У трикутнику сонце — земля — людина кожна сільськогосподарська рослина має місце. Якщо зернові та олійні культури з огляду на значні обсяги експорту можемо назвати нашою нафтою, то фруктові дерева та ягідники — це працедавці. Нині сад пом’якшує проблему вивільнення робочих рук у господарствах, яка зумовлена поглибленою індустріалізацією в рільництві. Утім, він не допоміжна, а повноцінна галузь.
У багатьох країнах виробництво плодоягідної продукції — один з важливих напрямів ефективного агрогосподарювання, зайнятості населення і розширення зовнішньоторговельної діяльності як сталого джерела доходів. І ми йдемо цим шляхом. Протягом багатьох років держава спрямовувала один відсоток від збору з продажу алкогольної продукції та пива на розвиток садівництва, хмелярства і виноградарства, що сприяло створенню молодих інтенсивних садів, продукція яких тепер за всіма параметрами потенційно конкурентна на світовому ринку.
Та процес набуття галуззю нової якості не завершився. Про це свідчить те, що виникли неабиякі складності з реалізацією яблук.
Небагато господарств можуть похвалитися тим, що мають відповідний міжнародний сертифікат і впевнено почуваються на зовнішньому ринку. Звісно, і держава має активніше просувати вітчизняну плодоягідну продукцію, тому що Україна ще мало відома у світі як садівнича країна. Цю галузь слід бачити як у площині економіки, так і в площині значущості саду в житті людини і громади.
Найбільший працедавець
Зі слів співвласника селянського фермерського господарства «Перлина Поділля» Олени Пастух, у сезон на гектарі саду працює 10 осіб, а в міжсезоння — 5. У корпорацію «Вінницясадвинпром» входять приблизно 40 господарств, які разом мають 10 тисяч гектарів саду. Щорічно лише вони (а ще ж кілька господарств області не входять у корпорацію) в сезон (протягом 2—3 місяців) дають змогу заробити приблизно 10 тисячам осіб. У тому числі 5 тисяч працюють цілий рік, отже щомісяця сплачують податок з доходів фізичних осіб, який є основним бюджетоутворюючим. Яка ще сільськогосподарська галузь такий працедавець? Та жодна!
Нині рідко зустрінеш господарство, де на дві тисячі гектарів ріллі 80—90 працівників. Здебільшого приїхала бригада, посіяла, потім приїхала зібрала — і все. Але одна річ, якщо поля довкола села засіяні монокультурою, і зовсім інша — коли в економіці села і громади сад та інші традиційні виробничі підрозділи.
Потужні вінницькі садівничі господарства багатогалузеві. У тих з них, які мають по 300—600 гектарів саду, обрізати дерева починають відразу після того, як опало листя. Працюють цілу зиму та ще у березні, інакше не встигнути. Переважно обрізують люди зі свого та довколишніх сіл, які мають досвід. Крім того, сад треба кілька разів підживити добривами, продискувати міжряддя, гербіцидами знищити бур’яни (а біля дерев вручну), 10—15 разів обприскувати проти шкідників і хвороб. А коли дозрів урожай, господарства наймають людей навіть з інших регіонів країни, бо самі не в змозі його зібрати. А їх треба розмістити, забезпечити гарячим харчуванням. Це все неабиякий клопіт, одначе корисний. Потенційно галузь вигідна і перспективна. Це доводить досвід садівничої Польщі. До слова, багато українців-заробітчан працює там у садах.
Красиво і корисно
Зростає зацікавленість населення садівництвом як можливістю самозайнятості. Мій приятель хоч мешкає у місті Ромни, у батьківській садибі в селі вже висадив 70 саджанців різних сортів (по парі кожного) та видів дерев. І брав їх із кількох областей України. Саджав сучасні імунні сорти, а перед цим вивчив в інтернеті, які саме традиційні для нас фрукти Україна імпортує, наприклад груші. Себто він орієнтується вирощувати на продаж. Є чимало прикладів, зокрема у Львівській, Тернопільській і Вінницькій областях, коли селяни об’єднуються у кооперативи, що дає змогу вже з партією продукції виходити на ринок. А вінницьке село Северинівка, вигравши європейський грант, реалізувало проект з розповсюдження малини — з-за кордону надіслали саджанці, за грант село придбало холодильне обладнання для зберігання ягід. Такі зміни тішать, адже населення підвищує культуру ведення садівництва, отже поліпшується якість плодів та ягід і в цьому секторі.
Гортаючи інтернет-видання аграрного спрямування, я був вражений, що саме населення виробляє левову частку плодоягідної продукції в країні. Якщо Україна на рік її виробляє в межах 2,2 мільйона тонн, то частка населення приблизно становить 80%. А це свідчить про те, що промислове виробництво плодів та ягід у регіонах розвивається нерівномірно, потужні аграрні компанії ще мало цікавить сад як джерело прибутків. Ось і голова новоствореної асоціації «Укрсадпром» Дмитро Крошка інформує: «Досі в Україні системного обліку садів не було, і це стосується не лише врожаю, а й кадрів, сортів, техніки, каналів збуту. Приміром, ніхто не врахував, що на промислові сади припадає лише приблизно 25% всього урожаю яблук у країні, решта — це домогосподарства».
Інакше на Вінниччині, яка 15 років посідає перше місце в країні за показниками виробництва плодоягідної продукції. Якщо торік область загалом (разом з населенням) виробила 310 тисяч тонн плодоягідної продукції, то частка господарств корпорації «Вінницясадвинпром» становить 168,5 тисячі тонн. При цьому виробництво яблук господарств корпорації становить майже 40% промислового їх виробництва. Має область і найбільше холодильників для зберігання продукції: у господарствах корпорації їх на 70 тисяч тонн і ще на 20 тисяч на етапі будівництва.
