Біля входу до супермаркету мене зупинила акуратно одягнена бабуся. "Дитинко, ти не візьмеш мені газету?" - сором'язливо запитала-попросила вона. Я здивувалася, озирнулася і зрозуміла, що старенька хоче отримати газету, яка суцільно складається з оголошень - яскраву, красиву, у глянцевій обкладинці. Дівчина в форменому фартушку редакції роздавала "ласі" примірники безкоштовно. Та коли підійшла жінка середніх років, посмішка менеджерки змінилася гримасою. "Пенсіонерка?", - запитало миле дитя, ніби вимагаючи пароль у пані. "А що?" - здивовано відповіла незнайомка. "Не можна!" - відрізала роздавачка видання, рекламованого як газета безкоштовних оголошень. Тут я й зрозуміла бабусю, що звернулася до мене з незвичайним проханням. Мабуть, глянець обкладинки потягнув серйозні фінансові витрати видавця, тож пенсіонерам "рекомендовано" було газету в руки не давати. Я мовчки взяла у менеджерки, котра знову стала привітною, примірник, радіючи, що особисто мені це видання не потрібно. А то, може, два в одні руки не дають?

Вдома включила комп'ютер і відкрила Facebook - подивитися новини. Мої друзі активно обговорювали того дня нову книгу Андрія Мірошниченка "Коли помруть газети". Побіжно переглянула аргументи автора в презентаційній передмові: "феномен вірусного редактора", "випадково натикаючись на цікаве, випадковий юзер здійснює свою приватну мікроредактуру", "традиційні редакції управляються волею, а вірусний редактор волі не має", "вірусний редактор до перемоги ЗМІ байдужий, а от для преси питання про перемогу - питання виживання".

Тут же міркування про "осьове покоління". "У Росії це люди, які народилися в 30-ті роки минулого століття. Вони народилися в аграрну епоху, працювали в індустріальну, доживають свій вік у постіндустріальну, обережно натискаючи кнопки в мобільнику вказівним пальцем (тоді як у цифрової людини вже великий палець став оператором, а не контропорою, тож і фізіологія помінялася). Після осьового покоління, коли епоха коротша за життя людини, відбувається важливий культурний перелом - соціальні звички не передаються у спадок. Вони залишаються в рамках покоління. Так, вам газета може бути приємною на дотик. Але нинішні підлітки вже й не знають, яку роль газета колись відігравала в житті людини і суспільства. Сімейна традиція передплачувати газети переривається".

Одне слово, автор апокаліптичного для газет прогнозу назвав терміни поступового зникнення класичної преси - у період з 2017 по 2035 роки. Що ж, довелося поставити в чаті запитання двом-трьом колегам, які нещодавно повернулися з поїздок до США та Європи. Вже там-то з "аграрно-постіндустріальними" поколіннями читачів справа йде трохи інакше. Друзі підтвердили: газети існували й існують. Щоправда, не три десятки на півмільйонне містечко, типу мого рідного Луганська, а 6-7 медіа-холдингів на всі США.

... Наступного дня я відправилася відвідати в лікарні героя однієї зі своїх публікацій. Зібрала "тормозок" домашніх харчів, купила букетик скуйовджених весняних квітів. А також два примірники газети зі статтею про цю людину. І треба було бачити, якою радістю спалахнули його очі, коли він розгорнув сторінку, як озиралися сусіди по палаті і симпатичні медсестрички...

Йшла вулицями і думала про книгу. Почнемо з "постіндустріального суспільства". Що мав на увазі автор? Чому блогери формують свої творіння не будь-як інше, а саме в "колонки" і закликали "зареєструватися на сайті", тобто "передплатити" електронну версію свого видання? Чи варто викидати лупу лише тому, що з'явився мікроскоп? "Живите в доме, и не рухнет дом", - сказав поет Арсеній Тарковський. Можливо, архітектура "газетного дому" зазнає змін. Не виключено, що сам фундамент буде реконструйовано з додаванням візуалізації та розширенням в соціальні мережі. Але загальний для всіх цінителів Слова "будинок" - газета - встоїть.