Напередодні Дня працівників освіти, який у народі давно називають просто Днем учителя, звичного квіткового ажіотажу, черг до підприємливих бабусь чи спеціалізованих точок дещо поменшало, ніж, скажімо, перед першим вересня. Невже улюблене багатьма поколіннями українців свято геть скасували? На жаль, доводиться констатувати: й так, і ні.
Майже щоденне спілкування з батьками школярів і вчителями не лише класу, де навчається мій син, навіяло досить сумні висновки. Річ у тім, що цьогоріч педагоги самі благали батьківські комітети нічого не вигадувати на свято, забути про квіти і взагалі будь-які привітання. Школами нібито ходитимуть чиновники від освіти і суворо перевірятимуть рівень корупції. Все просто: що більше букетів, то в масштабніших корупційних схемах бере участь учитель.
Невідомо, як в інших — елітних, престижних і дорогих школах, де все вимірюється зовсім по-іншому, — багатих же не зрозумієш. Але у звичайних школах на столичних Оболоні чи Сирці ситуація саме така. Люди просто боялися. Одні — зробити традиційний подарунок у вигляді букета чи коробки цукерок. Інші — бути викритими і покараними.
Подібну практику вже намагалися запровадити кілька років тому. Народ її просто не зрозумів і не сприйняв — і вона успішно канула в Лету. Та от біда, корупція в державі залишилася. І керівництво освітянської галузі невідомо з якого дива вирішило, що осередком цього ганебного явища є саме школи. Не чиновництво, не управлінські держиморди, не знахабнілі правоохоронці, не відмивання злочинних коштів і мільйонні «відкати». Навіть не сама бюрократично-олігархічна система, яку, безперечно, слід зламати.
Чому б чиновникам від освіти не перевірити, скільки дво- чи триповерхових палаців збудували рядові вчителі на околицях Києва? Або на яких шикарних автівках вони добираються на роботу? Переконаний: таких дач ви не знайдете, бо їх просто не існує в природі. А засобом пересування слугують не блискучі чорні мерседеси (на відміну від авторів чудернацького нововведення), а переповнені й напіваварійні маршрутки.
Рівень корупції вимірюється не кількістю букетів, подарованих вдячними батьками, а зовсім іншим: хабарництвом на всіх рівнях державного апарату, свавіллям і безкарністю чиновників, судів, навіть міліціонерів. Цей перелік кожен може продовжити з урахуванням власного гіркого досвіду спілкування з тими, хто наділений правом карати чи милувати, дозволяти чи забороняти.
Складається враження, що подібна практика пошуку відьом вигадана саме для того, аби відвернути увагу суспільства від справжнього першоджерела корупції. Варто хоча б пригадати, хто зазвичай першим кричить: «Тримай злодія!»…
Можна скільки завгодно з високих трибун розмірковувати про престиж праці педагогів, турботу з боку влади, роздавати нагороди керівникам управлінь освіти обласного і районного рівня — рядовому вчителю від того солодше не стане. Як то кажуть, головне — елементарна увага.
Цікаво, чи згадуються нині прізвища тих, хто одного разу вже намагався «заборонити» День учителя? Імена нинішніх «антикорупціонерів» забудуться так само швидко й невідворотно. А свято, хоч як це банально звучить, було, є і ще надовго залишиться в нашому житті. Це підтвердили й ті нечисленні букети та привітання, які вчителі все ж отримали від своїх учнів.