«На відміну від багатьох областей, у своїй ми зберегли об’єднавчий центр садівників. Корпорація допомагає садоводам. Це навчання, впровадження нових технологій, семінари. Наприклад, з вінницькими садоводами ділилися досвідом спеціалісти з Польщі, Голландії, Італії, Франції, Німеччини, Великобританії. Якби не корпорація, такого розвитку не було б», — зазначив генеральний директор корпорації «Вінницясадвинпром» Анатолій Семенюк.
За його словами, торік добре реалізовували чорницю, лохину, малину, суниці (смородини сталося перевиробництво), а також вишні, черешні, сливи, груші. Це саме, за повідомленням інформаційних джерел, можна сказати про всю країну. До слова, якщо свого часу Європа оцінила смак українського яблука через сік (квоту щодо його поставок щорічно вибираємо), то тепер там затребувані деякі наші ягоди. А ось щодо яблук ситуація неоднозначна, хоч ще торік у жовтні повідомляли, що Україна їх експортувала у рази більше, ніж 2015-го.
Нові ринки — питання часу
Українські яблуневі сади можна розділити на дві групи: старі, закладені переважно у 1960-х та 1970-х роках, і молоді інтенсивні. На Вінниччині яблука старих садів переважно йдуть на сік, затребуваний на внутрішньому і зовнішньому ринках. І торік несортові яблука заводи приймали за непоганою ціною.
Решта 6 тисяч гектарів саду в господарствах вінницької корпорації — це інтенсивний молодий, віком до 15 років. Саме щодо збуту цієї продукції виникла проблема. І річ не лише у тім, що конкуренція на ринку сортових яблук дуже велика.
«На зберіганні в холодильниках господарств корпорації майже 45 тисяч тонн яблук. Цієї кількості достатньо для всієї країни, але річ у тім, що у нас їх майже не купують, бо в людей немає грошей на яблука. Раніше ми багато відправляли в Крим, у промислові Луганськ і Донецьк. А за кордон здебільшого постачали в Росію, яка тепер на замку. Перестали брати і деякі інші традиційні партнери. Купують Лівія, Індонезія, Ізраїль. Шукаємо нові ринки збуту, зокрема на стадії розв’язання питання щодо країн Близького і Далекого Сходу. Також прагнемо освоїти ринки Африки, Америки, але туди дуже складно вийти, бо треба мати сертифікат якості світового значення, який дуже важко зробити. Торік наше господарство «Перлина Поділля» отримало міжнародний сертифікат якості GLOBAL G.A.P. , який обійшовся йому в 300 тисяч гривень, і мороки було дуже багато. Такий сертифікат мають ще 4 наших господарства. І ми надалі мусимо їх робити, бо конкуренція велика», — каже Анатолій Семенюк.
Похід у вінницькі три супермаркети різних торговельних мереж показав, що лише в одному на полицях польські яблука, в решті — вінницькі. Раніше було навпаки. Цей здобуток вітчизняних садоводів важливий, адже населення своєї країни — це найперший та найбільший інвестор. Однак українці споживають плодів і ягід значно менше від раціональної норми, крім того, Україна ще в значних обсягах імпортує зерняткові.
Анатолій Семенюк зауважив, що господарства відпускають яблука за ціною, яка була у попередні роки, а то й меншою. Проте собівартість виробництва зросла, бо подорожчало пальне і майже втричі — імпортні прив’язані до курсу долара засоби захисту рослин. Тому рентабельність господарств близька до нульової. Виробникам, які займаються польовими культурами, такими, як кукурудза, пшениця, соя, соняшник, ріпак, вигідніше.
«Садівництво — високозатратна галузь, але вона дає найбільше робочих місць. Тому держава має підтримати розвиток галузі. А вона розвиватиметься, якщо будуть ринки збуту», — каже він.
Держава плече підставляє
Цікаво: а яка ситуація в тих, хто отримав міжнародний сертифікат якості? «Ми оформляли його задля виходу на ринок ЄС. Проте цей ринок забитий польськими яблуками. Тому шанси малі, хоч перспектива є. Тож реалізуємо яблука у Єгипет, Лівію та Індонезію. Відправляємо кращі, щоб утвердитися на цих ринках», — запевнила Олена Пастух.
Господарства і самі шукають ринки збуту, а також у цьому підставляє плече держава. Наприклад, поставкам в Індонезію передувало підписання між Україною та Індонезією Меморандуму про співпрацю у сільськогосподарській галузі, завдяки чому діє спрощений порядок ввезення яблук в цю країну. До речі, Україна експортує яблука за ціною, в рази нижчою від тієї, за якою Індонезія закуповує їх на інших зовнішніх ринках. Однак в цьому є логіка. Коли Польща стала членом ЄС, вона експортувала до Німеччини 4 тисячі тонн фруктів на рік за порівняно невеликими цінами. Проте потім обсяги наростила на понад 100 тисяч тонн, а частка і кількість інших країн на ринку Німеччини зменшилася.
Список поставок українських яблук широкий. За даними Держстату, за січень — листопад 2016 року українські яблука відправляли у багато країн Європи, Азії, Африки, Америки, Австралії та Океанії. Переглядаючи ці дані, звернув увагу, що здебільшого обсяги невеликі, можливо, партії пробні, проте за охопленням простору вражають. Мимоволі спало на думку: «Це ж ніби як козаки на «чайках» розвозять яблука по світу». Асоціація «Укрсадпром» інформує, що визначила 48 найбільших потенційних країн-імпортерів українських плодів і ягід та робить відповідні кроки.
Отже, вихід на нові ринки — це питання часу. Україна має сприятливі природно-кліматичні умови, щоб стати одним із провідних у світі експортерів плодоягідної продукції.