Щосуботи та щонеділі впродовж усього червня Тернопільський академічний драматичний театр імені Тараса Шевченка запрошував шанувальників Мельпомени подивитися комедію «Дім божевільних». Прем’єрну виставу  за п’єсою італійського драматурга Едуардо Скарпетти поставив режисер заслужений діяч мистецтв України В’ячеслав Жила.

Одразу скажу: роботу над цією виставою шевченківці розпочали, звісно, ще задовго до широкомасштабної війни й мали її запропонувати глядачам у березні в Міжнародний день театру. Але розуміємо, що через віроломне вторгнення рашистів в Україну і святкування, і прем’єру відклали.

Чи на часі нині цей спектакль? Глядачі, серед яких чимало внутрішньо переміщених осіб, охоче йдуть дивитися його, гаряче дарують акторам оплески, а це означає, що сценічна робота зачіпає струни їхніх душ, налаштовує на певний позитив.

«Пастка для орла» та голубці для воїнів

Театральний сезон, що добігає кінця, був своєрідним, винятковим і навіть історичним. Адже коли ще було так, щоб повнокровному початку черговому року театральної діяльності активно завадив карантин, пов’язаний з коронавірусною інфекцією, а закінченню — велика війна? Але в Тернопільському драмтеатрі, попри все, старалися тримати певний ритм у роботі.

Ірина Папуша, керівниця літературно-драматичної частини театру, називає прем’єрні вистави. Передусім 30-річчю відновлення державної незалежності України режисер заслужений артист України Віталій Луговий присвятив патріотичну казку місцевих авторів Лілії Костишин і Богдана Мельничука «Пастка для орла». Для дітей підготували ще й «Снігову королеву». Отримала нове прочитання п’єса Павла Ар’є «Слава героям». 

Вдалося оновити постановку комедії Михайла Старицького «За двома зайцями». Цього разу сценічно її прочитав по-своєму народний артист України Олег Мосійчук. П’єса хоч і класична, пана Олега, як зазначив сам, захопило те, що вона наближена до сучасності. Режисер В’ячеслав Жила взявся повернути в репертуар шевченківців, звісно ж, у власній інтерпретації комедію Едуардо Скарпетти «Дім божевільних». Повернути, бо понад 30 років тому цей драматичний твір італійського автора вже мав втілення на тернопільській сцені.

У роботу запустили ще одну класичну п’єсу  — «Ой, не ходи, Грицю» за драмою Михайла Старицького в режисерському прочитанні народного артиста України лауреата Шевченківської премії Федора Стригуна. Мали намір саме цією виставою завершувати нинішній театральний сезон. Не склалося. Війна написала власний сценарій.

Поміж репетиціями актори театру активно займалися волонтерством, допомагали й допомагають нині українським воїнам. Як стверджує Ірина Папуша, у кравецькому цеху безупинно кроїли й шили балаклави, ноші, натільну білизну. Акторки готували голубці, енергетичні батончики, ліпили вареники, смажили налисники. Актори вантажили і розвантажували гуманітарну допомогу.

Переймалися й наданням прихистку для колег та їхніх родин, які змушені були через бойові дії залишати рідні міста. Зустрічали на залізничному вокзалі в Тернополі евакуаційні потяги й пригощали людей гарячим чаєм, канапками тощо.

Творчі виїзди були в міста Бережани, Теребовля, селище Козова. Там показували місцевим жителям і тимчасовим переселенцям вистави «Наталка Полтавка» та «Як наші діди парубкували». До слова, й у театрі внутрішньо переміщені особи можуть дивитися спектаклі безплатно.

Боротьба за власне щастя

На завершення 92-го театрального сезону шевченківці, за доброю традицією, підготували прем’єрний показ. Звернулися до п’єси італійця Едуардо Скарпетти «Дім божевільних». Автор написав її одразу по закінченні Другої світової війни. Але порушена у творі тема актуальна досі: це боротьба за власне щастя, гідне життя. Як каже один з персонажів Енріко Мазуччі, роль якого зіграв заслужений артист України Микола Бажанов, без грошей нічого не досягнеш.

Для режисера-постановника заслуженого діяча мистецтв України В’ячеслава Жили робота над цією комедією не була новою. Адже позаторік цю виставу запросив його поставити київський театр «Актор». Потім попрацював над підготовкою антрепризи з Русланою Писанкою, Лесем Задніпровським, Олексієм Вертинським. У Тернополі роботу над виставою «Дім божевільних» розпочав ще до повномасштабного рашистського нападу.

Пан В’ячеслав розповідає, що певний час сумнівався, чи варто саме тепер випускати героїв п’єси Скарпетти на тернопільську сцену. Радився з театральними критиками, психологами. Дійшли висновку, що треба, аби підтримати психологічний стан людей, як під час і після закінчення Другої світової війни робили, скажімо, американці.

