У Миколаєві стався випадок із категорії «і сміх, і гріх». «Гріха» чекали два дні. Дожидали, аби розвести мости для прийняття кораблів на стапелі суднобудівного заводу. Ті кораблі дійшли до нас із кримського полону, війну витримали: ракетний катер «Прилуки» і корабель морської охорони «Григорій Куроп’ятников». Вони потребували ремонту в домашніх умовах. Не вийшло. Кораблі не пройшли миколаївські іспити. Асфальт на одному з мостів скам’янів та замурував розвідну конструкцію. Мости для кораблів виявилися закритими. В цьому і полягає гіркий «сміх».

Річ у тім, що таке дійство, як розведення двох мостів для проходження кораблів, — справа не щоденна. Самі мости з унікальними властивостями розведення будували непросто. Скажімо, так званий Варварівський, що через річку Південний Буг, був єдиним у вже неіснуючій країні, який мав горизонтальну систему розводки, коли центральна його частина повертається на 90 градусів. Інгульский (через річку Інгул) — із системою вертикального підйому. До 1996 року це був міст із найбільшою розвідною частиною в Європі.

Мости будували з розрахунком на те, що суднобудівний завод імені 61 комунара буде пропускати крізь ці переходи свої новозбудовані кораблі та судна з великими параметрами. Тому й потрібні були мости, які мали б пропускати «новачків» з річки у відкрите морське чи океанське плавання. На жаль, не знали мостобудівельники 1980-х, що й «напружуватися» не слід в сенсі підняття-розведення мостів. Не будують зараз кораблів, не потрібні й мости. Завод має розраховувати хіба що на підхід суден-кораблів для ремонту.

Мости стали настільки непотрібні, що їх просто замурували. Тобто заасфальтували та прирекли на повну нерухомість. Можливо, київська фірма, якій дали на відкуп роботи з ремонтування мостів, і не уявляла, що в тих мостах є певний двигун, який відповідає за рух конструкцій. Тож фірма доклала зусиль і покрила міст асфальтом як для себе — товстими шарами. Гарно так поклала, тижнів за два до розведення мостів. Виявилося, що саме таке надто щедре покриття і стало причиною того, що міст не розвели. Роздовбати той асфальт швідко ніхто не зміг. Представники дорожніх служб кажуть: мовляв, винен асфальт, який скував конструкції мосту на місці розстикування. А ще плита  ортотропна винувата.

Звісно, і плита винна, і надлишок асфальту. Всі винуваті. Винуватців, як завжди, багато. Насправді ж почалося все з ремонту доріг. Розбили їх, роздовбали вантажівки, яким закон не писаний, яким усе дозволено. Міністерство та облдержадміністрація заборонили проїзд авто з надлишковою масою в літню погоду. Адже мостовий перехід зруйнували вщент. Змушені були ремонтувати міст. Відремонтували. Так уже того асфальту поклали, аж «догори». Що маємо? Шари новенького асфальту врешті зняли, аби знайти стики мосту там, де він розводиться.

З цього приводу — декілька прислів’їв. «Поки розумний думає, то дурень уже робить» — це про службу автодоріг. «Що занадто, то не здраво» — про дії міської влади. І основне — «Змусь дурня Богу молитися, він і лоба розіб’є». Дуже хочеться, щоб хтось таки думав, а інші лоба не розбивали.