НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ
Творами нашого земляка зачитувались від Владивостока до Парижа
Літературознавці підрахували, що за період з 1907 по 1917 рік Аркадій Аверченко написав понад 40 збірок гумористичних оповідань, а його книга "Веселые устрицы" впродовж семи років перевидавалася 42 рази! Він редагував журнал "Сатирикон", у якому вважали за честь друкуватися Олександр Купрін, Микола Гумільов, Осип Мандельштам, Самуїл Маршак, Володимир Маяковський, Олексій Толстой.
Володимир Ленін, характеризуючи Аркадія Аверченка як "озлобленого майже до запаморочення білогвардійця", назвав видану 1921 року в Парижі збірку сатирика "Дюжина ножів у спину революції"... "високоталановитою книгою", вартою передруку в країні Рад. Ця ленінська стаття в "Правді" стала свого роду індульгенцією, завдяки якій аж до 1930 року книги письменника-політемігранта ще видавалися в СРСР.
Син українських батьків
Аркадій Аверченко народився у Севастополі в купецькій родині, що вела свій родовід з України. Про це передусім свідчать спогади самого сатирика, який писав, що його батько майстерно грав на "хохлацькому торбані" та любив співати "Віють вітри, віють буйні". Мати письменника родом з Полтавщини, а дитячі і юнацькі роки Аркадія Аверченка пройшли у місцях, де повсюдно звучала українська мова.
Батько гумориста знав кілька іноземних мов, був чудовою людиною, але... поганим купцем. Отож уже в 14 років Аркадій змушений заробляти на життя роботою писарчука, а за рік стане клерком у конторі вугільного рудника на Луганщині. Пори року тут, як напише в автобіографії вже маститий гуморист, розрізнялись лише рівнем грязюки на вулицях, яка восени була вищою колін, а в інші місяці - нижчою. В 1902 році Аверченка переводять до Харкова, і згодом у місцевій газеті з'явиться перше оповідання початківця. Тут він засновує сатиричний журнал "Штык", який не лише редагує, а сам пише для нього й навіть малює карикатури. "На дев'ятому номері домалювався до того, що генерал-губернатор оштрафував мене на 500 рублів, мріючи, що я їх заплачу", - згадував потім сатирик. Отож довелось відсидіти у в'язниці. Після виходу він засновує журнал "Меч", після якого довелось терміново залишити Харків, бо, як з іронією напише він у автобіографії, генерал-губернатор не лише поставив питання руба - "хтось із нас має виїхати з міста", а й не дозволив харків'янам визначитись, кого з двох вони не хочуть бачити...
Тріумф "Сатирикона"
У переддень, нового 1908 року провінційний журналіст Аверченко прибув до Петербурга. Журнал "Стрекоза", куди він почав дописувати, завдяки таланту нового співробітника стане суперпопулярним на теренах велетенської Російської імперії "Сатириконом".
За непростих цензурних умов молодому редактору вдалося створити видання, що стане новим явищем у тодішній літературі. Як напише газета "Речь", "ні такого письменника, як Аверченко, ні такого журналу, як "Сатирикон", у Росії ще не було. Наші гумористи були або безнадійно вульгарні, або сміялися так гірко, що від їх сміху йшов мороз по шкірі".
За великим рахунком, від Аверченкового "Сатирикона" веде початок вітчизняна школа гумористично-сатиричної мініатюри, визнаними майстрами якої стали Зощенко, Остап Вишня, Ковінька, майстри розмовного жанру на естраді Тарапунька зі Штепселем та Аркадій Райкін.
"Марксизм поховано в Росії"
Під пером Аверченка навіть простий перелік тем, заборонених царською владою для преси, перетворювався у гостру сатиру. Не мовчав "Сатирикон" ні за часів Тимчасового уряду, ні після його повалення більшовиками. До 100-річчя з дня народження Карла Маркса журнал помістив на обкладинці портрет основоположника наукового комунізму з лаконічним підписом: "1818 - народився в Німеччині. 1918 - похований у Росії".
Зрозуміло, що журнал закрили, а занадто гострого на язик "гумориста" чекали застінки ЧК. Попереджений шанувальниками Аверченко рятується втечею до Києва. Письменник кочує рідною Україною - Київ, Харків, Мелітополь, Севастополь. Звідси у 1920 році "король сміху" назавжди відпливе за кордон.
"Питання жолудка"
З подачі Леніна за Аверченком міцно закріпилось визначення "представника старої Росії, яка об'їдала і об'їдалася". І справді, написані ним в еміграції твори досить часто деталізують, чим і за скільки колись годували. От лише герої цих оповідань - не лише ситі поміщики, як стверджує Ленін, а й простий робітник Пантелеймон Гримзін. Отримавши від "підлого хазяїна-кровопивці" за день роботи 2,5 рубля, пролетарій купує за карбованець "півфунту шинки, банку шпрот, булочку, півпляшки горілки і пляшку пива, десяток цигарок". І з гіркотою думає: чому це багаті п'ють шампанське та їдять рябчиків, поки я "світу Божого не бачу".
Навесні 1920 року Пантелеймон Гримзін отримує за день роботи вже аж 2700 рублів, яких вистачає на... фунт хліба та пляшку лимонаду. І знову переймається "злободенним" питанням: чому багачі їдять ніжну шинку, смачні шпроти і булку, заливаються горілкою і пивом, а у мене лише чорний хліб і пійло на сахарині?
Тож "питання жолудка" чомусь донині залишається у світі нерозв'язаним. Як не пішли в минуле великі й малі людські вади, над якими примушує сміятися, а потім замислюватися творчість великого "короля сміху" - українця за походженням і росіянина за мовою.
ДОСЬЄ "УК"
Аркадій АВЕРЧЕНКО. Письменник-сатирик, театральний критик. У анкетах і біографіях вказував, що народився у Севастополі 1881 року в родині, що вела свій родовід з України. Нині з'явились дані, що він народився на рік раніше. Втім, як писав великий гуморист і містифікатор у своїй "Автобіографії", "ще за 15 хвилин до свого народження я не знав, що з'явлюсь на світ".