Костянтин Руденко: «Майже 70 тисяч українців живуть, маючи у грудях міну уповільненої дії, яка може вибухнути будь-якої миті»

Ви помічали, як часто кажуть: «Ой, як серце болить!»? А коли лікар встановлює діагноз «серцева недостатність» і рекомендує вживати ліки й частіше відпочивати, це мало кого насторожує. Серцеву недостатність сприймають як вікові зміни, від яких нікуди не дінешся.

Так само легковажно реагують батьки, коли лікар повідомляє, що у дитини так зване велике серце. У нашому сприйнятті людина з великим серцем щедра і доброзичлива. Чого ж тривожитися? А мовою медицини це називається гіпертрофічною кардіоміопатією, що означає ураження міокарда, здебільшого лівого шлуночка. Коли повідомляють про раптову смерть школярів на уроках фізкультури або спортсменів під час тренувань, причиною таких трагедій якраз і було велике серце.

За словами лікарів, ця хвороба — не вирок. Рання діагностика і своєчасне лікування дають змогу вивести таких пацієнтів із зони ризику раптової смерті.

У нашій країні найбільший досвід лікування гіпертрофічної кардіоміопатії мають у Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова.

Про особливості діагностики та лікування таких хворих, те, на що слід звертати увагу лікарям і батькам, ми говорили із завідувачем відділу хірургічного лікування серцевої недостатності та механічної підтримки серця і легень доктором медичних наук Костянтином РУДЕНКОМ. Він першим у нашій країні почав оперувати таких хворих, застосовуючи новітні методи.

–– Костянтине Володимировичу, ваше відділення одне з наймолодших в інституті. Які операції найчастіше виконуєте?

–– Наші лікарі виконують реконструктивні операції на клапанах серця і серцевому м’язі, долучилися до програми трансплантації. Пріоритетний для нас напрям –– діагностика і лікування гіпертрофічної кардіоміопатії, яку називають великим серцем. Це спадкове захворювання, що передається із покоління в покоління і становить загрозу раптової серцевої смерті.

Цією проблематикою ми почали займатися ще в 1990-ті роки. Тоді використовували різні методи лікування –– від медикаментозних до хірургічних. На жаль, вони мали невисоку ефективність і давали велику кількість ускладнень.

П’ять років тому інститут Амосова разом з відомим італійським кардіохірургом Паоло Феррацці започаткував програму, яка запровадила новий метод лікування гіпертрофічної кардіоміопатії.

–– Коли йдеться про давні проблеми, важко щось змінювати і вводити нові протоколи, особливо в хірургії. Що вам вдалося зробити за цей час?

–– За даними статистики, протягом 1993––2016 років було прооперовано 52 пацієнти. А за останні п’ять років ми вже виконали 441 операцію. Дуже важливо, що в Україні вдалося змінити ставлення до виявлення цього захворювання, а поліпшення діагностики дозволяє вчасно оперувати, і виводити людей із зони ризику раптової серцевої смерті.

Наші кардіохірурги активно співпрацюють з лікарями різних спеціальностей –– кардіологами, аритмологами, інтервенційними спеціалістами у регіональних кардіоцентрах і відділеннях. За рахунок цього вдосконалюємо проведення обстежень пацієнтів, збільшується кількість виявлених хворих.

За нашими даними, в Україні близько 70 тисяч людей мають гіпертрофічну кардіоміопатію. Велике серце небезпечне тим, що хворий може раптово померти будь-якої миті. Світова статистика показує, що життя майже 10% людей з такою недугою обривається через раптову серцеву смерть.

Про це потрібно говорити, бо замовчування примножує кількість трагічних випадків. Ми проводимо велику профілактичну і просвітницьку роботу. Щотижня наші фахівці виїжджають у різні області, читають лекції кардіологам, сімейним лікарям, спеціалістам діагностичних центрів. Навіть в умовах карантину ми не припинили цієї роботи, просто перейшли на онлайн формат.

Ми оперуємо в регіональних кардіоцентрах, проводимо майстер-класи, постійно тримаємо зв’язок з колегами. Процеси відбуваються не так швидко, як хотілося б, але результати вже помітні. У лікарів на місцях з’явилася настороженість щодо «великого серця», вони знають, як вести таких пацієнтів, які методи лікування рекомендувати. Хворі отримують можливість вчасно проконсультуватися і вилікуватися.

Останні два роки інститут Амосова утримує лідерство у Європі за кількістю операцій і якістю хірургічного лікування таких пацієнтів. Більше операцій, ніж у нас, виконують лише в італійському кардіоцентрі міста Монца, який очолює професор Феррацці.

–– Чому велике серце приховує такі ризики? Батьки часто сподіваються, що дитина переросте і все забудеться.

