Здається, це навіть крутіше будь-якої ракети типу «земля-повітря»: аеропорту «Бориспіль» загрожує… каналізація, а точніше — фільтраційні поля, на які відводяться стоки. Притому загроза йде як із-під землі, так і з повітря. З-під землі, за словами міського голови Борисполя Анатолія Федорчука, води з тих мулових полів, які потрапляють у грунти, підходять аж до злітної смуги, і цілком імовірно, що через 5—10 років ця злітна смуга може стати непридатною. А з повітря — це те, що над цими муловими полями збираються великі зграї птахів, які «кидаються навперейми» літакам, що може спричинити справді непередбачувані наслідки.
Почали пізніше на… 30 років
Утім, цю «атаку специфічного призначення» уже зовсім скоро мають відбити. У Борисполі нині будують очисну станцію, та ще й за новими сучасними технологіями. Хоч «запасу міцності» тієї, що діє нині, ще вистачить на багато десятиліть, однак необхідність її заміни очевидна. І продиктована вона не лише небезпекою, що нависла над міжнародним аеропортом, а й потребою поліпшити екологічну ситуацію всього району.
Міський голова Борисполя Анатолій Федорчук зауважує:
— Необхідність таких очисних споруд виникла навіть не сьогодні чи вчора, а ще, мабуть, років 30 тому. Загалом, якщо ми говоримо про те, щоб бути цивілізованим містом чи цивілізованою країною, то те, що відбувається у нас із каналізаційними спорудами, — це злочин перед майбутніми поколіннями. Тому, починаючи з 2006 року, коли я вперше став міським головою, ми це поставили питанням номер один. Та лише в жовтні 2011 року нарешті отримали експертний висновок, який давав змогу побудувати ці очисні споруди. Довелося багато зусиль витратити на пошуки коштів, адже вартість споруд вимірюється сотнями мільйонів гривень. Ці споруди — важлива річ не тільки для міста, а й для аеропорту «Бориспіль», для його стратегічного розвитку. У 2000 році було побудовано нову злітну смугу, а коли у 2006-му її обстежили, виявили, що існує загроза підтоплення цієї злітної смуги. Зрештою, якщо сьогодні не зреагувати, це може призвести навіть до припинення польотів. Це один бік. Інший: нині немає очисних споруд, стоки йдуть на фільтраційні поля. Поряд з будівництвом очисних споруд розташовані поля фільтрації, а вони, звісно, — не цивілізований шлях. Нині, якщо бути надто категоричним, то будь-яке будівництво, яке ведеться в місті Борисполі, має бути припинене через відсутність очищення каналізаційних стоків.
І тому будівництво цих очисних споруд — великий крок уперед.
Замовник очисних споруд — Мінрегіон, який виділив на цю справу понад 230 мільйонів гривень, і начальник управління капітального будівництва Мінрегіону Микола Бригадир зауважує, що нині немає ніяких чинників, які завадили б вчасно здати об’єкт в експлуатацію. До того ж, це справді сучасна високотехнологічна споруда. Як зауважує Руслан Харів, директор підприємства «СПР-ГРУП» — підрядника будівництва, це абсолютно нові для України технології очищення брудної води. Для території комплексу потрібно в чотири рази менше площі, ніж для нинішніх полів аерації, а щодо потужності, то вона розрахована на 12 тисяч кубічних метрів очищення забрудненої води на добу, та ще й має «запас міцності» — до 16 тисяч. Нині ж Бориспіль разом з аеропортом «викидає» в день 7,5—10 тисяч метрів кубічних стоків. Тож очисні споруди дадуть змогу підключити до каналізації навколишні села і «здихатись» нарешті вигрібних ям, якими нині користуються селяни.
Ці очисні споруди — енергоощадні, отже, роблять процес очищення дешевшим. А ось нові робочі місця створять — персонал станції становитиме 12 осіб. До того ж, станція — закритого типу, а це уможливить вирішення проблеми із зграями птахів.
Руслан Харів зазначає:
— Після очищення стоків отримаємо дуже якісну воду, яка за нормами відповідатиме якості питної води. Нітритів і нітратів у ній не буде, так само як і сульфатів. Така вода прирівнюється за якістю до питної. По закінченні будівництва всі генпідрядники, які будують такі станції, випивають склянку води. Ми вже шість таких станцій побудували, тобто шість склянок я вже випив під час їх відкриття. Думаю, що тут вип’ю більше, ніж склянку.
Це все добре, однак відразу ж виникає інша проблема. Склянку води вип’ють, а куди подіти решту? Адже питання скидання очищених вод досі остаточно не вирішене.
Села підключать до водовідведення
Власне, був один варіант, аби відводити їх у водойму Переяслав-Хмельницького району, але цей проект не пройшов громадські слухання: жителі населених пунктів висловились проти. Як зауважує Анатолій Федорчук, там хтось налаштував людей проти, і… керівництву Бориспільського району доводиться шукати інші варіанти. Міський голова каже, що їх є кілька. Він навіть зустрічався з китайськими підприємцями, які пропонували очищену воду повертати до помешкань бориспільців як технічну, зокрема для зливу в туалетах. Але — не зійшлися в ціні.
