На Закарпатті новопризначений голова облдержадміністрації Ігор Бондаренко дав першу пресконференцію. Мені як журналістові за всі роки незалежності доводилося бути присутнім майже на всіх таких подіях, коли, так би мовити, офіційно презентували себе перед працівниками ЗМІ новопризначені очільники краю.
Кожен обіцяв зміни «великі і рішучі», а коли залишав посаду, підіймаючись кар’єрною драбиною або просто йдучи на заслужений відпочинок, про ті плани й обіцянки вже не згадував. Принаймні ті, хто його підвищив або ж, навпаки, «пішов», від нього цього не вимагали. А дарма.
Бо якби хтось контролював обіцянки й залежно від цього призначав або звільняв, то й результат був би іншим, ніж маємо. Ось лише кілька промовистих фактів. За показником зростання споживчих цін Закарпаття за підсумками минулого року на передостанньому місці: швидше зростали ціни лише на Донеччині. У першій половині цього року неприємне лідерство краю за Карпатами в самому «хвості» областей продовжилося.
І кому, здавалося б, як не цьому найзахіднішому регіону, що межує одразу з чотирма країнами Євросоюзу, бути попереду в залученні прямих іноземних інвестицій? Але ж ні: і тут ми навіть не в першій п’ятірці. Така сама картина і в галузі капітальних інвестицій.
Багато років поспіль на Закарпатті спостерігається зменшення кількості населення. Є і природне скорочення чисельності, і негативні процеси, пов’язані з виїздом на постійне місце проживання тисяч краян за кордон. Якщо немає роботи з достойною зарплатою, то ніщо не втримає людей удома.
Ігор Бондаренко не нарікав на попередників, але на пресконференції зізнався: нікому такий важкий спадок, як йому, не діставався. Ось, приміром, проєкт будівництва вітрових електростанцій на Боржавському хребті, де інтереси потужного закордонного інвестора зіштовхнулися з небажанням місцевих громад жити по сусідству з 34 вітряками заввишки понад 100 метрів кожен. І як це можна узгодити з перспективами розвитку туризму й рекреації? «Зелена» енергетика потрібна, але ж і питання ціни, яку доведеться сплатити, не останнє.
Те саме з можливою забудовою та неминучим знищенням лісів на гірському масиві Свидівець. Бажання інвестора розмістити на ньому гігантський гірськолижний комплекс зустріло спротив громад у кількох селах на Тячівщині. Справа застрягла в судах, і не видно перспектив її швидкого завершення. Голова облдержадміністрації не встигає приймати вимогливі делегації.
Сміттєвий колапс, що за масштабами менший за нещодавній львівський, але так само загрозливий через багаторічне небажання місцевої влади будувати сміттєпереробні підприємства, — ось іще один виклик. В Ужгороді полігон із твердими побутовими відходами вже не вміщається у визначені межі. Його сторони по периметру загрожують поглинути крайні поховання на міському цвинтарі.
Або перспективний план створення на Закарпатті об’єднаних територіальних громад. Область єдина в Україні, де такого плану досі не затверджено і де роками штучно стримували процес його створення. Лише тепер, зі зміною обласного керівництва, тромб таки прорвало. «Уже на найближчій сесії обласної ради план, що його зараз уточнюємо й узгоджуємо на комісії облради, затвердимо й почнемо реалізовувати», — запевнив Ігор Самійлович.
Можна ще багато говорити про найгостріші проблеми краю: неприкритий спротив корупціонерів на митниці, занепад галузей в агропромисловому комплексі, занедбаність тисяч гектарів сільськогосподарських угідь…
Чи зможе їх вирішити команда Зе, як висловився про неї сам Ігор Самійлович? Він як керівник сподівається й на членів своєї команди (добирає їх не за партійною відданістю, а за діловими якостями), і на журналістів. «Щодо цього будуть у вас усі можливості, — зауважив Бондаренко. — Я дам свій номер телефону й готовий відреагувати на кожен критичний сигнал, який ви мені подасте. Єдина умова — доказовість інформації».
Йшлося на пресконференції і про внутрішньополітичну загостреність довкола так званого угорського питання. Його інспірують штучно, переконаний І. Бондаренко. Область має здоровий імунітет проти роздмухування міжнаціональних сварок. А хто штучно їх створюватиме, тому обов’язково треба давати рішучу відсіч.
На шлях до оздоровлення соціально-економічної ситуації в краї з призначенням нового керівництва, хочеться вірити, ми ступили. Має ж відбутися те, чого роками не відбувалося, — узгодження слова й діла. Сказане має супроводжуватися зробленим: чогось іншого терплячі закарпатці від нової влади не чекають.
Кому ж бо з них не хочеться працювати вдома, розмовляти з дітьми і всією родиною не скайпом, а наживо?! І щоб за кордон їхати не на доларові або єврозаробітки, а мати втіху й достаток, заробляючи на прожиття в гривнях. Жива віра в можливість цього перегукується з довірою до нової влади. І очікування мають шанс здійснитися. Чи так це буде, побачимо, але початок змінам покладено.