У 2016 році дві жительки Алушти наукові співробітниці Кримського природного заповідника переселилися із Криму в Каховку на Херсонщині. Ірина Мамроцька та Олена Бурзієва вирішили почати життя з чистого аркуша. І якщо в Криму колись вони досліджували дерева і комах, то тепер готують кримськотатарські страви й реалізують власний міні-бізнес-проект. Справою задоволені, щодня випікають по 400 пиріжків, янтиків і чебуреків. Звісно, в розмові ще не можуть уникнути слів «наш Крим», «наша Алушта», «наш заповідник». Адже вкрай непросто було полишити улюблену справу, налагоджений побут, житло, друзів і родичів. Українські патріотки розповідають, що після окупації Криму життя там стало нестерпним: кримський природний заповідник занепав, а моральний тиск став дуже відчутним. Щирі, енергійні, доброзичливі жінки знайшли свою долю в українському містечку.
Вийшли із зони комфорту
Про колишню роботу й життя у Криму розповідають хоч і з натхненням, але не без суму. Адже там було все для професійної самореалізації. Ірина за спеціальністю дендролог, у заповіднику працювала серед лісу й дерев. Олена ентомолог, вивчала комах в тому самому заповіднику. Життя склалося, як планували: навчання у виші, аспірантура, робота. А ще дівчата із задоволенням підпрацьовували екскурсоводами у Криму.
«Перше, друге і компот. Усе розмірено, розкладено по поличках, — жартує згадуючи Олена Бузієва. — Робота в бюджетній сфері розхолоджує людей, вона завжди є. Якщо ти законослухняний підлеглий — жодного розвитку, адреналіну. А в мене завжди була мрія: мати власне маленьке затишне кафе. Ця ятка в Каховці — перший крок до здійснення мрії».
Олена каже, що якби все відмотати назад, нічого не міняла б. Це був своєрідний стусан. На тренінгах часто казали, що найголовніше — вийти із зони комфорту. Тому саме переселенці, які змушені були покинути рідні місця, так часто проявляють активність, щось починають, із задоволенням вчаться, пробують себе в інших сферах життя.
Подруга й відтепер бізнес-партнер Олени Ірина Мамроцька, коментуючи рішення покинути Крим, згадувала про нестерпні після окупації умови життя. Насамперед в емоційному плані через шалений тиск на патріотів, людей, які почувалися до окупації незалежними й вільними.
«2014 рік був для таких людей шоком, — згадує Ірина. — Ми вже по-іншому дивилися на колишніх сусідів, які стали окупантами. Шокувала й політика агресора. Наприклад, усіх бюджетників примусово зганяли на заходи з нагоди дня возз’єднання з Росією 18 березня. Почувши про мій спротив, питали: «Ви що, не патріотка?» Відповідала, що саме я патріотка своєї Батьківщини.
А ще одним потрясінням стало, коли мій син почав малювати танки і Путіна й казати, що той найкращий президент. Уявіть, як вони промивають мозок усім, навіть дітям!»
То була остання крапля терпіння, яка не залишила вибору: Крим слід негайно покидати. Першим у Каховку переїхав Оленин чоловік, згодом забрав родину. Згодом він втратив роботу, і єдиним заробітком виявився її чебуречний бізнес.
Із науки — в пекарі
Чому саме цей бізнес та ще в незнайомому місті обрали для себе колишні кримчанки? Мабуть тому, що кожен у спогадах про Крим разом зі згадкою про яскраві барви природи, море і сонце завжди згадує смак апетитних соковитих кримських чебуреків. Ця страва стала дуже популярною, а кулінарний шедевр відомий далеко за межами півострова.
Ірина та Олена розповідають: коли стали продавати перші чебуреки, люди куштували і згадували: «Саме такі я їв у маленькому кафе у Джанкої». Хтось казав, що в Сімферополі на залізничному вокзалі завжди купував, інший розповідав про смачні у Новому Світі. Ці кулінарні згадки майстрині чебуречної справи перетворили на реальність.
Ірина розповідає: «Коли ми вирішили, що займатимемося фаст-фудом, багато шукали в інтернеті, у старовинних кулінарних книгах. Вирішили орієнтуватися на кримську етнічну кухню. Хотілося привнести трохи східного колориту. Адже Каховка близько до Криму, а місцеві ще добре пам’ятають смак улюблених кримських страв».
Ірина любить працювати з тістом. І дріжджове, і прісне її навчила готувати бабуся. А особливого секрету приготування пиріжків та чебуреків немає. Борошно, сіль, окріп, олія. Щоправда, є одна таємничка, про яку не здогадуються господині. Щоб на чебуреках після смажіння були гарні бульбашки, тісто має постояти. З того тіста, яке вимішують сьогодні, готуватимуть пиріжки й чебуреки лише наступного дня. Тож нічого складного. Потрібно лише терпіння і любов до справи.