Загалом, за словами Анатолія Федорчука, всі варіанти проектів скидання води мають право на життя, але все упирається у фінансову частину. Адже бюджет міста не гумовий.
— Один із найдорожчих проектів — в середину русла Дніпра скидати, але нині треба думати не лише про екологію, а й про те, скільки це коштуватиме, чи здатні ми, маючи порожню казну, побудувати такі споруди. Ще проблема в тому, що там пролягають мисливські угіддя, приватний сектор тощо. Ми обрали ще один варіант (він на стадії обговорення) і отримали усну домовленість від голів сільрад, що вони дозволять скинути очищену воду в Дніпро. Хоча затвердженого до кінця плану немає.
Утім очевидно: хоч би який план обрали — за це мають заплатити споживачі. Адже після введення в дію станції тариф на водовідведення зросте, бо ж витрати на утримання станції мають хоч якось покриватися.
— Нині в нас ніякого очищення немає, просто є поля фільтрації. Люди, звісно, навряд чи сприймуть збільшення тарифів з великим захопленням. Але давайте подивимось на це з іншого боку. Ми ж говоримо про європейські стандарти, а в Європі про таке навіть недопустимо говорити. Те, що у нас нині вигрібні ями, — це злочин перед майбутніми поколіннями.
У нас з кожним роком збільшується кількість дітей-аутистів, хворих на ДЦП… Це свідчить про те, що ми п’ємо забруднену воду, стоки ж у грунтові води йдуть неочищеними. Тому треба з людьми проводити роз’яснювальну роботу.
Однак ідеться про енергоефективні споруди, тож я думаю, що підвищення тарифу буде незначним. Крім того, буде підключено до водовідведення чимало сіл. А чим більше матимемо споживачів цієї послуги, тим нижчим буде тариф.
Можливий іще один варіант використання очищеної води — поливати нею городину. Однак для цього, як з’ясувалося, немає законодавчих підстав.
— Законодавством України не передбачено застосовувати таку воду після очищення для поливу. Це передбачено лише в районах, де немає води. А в нас тут її достатньо, — розводить руками Руслан Харів.
Прикрість ситуації в тому, що неврегульованість цього питання може стати своєрідним гальмом до пришвидшення процесу будівництва сучасних очисних споруд в Україні. Тож законодавцям варто звернути на проблему увагу. Хоч, з іншого боку, можна піти іншим шляхом: що не заборонено, те дозволено — і поливати поля. Власне, так і роблять. Але це — «літній варіант». А куди діти воду взимку — потрібно ще подумати…
Розводити рибу чи вирощувати квіти?
Слід подумати і над розв’язанням ще однієї проблеми — що робити з тими полями аерації, у яких зникне необхідність після спорудження очисних споруд? А їх немало — майже 35 гектарів. Фахівці кажуть, що варіантів використання — сила-силенна: і теплиці для вирощування квітів можна там розбити, і побудувати склади або новий термінал…
— Будемо розводити рибу, — жартує Анатолій Федорчук. А потім серйозно додає: — Звісно, треба ще думати над цим питанням. Один із варіантів такий: ми нині вирішуємо питання, щоб частину цієї земельної ділянки віддати під майбутній сміттєпереробний завод. Те, що ця земля не пустуватиме, — однозначно, бо вона має стратегічне значення, оскільки поряд розташоване державне підприємство Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Отже, через рік, сподіваємося, приїдемо в Бориспіль і подивимось, як Руслан Харів вип’є склянку чистої води. А ще — дізнаємось, як місцева влада вирішила питання скидання очищених стоків і використання вивільнених площ.
Однак усі ті проблеми, про які нам розповіли в Борисполі, скажемо так, не локальні. Станції очищення каналізаційних стоків, вочевидь, потрібно будувати по всій Україні, якщо хочемо жити в незабрудненому середовищі. Принаймні кияни, особливо ті, хто живе на Харківському масиві, давно мріють, щоби Бортницьку станцію аерації замінили на щось сучасніше, не таке відчутне для довкілля і… їхніх носів. Але, вочевидь, проблеми, які виникли в Борисполі зі скиданням очищених стоків, неминуче супроводжуватимуть будь-який подібний проект, поки на державному рівні не буде знайдено і законодавчо закріплено конкретних шляхів їх розв’язання. Як і пошуку фінансування для будівництва. Справа ж недешева.
Вочевидь, Борисполю пощастило — держава виділила кошти чи не в першу чергу завдяки тому, що поряд міжнародний аеропорт. Іншим навряд чи так пощастить. Тож ніхто не поспішатиме замінити фільтраційні поля цивілізованими очисними станціями. Хоч це треба робити навіть не «завтра», а «вчора». Адже що не кажіть, а насправді цивілізація починається з каналізації.