«Узявся за комедійну виставу, щоб якось відвернути увагу людей від щоденних жахіть війни, трохи розрадити, підтримати оптимізм», — ділиться думками режисер.    

В’ячеслав Жила намагався дуже делікатно підійти до матеріалу, не відходити від авторства Скарпетти, а розшифрувати його, дослідити психологію персонажів. Тож переглядаючи виставу, глядач відчуває, безперечно, натяк на італійське: чорно-біле кіно, атмосферу, темперамент, лінію поведінки. Але все оцінюється з позицій теперішнього, щоб було актуальним і близьким шанувальникам театру.

Сюжет ніби виписано із життя. Заможний Феліче Шашамока приїжджає до свого небожа Чічіло, якому надсилав чималі кошти на навчання в медуніверситеті, щоб пересвідчитися у його професійних успіхах і подякувати. Адже Шашамока зізнається Чічіло: «Раніше до нас ставилися як до міщан, а тепер по-іншому, а все завдяки твоєму таланту та знанням доктора». І обіцяє навіть із цієї нагоди засвітити всі люстри у своєму будинку. Проте Чічіло виявився звичайним гультіпакою, гульвісою, заради гри в карти полишив виш. Проте дядькові-мільйонеру набрехав, що здобув фах лікаря-психіатра, навіть що відкрив у Неаполі психіатричну клініку.

Коли ж Шашамока захотів сам оглянути цей заклад, спритник-небіж привів його в  дешевий гостел, де мешкали і заморочили власними проблемами інших контужений майор, мати з донькою, яку мріє видати за багатія, актор-аматор, невизнаний скрипаль.

«Це маленькі люди, які, попри обставини, не втрачають віри, що кожен з них досягне особистого щастя», — зазначає режисер В’ячеслав Жила.

Сеньйор Феліче, звичайно, вважав себе кращим за них, бо не знав матеріальних труднощів. «Коли раптом він став таким самим, як ми, — бідним і знедоленим, збожеволів від цього. Для нього бідність — неприродний стан», — скаже скрипаль Енріко Мазуччі.

У виставі, по суті, немає другорядних дійових осіб, усі головні. Режисер-постановник подбав, щоб вони були різними, цікавими, неординарними.

«Дім божевільних» В’ячеслав Жила називає комедією характерів. Тому на ролі добирав акторів, з якими цікаво працювати, які розвиваються, весь час пробують себе в іншому амплуа, намагався йти від їхньої природи, психофізики. І зібрав в одній виставі насамперед весь гурт заслужених артистів України: Оксану Малінович, Олександра Папушу, Сергія Бачика, Андрія Маліновича, Сергія Андрушка, Віталія Лугового, Миколу Бажанова. Як завжди, заграв новими барвами й талант перевтілення актора Євгена Лаціка.

А далі — вистави про нинішню війну

Цікавлюся у В’ячеслава Жили, чи в наступному  театральному сезоні знову візьметься за комедію. І чую: «Ні!» Уже почав роботу над п’єсою молодої української драматургині Марини Смілянець «Молитва за Елвіса», й за сприятливих умов прем’єра мала б відбутися восени. У спектаклі режисер розвиватиме тему війни та молоді. Це діалог між двома братами, один з яких гине і сниться іншому. Боєць з позивним «Елвіс» в обороні української землі став одразу 2014 року. Пан В’ячеслав каже, що спілкувався з авторкою й попросив внести у текст деякі зміни з огляду на нинішні воєнні події.

На художній раді театру вже затвердили макет сценографії, ескізи костюмів, почалися перші репетиції ще однієї нової вистави. Називатиметься вона «Голгофа». Її буде присвячено 130-річчю із дня народження предстоятеля Української греко-католицької церкви кардинала Блаженнішого Йосифа Сліпого, якого совітський режим ув’язнив і 18 років мордував у сибірських і мордовських таборах. За мотивами творів кількох авторів сценарій написав і  взявся за його сценічне втілення режисер народний артист України Олег Мосійчук. Жанр нової вистави визначив як містерія непокори.

Певна річ, репертуар шевченківців у новому сезоні буде наповнений не лише драмами. За словами Ірини Папуші, керівниці літературно-драматичної частини театру, підготують казкове дійство для дітей до дня Святого Миколая. Традиційно на сцені настане «Ніч перед Різдвом», але тепер приділять увагу не лише вертепу, а й українським народним традиціям та обрядам новорічно-різдвяного циклу від свята Катерини й до Стрітення. Сподіваємося, що ці чарівні та веселі свята українці зустрічатимуть уже під знаком закінчення російсько-української війни та нашої Перемоги над божевільним ворогом.