–– Це одне з генетичних захворювань. Вірогідність передачі дитині від матері або батька –– 50%. Під час обстеження таких пацієнтів виявляють потовщення міжшлуночкової перегородки і патологію мітрального клапана. Кров не може нормально вийти із серця і потрапити в аорту, бо виникає обструкція –– перекривається вихід крові із серця в момент його скорочення. Звісно, людина страждає, у неї буває ядуха, аритмія, можлива непритомність свідомості. Такі хворі постійно перебувають у зоні ризику –– може статися інфаркт або порушення мозкового кровообігу, яке призведе до інсульту. Багатьом з них можна допомогти, якщо діагноз буде поставлений вчасно. Що ми спостерігаємо після операцій? Стан поліпшується, зникають симптоми, які дошкуляли, повертається нормальна якість життя. І головне –– завдяки хірургічному втручанню, людину виводять із зони ризику раптової серцевої смерті.

Ті багаторічні дослідження, які було проведено в ЄС і США, показують, що пацієнт, який мав гіпертрофічну кардіоміопатію і був своєчасно прооперований, нічим не відрізняється від здорових людей, має таку ж якість і тривалість життя.

–– У якому віці ризик найвищий? Кому слід бути під наглядом лікарів –– діти чи люди старшого віку?

–– Ми оперуємо різних пацієнтів, віковий діапазон досить широкий –– від 7 місяців до 86 років. Трапляється, що гіпертрофічну кардіоміопатію діагностують у новонароджених чи у ранньому дитинстві. Та здебільшого вона проявляється у віці 35—50 років, коли навіть важко запідозрити, що молода активна людина має важку недугу.

Важливо розуміти, що хвороба генетично зумовлена, тому можливо, що в родині ще хтось страждає через неї. Щоб запобігти новим трагедіям, потрібно пройти обстеження, проконсультуватися з кардіологами й кардіохірургами. Особливо це стосується тих родин, які втратили дитину, –– треба перевірити, чи не перебувають у зоні ризику раптової смерті інші діти.

–– Нещодавно повідомляли про трагічний випадок під час баскетбольного матчу, коли раптово обірвалося життя підлітка, який був онуком відомого одеського актора. Це теж пов’язано з гіпертрофічною кардіоміопатією?

–– На жаль, останніми місяцями було багато таких резонансних випадків. Під час чемпіонату Європи з футболу мільйони глядачів бачили у прямому ефірі, як розгорталися події із гравцем команди Данії, який на стадіоні пережив клінічну смерть. Це той випадок, коли гіпертрофічна кардіоміопатія протікає без видимих симптомів, людина може витримувати великі навантаження, не здогадуючись, що її життя висить на волоску.
Футболіста врятували, йому пощастило, що там були лікарі, які мали необхідну апаратуру і медикаменти.

Через тиждень повідомили про смерть учасника марафону у Львові, потім — про трагедію у спортклубі столиці, де на біговій доріжці помер сорокарічний чоловік. Це лише верхівка айсберга, насправді таких випадків трапляється набагато більше. У зоні ризику знаходиться дуже багато людей, різних за віком і соціальним статусом, і ніхто не застрахований від того, що велике серце раптом зупиниться.

Це має слугувати сигналом для всіх, у кого є симптоми серцевої недостатності, чиї батьки або діди мали проблеми із серцево-судинною системою. Майже 70 тисяч українців живуть, маючи у грудях міну уповільненої дії, яка може вибухнути будь-якої миті.

–– Метод хірургічного лікування великого серця ви привезли з Італії. Серед кардіохірургів ходять легенди, як складно стати стажистом в італійській клініці — лідері з лікування гіпертрофічної кардіоміопатії не лише в Європі, а й у світі. Звідусіль їдуть охочі навчатися у професора Феррацці, а він вирішує, кого обрати учнем. Англійської мови недостатньо, потрібно вивчити італійську, щоб розуміти колег в операційній чи слухати лекції. Скільки часу знадобилося, щоб з’явилася впевненість: «Я можу це оперувати»?

–– Історія почалася ще 2001 року, коли мій учитель Василь Васильович Лазоришинець направив нас у Міжнародну школу серця на базі кардіохірургічного центру в Бергамо неподалік Мілана. Вчитися у кардіохірурга Паоло Феррацці було моєю мрією. Серцева недостатність і зокрема гіпертрофічна кардіоміопатія у професійному плані мене цікавить давно, я захистив докторську дисертацію на цю тему.

У Бергамо протягом року працював і навчався, відвідував майстер-класи. Повторна зустріч із професором Феррацці відбулася 2016 року, коли він вже працював у кардіоцентрі міста Монца, яка спеціалізується на цій патології.
Кілька разів ми здійснювали робочі візити до цього центру.

До команди включали не лише кардіохірургів, але й анестезіологів, лікарів функціональної діагностики та кардіологів. Для операцій на великому серці дуже важливе передопераційне планування. Тому що окрім стандартних методів діагностики, ще застосовується комп’ютерна томографія, МРТ, різні види УЗД. Ретельна підготовка дозволяє проводити операції з дуже низьким показникам летальності.

