Тема подорожчання проїзду в столичному метрополітені нагадує серфінгіста-початківця. Вона то на гребені хвилі, коли влада вкотре планує скоригувати ціну жетона, киваючи на подорожчання електроенергії, ремонтних робіт, а також на брак коштів та зношеність рухомого складу. То опиняється під водою, коли чиновники з певних причин, переважно політичних, беруть і відмовляються від задуманого.
І в цій круговерті увага того, хто користується послугами метро, сфокусована здебільшого на самій ідеї подорожчання поїздки в підземці. Адже щодня людям потрібно їхати на навчання, роботу, у справах, а цей вид транспорту — найзручніший та найшвидший. Водночас останні два слова можу подати й інакше — найзручніший, бо найшвидший.
А як же елементарний або хоча б так — мінімальний комфорт? Невже метрополітен дбає про той самий комфорт, лише змінюючи колір жетонів? Новина про черговий фокус з кольорами днями миттєво облетіла Інтернет. І що дивує — нові зелені жетони діятимуть тимчасово, адже щодня в підземці оголошують: незабаром відбудеться перехід на безконтактні пластикові картки. Та й анонсовані на наступний рік 4 гривні за одну поїздку в підземці не тішать. Не додає особливого комфорту й зменшення кількості поїздів на лініях. Особливо це дратує в години пік. Звісно, можна було б із розумінням ставитися до таких заходів, зважаючи на фінансовий стан підземки (котра звітує про збитки) і на те, що метрополітен оновлює рухомий склад, збільшує пасажиромісткість вагонів, якби знову не «але».
Воно в тому, що, частково оновлюючи вагони, забули про той самий елементарний комфорт. А можливо, комусь у голову впала геніальна думка про ідеальний запобіжник від падіння у вагонах у години пік? Так, якщо в одному кінці старого вагона є місця для сидіння пасажирів, над головами яких є поручні для тримання, а в іншому кінці — стоячі місця, але обладнані поручнями, то в обох кінцях великої кількості нових вагонів — тільки стоячі місця і не обладнані поручнями. Пасажирів поміститься більше — у години пік їх як оселедців у консервній банці, а триматися ні за що. Так що, розрахунок був на спинно-ліктьову підтримку? Як тут не згадати про цілком доречне і просто необхідне в цій ситуації: пасажири, будьте взаємно ввічливими!
Але є ще й не години пік. І цього періоду послугами метро користується також чимало пасажирів. Не буде сидячих місць — доведеться триматися за віконну раму, якщо, звісно, сідаєш першим на станціях. Хто зайде пізніше, опановуватиме вміння триматися за стіну під час руху поїзда. Перевірила — таке навчання дуже дратує, особливо коли машиніст розганяє поїзд (хоча столичний метрополітен заявляє про те, що змушений встановлювати обмеження швидкості руху), вагон кидає з боку в бік, ти намагаєшся втримати рівновагу, а потім «раптово» для машиніста з’являється зупинка — і ти знову випробовуєш свій вестибулярний апарат на міцність.
Я вже давно звикла до такої поведінки водіїв маршрутних таксі, які везуть пасажирів, як ті дрова. Тільки й тримайся, до того ж обома руками, адже на горизонті — новий пасажир, а позаду — конкурент-автобус. Але тут принаймні є за що триматися і можна навіть зважитися на зауваження, яке водій почує. Чого не скажеш про машиніста.
Не впевнена, що й почують голос пасажира в Київській міській адміністрації, в компетенції якої встановлювати тарифи на проїзд у метрополітені та яка запропонувала киянам до 28 грудня обговорити тарифи на перевезення в міському наземному та підземному транспорті. Відповідний проект розпорядження КМДА розміщений на сайті відомства. Щоправда, проголосувати «за» чи «проти» подорожчання метро мені не вдалося, бо не змогла зареєструватися на сайті. Сама я не киянка, тому в анкеті вказала (окрім ініціалів, віку, електронної пошти, номера телефону) адресу місця роботи. А оскільки за цією адресою житлових будинків немає, тому, напевно, й права голосувати мені не дали. Хоч я щодня користуюся послугами метрополітену і піднімати зарплату мені не збираються.
Не змогла я ознайомитися і з пропозиціями киян щодо вирішення цього цінового питання. Доступною для мене виявилася лише загальна тенденція такого волевиявлення — станом на 8 грудня викладати більше з гаманця погоджувався 121 киянин, а тих, хто проти, — 1233. І це поза тим, що офіційно в Києві проживають понад 2,8 мільйона осіб, а Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ оцінює сукупне населення столиці разом з незареєстрованими громадянами у 3,1 мільйона осіб. Тож чи відстоїть такий незначний голос «проти» нинішню ціну жетона — під великим знаком питання.