ЕНТУЗІАСТИ. Виявляється, відома всім звичайна гармонь, гармошка — не лише російський чи український інструмент, а інтернаціональний. У різних народів світу він має свої назви: бузіка, амірзакан, ірон-кандзал, фандір, комуз, кобуз, обе, кобое, хут-купас, верхань, арган, пшине… Про це розповів музикант, керівник дитячого ансамблю гармоністів Іван Сухий із Жашкова, беручи до рук зроблену власноруч гармоніку у формі жіночого чобітка в єдиному музеї гармошки, який сам і створив.

Це, власне, не музей у загальноприйнятому розумінні, а музейна кімната з багатою експозицією. Унікальне музейне зібрання налічує разом з інструментами близько тисячі експонатів. Дехто стверджує, що гармоніка — інструмент російський. Втім, такі інструменти існували в XVIII-XIX століттях в Німеччині, Австрії, Італії, Франції й навіть в Англії. В сучасному вигляді гармоніка з’явилася в Санкт-Петербурзі. Батько гармоніки — чеський інженер Франтішек Киршник — жив тоді в Росії й свій інструмент продемонстрував пітерцям у 1783 році. Він швидко став національним. Підкупила гармошка звучним голосом і простотою освоєння гри. А вже з Росії їй важко було не потрапити й до нас — українці гостинно прийняли чужинця.

Іван Сухий не мислить себе без гармонії. Фото з архіву героя публікації

— А щоб гармоніка ще органічніше вписувалася в нашу музичну культуру, — розповідає Іван Іванович, — ми з учнями виробили свій стиль і манеру гри, наповнюємо звуки музичного інструмента цікавим національним колоритом. І від того українська музична культура лише збагачується!

Іван Сухий без перебільшення фанат цього інструмента. Хоч починав сценічну діяльність з баяна, а потім — балалайки. Старенька, списана в клубі як непотріб, з червоними боками гармошка «Україна» з’явилася в батьковому домі, ще коли маленькому Іванкові було років сім. Грати на ній пробували всі — й батько, і старший брат Федір. Навіть двоюрідний брат Григорій навідувався звіддаля й брав її до рук. Виходило тільки на правій клавіатурі, а підспівувати до ладу ніяк не вдавалося. Тому й заглядав частенько Іванко до сусіда, в руках якого гармошка співала на всі баси й лади.

Оволодівши в Жашківській музичній школі баяном і балалайкою, Іван Іванович, уже як керівник ансамблю народних інструментів, викладач місцевої музичної школи, звернув увагу на одного з учнів — гармоніста Вадима Довгановського. Його вправна гра немов кликала вчителя в дитинство — це була якась магія. Саме тоді педагог і глянув на інструмент з іншого боку: „А якщо гармоніку ввести в оркестр — не зіпсує милозвуччя?” Всі побоювання виявилися марними. Завдяки гармошці оркестр зазвучав по-новому, колоритно й звучно. Потім з основного складу оркестру виокремився ансамбль гармоністів. За 20 років існування колектив брав  участь у понад як 500 концертах, став лауреатом багатьох фестивалів.

У музеї ж яких тільки гармонік немає! Іван Іванович по черзі бере до рук інструменти, і вони наповнюють кімнату чарівливими звуками.

«Це, мабуть, найменша, «Оксанка», — показує Іван Іванович гармошку розміром з долоню. — А цій, найстаршій, уже минуло 120 років. А ось гармонь-трубка, гармонь-бджілка «Леся». А цю, зроблену в Австрії 1935 року, нещодавно привезли із села Бузівка».

Фронтові гармошки — особливий розділ експозиції. Тут і трофейні, й ті, які разом із нашими солдатами крокували дорогами війни під свист куль і канонаду гармат, ділили з ними короткі години перепочинку. Практично всі експонати музею — подарунки вдячних поціновувачів гри на гармоні. А першим історичний подарунок зробив відомий баяніст, професор Київської консерваторії Володимир Безфамільнов. Набір з 20 міні-гармошок, яким уже понад 80 років, є не лише окрасою музею — на них навчаються грати юні гармоністи. А ось гармоніка… із сірників. Виготовив її жашківський школяр Богдан Синчуков і подарував музею.

Дуже цінує творчий колектив і його художнього керівника й завідувач відділу культури і туризму райдержадміністрації Василь Іванович Полонський. Це він повідомив про недавню поїздку ансамблю на гастролі до Польщі та Чехії — мовляв, куди тільки не запрошують ансамбль юних гармоністів з маленького українського Жашкова! Однак і досі музей не має свого приміщення, а тісниться в невеличкій кімнаті. Районні керівники знають про це й намагаються допомогти.