Ми не просто взяли метод професора Феррацці, а й адаптували його та вдосконалили.

Раніше, до впровадження нового методу лікування, рівень летальності становив 15––20%. А останніми роками вдалося добитися того, що в нас нульова летальність.

Оперуємо не лише дорослих, а й дітей, чого не роблять у кардіоцентрі в Монці. Нас дуже непокоїть ситуація із хворими дітьми, тому й робимо все, щоб якомога більше їх вивести із зони ризику раптової смерті.

–– Ваш відділ спеціалізується на хірургічному лікуванні серцевої недостатності. На первинному рівні меддопомоги, у сімейних амбулаторіях, такий діагноз встановлюють, певно, половині пацієнтів, яким за 50. Високий тиск, запаморочення чи аритмію сприймають як неминучих супутників дорослого життя. А що про це скажуть лікарі академічної клініки, де надають високоспеціалізовану допомогу?

–– У нашій країні близько 100 тисяч людей із серцевою недостатністю різного ступеня. Високоспеціалізована допомога може врятувати таких хворих, повернути їм повноцінне буття.

Серце –– це насос, який має качати кров в організмі. Ритмічно, невтомно, протягом усього життя. Коли серцевий м’яз втрачає здатність нормально скорочуватися, то серце не може повноцінно виконувати свої функції. Так розвивається хронічна серцева недостатність. День у день стан погіршується, якість життя знижується.

Серцева недостатність –– це важке захворювання, яке може призвести до інвалідності або навіть завершитися раптовою смертю. У наш час для лікування цієї недуги використовують різні методи –– від медикаментозних до хірургічних, зокрема трансплантацію. Нині в кардіохірургії дедалі частіше застосовують штучні насоси, які ще називають штучним серцем. Точніше, це штучні шлуночки серця, останні покоління яких настільки досконалі, що цілком конкурують із пересадженим серцем.

Для багатьох людей із важкими формами серцевої недостатності єдиним порятунком може стати трансплантація. Однак цього можна й не дочекатися. За рік у світі виконують усього 4 тисячі трансплантацій, із яких 2,5 тисячі — у США. Тому використання штучних кардіонасосів –– дуже перспективний і багатообіцяючий напрямок.

–– В Україні вже роблять такі операції?

–– Так. Поки що лімітує висока вартість, апарат коштує 130—140 тисяч євро. У нас немає державної програми, яка давала б змогу розвивати цей напрям за рахунок бюджетних коштів. Хворі розраховують на підтримку родини, шукають спонсорів.

–– Трансплантація теж недешево обходиться і має ліміти. Коли випуск штучних кардіонасосів збільшиться, то й ціна впаде — спочатку і стенти були на вагу золота. Донедавна штучне серце було громіздким, його використовували як тимчасову допомогу в очікуванні донорського. Нове покоління має кращі характеристики?

–– Набагато кращі. Людина вже не прикута до ліжка з апаратурою, може вести активний спосіб життя. Усе поміщається у невеликому рюкзачку, треба тільки вчасно заряджати акумулятор, щоб насос не зупинявся. За висновками експертів, результати навіть перевищують ті, які отримують у разі трансплантації донорського серця.

У Парижі реалізують масштабний проєкт –– розробляють не лише штучні шлуночки, а й ціле серце. Уже проведено кілька імплантацій, результати вселяють надію, що підтверджує перспективність цього напряму.

— Кардіохірургія –– одна з медичних спеціальностей, найбільш оплачувана і затребувана у світі. Тих, хто оперує на відкритому серці, володіє методами хірургічного лікування найскладніших кардіопатологій, запрошують у провідні кардіоцентри. Вам, мабуть, теж надходили такі пропозиції, але ви залишаєтеся в Україні. Першу причину нескладно вгадати, адже інститут Амосова належить до найкращих кардіоцентрів Європи. А за висновками Паоло Феррацці, він входить у світову п’ятірку кардіоцентрів з найвищою хірургічною активністю. Які інші причини?

–– Представляю третє покоління нашої родини, яке пов’язало долю з інститутом Амосова. Свого часу, коли директором був Микола Амосов, тут працювала старшою медичною сестрою моя бабуся Віра Улянівна. Згодом сюди прийшла мама Марія Миколаївна, яка багато років очолювала дитячу кардіологію.

Працюю в інституті вже понад 20 років і можу щиро сказати, що це мій дім. У нашому відділі зібрався чудовий колектив, який хоче розвиватися, багато знати, вміти. Нам усім пощастило, що в інституті Амосова є хороша традиція підтримувати молодих лікарів, навчати, дати змогу стати висококваліфікованими кардіохірургами.

Ольга СКРИПНИК
для «Урядового кур’єра»