів суспільного мовлення, братимуть участь у спільних проектах з іншими філіями, центром.
Зазирнемо у валізи, які з великими зусиллями намагається втримати наш канатоходець. Що стосується місії суспільного мовлення, з цим усе зрозуміло. З ресурсами, які мають уможливити виконання ним шляхетних завдань, ситуація складніша. Означу лише деякі моменти з огляду на те, що допис, який ви читаєте, підготовлено на підставі матеріалів недавньої представницької конференції «Реорганізація державних ТРК та створення НСТУ: регіональний вимір» у Києві.
Бюджетні кошти, на які здебільшого житиме НСТУ в 2016 році, — 900 мільйонів гривень. Поточне фінансування дає змогу сплачувати працівникам державних ТРК лише мізерну зар плату. Це гальмує реалізацію великих проектів, усю виробничу діяльність державного мовлення.
Брак фінансування спричиняє проблеми втримання в компанії найперспективніших творчих працівників, дотримання високих професійних стандартів. Заплановані навчання персоналу — це правильно, але зазвичай кращих переманюють комерційні мовці.
Отже, номер триває, канатоходець рухається і сподівається до кінця року досягти балкончика «Суспільне мовлення», але, як влучно сказала Ліна Костенко, «кожен фініш — це, по суті, старт». Потому, сподіваємося, почнеться найцікавіше: реалізація цим мовленням завдань, що може позитивно вплинути на весь вітчизняний медійний простір країни, на глядачів. Сподіваємося!
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+