Є ще один секрет, про який розповіла Олена. Вона вигадує нові рецепти й сама готує чебуреки. Просто в чебурек слід класти якнайбільше начинки. Як у тому анекдоті про секрет смачного чаю: кладіть більше заварки.
А ще Олена розповіла, як шукали нішу для бізнесу. Вивчали місцеві фаст-фудні заклади й переконалися, що вони, звісно, є. Але в них чебуреки готують заздалегідь, потім розігрівають в мікрохвильовках чи продають холодними. Закладів, де страву готували б у присутності покупців, не було. Отже, вибір стався сам собою. Адже чебуреки люблять усі, особливо коли вони такі соковиті, з бульбашками й духмяною скоринкою, смачною начинкою, з тонкого тіста — справжні кримські.
Олена готує чебуреки зі свининою, яловичиною, куркою. Дієтичний варіант — янтик: той самий чебурек, але його смажать без олії на сухій сковороді. Рецепт справжнього кримськотатарського чебурека Олена знайшла у старовинній кулінарній книзі. Його начинка — подрібнена баранина з додаванням м’яти й інших трав. Але кулінарки віддають перевагу начинці зі свинини, хоч зрозуміло, що таких чебуреків кримські татари не роблять. Дуже популярні страви з начинкою з яловичини, бринзи, зелені, помідорів. Улітку буде зелений чебурек — з овочами, сиром, зеленню.
А з пиріжками працює Ірина. Випікає їх у духовці з різною начинкою: картоплею та зеленню, картоплею і грибами, капустою, яйцем і зеленню, лівером. Ціна невисока як для смачного перекусу. Пиріжки коштують 10—16 гривень, чебуреки — 16—22. Кожному по кишені, навіть жителеві невеличкого і не найзаможнішого міста.
Закордонна підтримка
Дівчата відразу розподілили обов’язки на кухні згідно з уподобаннями. Ірина працює в цеху, готує тісто й випікає пиріжки, а Олена смажить чебуреки і продає їх. Зареєстрували два різних ФОП. Це сьогодні про все легко і з жартами розповідають. Насправді починати власну справу було непросто. Допомога й підтримка надійшла від друзів і знайомих, з якими потоваришували у Каховці.
— Якось приходить наш друг Дмитро Хлистів і заявляє, що записав нас у проект, треба заповнити анкети: «Вчитиметеся і отримаєте грант». Ми погодилися, адже так і планували. Врешті-решт я отримала грант від американської організації USAID, а Олена — від Міжнародної організації з міграції в межах проекту «Сприяння відбудові та сталому розв’язанню проблем внутрішньо переміщених осіб та постраждалого від конфлікту населення в Україні» за фінансової підтримки ЄС. У нас є табличка, на якій написано: «Від американського народу». Це дуже приємно.
Півроку майбутні бізнес-леді вчилися основ бізнесу, особливостей його організації, брали участь у тренінгах, потім проходили перевірки грантодавців.
Звісно, в руки грошей ніхто не давав. За гранти їм придбали необхідну сучасну техніку для обладнання виробництва: тістомісильник для прісного твердого тіста, з якого виготовляють чебуреки і янтики, вареники та пельмені, недешеві духовки італійського виробництва, де випікають пиріжки. Господині придбали фритюрниці й апарати для розкачування тіста. Звісно, з допомогою цього обладнання праця значно полегшилася. Хоч навіть після замішування тіста в автоматичному режимі Ірина місить вручну.
У кожної власні плани розвитку бізнесу. Ірина хоче в майбутньому готувати заморожену продукцію, Олена — відкрити маленьке кафе. А нині вони вже досягли перших бізнес-результатів: узяли трьох помічників, орендували приміщення під новий кіоск в іншому мікрорайоні міста, повністю освоїли спілкування з фіскальними та іншими державними й контролюючими органами.
І ще є одна спільна мрія, пов’язана з основною професією. Дівчата бажають відновити й привести до ладу каховський дендропарк. Місцева влада стала замислюватися, щоб повернути йому колишню красу. Вирішують питання з документацією. Коли все владнають, то кримчанки — наукові співробітниці готові докласти сил, щоб висаджувати там нові рослини, організувати полив, упорядкувати. Адже мають досвід і знання. А головне — щиро бажають допомогти Каховці та її гостинним жителям зробити життя красивішим і смачнішим, своєрідно дякуючи за щирість, гостинність, доброту.