Перший крок до офіцерських зірок командир розвідувального взводу старший лейтенант Костянтин Султанбагомаєв зробив ще 15-річним, вступивши у Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Перед навчанням в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відслужив строкову в 95-й окремій аеромобільній бригаді. А по закінченні вишу повернувся туди вже з лейтенантськими зірками на погонах.
Паралельно з навчанням у військовому виші Костянтин встиг здобути ступінь бакалавра, навчаючись за індивідуально-дистанційною формою на історичному факультеті Житомирського педагогічного університету імені І. Франка. Навесні 2014 року розвідувальний підрозділ, який очолював Костянтин, вирушив на виконання бойового завдання поблизу міста Слов’янськ.
На швидкості через блокпост
— Ми потрапили в засідку поблизу гори Карачун. Там Антона Могльованого було важко поранено в ногу. Знищивши ворожу засідку, ми продовжили виконувати завдання, — пригадує Костянтин. — Підійшовши до мосту поблизу міста, наші підрозділи зайняли оборону, встановили блокпост. Майже відразу нас заблокували з обох боків. Ситуація ставала дедалі складнішою. Вирішили вночі піти з того, без перебільшення, клятого мосту на прорив. Адже саме там уперше відчули гіркоту втрати бойових побратимів.
Прорвавшись з оточення, підрозділ вийшов на гору Карачун. Обладнавши позиції, воїни-десантники зайняли оборону й утримували її разом з військовими Нацгвардії та СБУ.
Після звільнення Краматорська і Слов’янська служба десантників не стала спокійнішою. Рейди по ворожих тилах, ударно-штурмові дії у складі батальйонних тактичних груп та інші бойові завдання. І в більшості з них розвідвзвод старшого лейтенанта Султанбагомаєва (його позивний «Султан») був передовим загоном. Хлопці були в авангарді й під час легендарного рейду, який здійснили воїни-десантники 95-ї окремої аеромобільної бригади під керівництвом Героя України полковника Михайла Забродського.
Перелік населених пунктів, де крилата піхота громила терористів, може сказати багато про що: Семенівка, Савур-Могила, Степанівка, Красний Луч, Сніжне, Ясинувата, Тельманове, Трьохізбенка, Кримське тощо.
— Раз поблизу Красного Луча ми виконували завдання командира у відриві від основних сил, — розповідає Костянтин. — Темніло. Намагаючись наздогнати основну колону, помилилися поворотом і випадково вискочили на околицю міста, перед яким був ворожий блокпост. Не зупиняючись, на шаленій швидкості ведучи вогонь з усіх стволів, з боєм прорвалися через нього. Такого нахабства сепаратисти не очікували, тож ми без втрат повернулися до своїх.
Найголовніше на війні — довіра
Якщо з озброєнням та технікою молодий офіцер розібрався швидко, то ключі до солдатських душ довелося шукати довше.
— Звісно, виникали суперечки, адже всі ми різні. Особливо важко, коли ти молодий та зелений, а твої підлеглі й за віком старші, й досвіду в них більше, — каже офіцер. — Зараз аж соромно пригадувати, як одного разу розлютили слова солдата. Проте згодом я зрозумів і запам’ятав їх назавжди: «Хоч ти й лейтенант і вчився багато, але інколи треба дослухатися до інших, особливо старших за віком, хоч вони й не мають зірок на погонах». Із часом ми з ним стали друзями. Я зрозумів, що на війні найголовніше — це беззастережна довіра. Адже ти довіряєш бійцям, бійці довіряють тобі.
Але авторитет здобувається не лише словами, а й вчинками. Приміром, для двох десантників-розвідників 2 травня стало другим днем народження. Того дня під Слов’янськом вогонь терористів був дуже щільним. Двоє поранених воїнів залишилися лежати на лінії вогню. Проте десантники своїх не кидають. Костянтин виніс обох поранених на собі.
Потім були десятки бойових виходів із прикриття та супроводження колон до найнебезпечніших блокпостів. Усі бійці вже без вагань ішли за своїм молодим командиром.
…26 січня цього року «Султан» повів свою крилату гвардію в бій, виконуючи у складі батальйонної тактичної групи завдання із захоплення опорного пункту російсько-терористичних військ, позиції яких розміщувалися поблизу шахти між селищем Спартак та містом Авдіївка. Десантники потрапили під шквальний мінометний вогонь. Одна міна впала поряд з бойовою машиною. Костянтин зазнав осколкових поранень обох рук, ноги та грудної клітки. Уже у Дніпропетровську лікарі 16-ї міської лікарні витягли з його тіла понад 25 осколків і зробили все, щоб урятувати пошматовану праву руку.
Попереду в Костянтина — тривалий курс лікування та реабілітації. Проте військові медики вже зробили головне: залишили молодому офіцерові надію на повернення у стрій.
Аркадій РАДКІВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+