На Полтавщині вже офіційно зареєстровано понад півтори тисячі громадян, які через воєнні дії змушені були тимчасово переїхати сюди з Луганської та Донецької областей. Із них — понад шістсот дітей. Але насправді переселенців прибуло сюди більше, ніж показує статистика, бо дехто із них не звертається до влади за допомогою, покладаючись тільки на Бога та власні сили. Серед таких людей і багатодітна родина Якутіних із Горлівки, що на Донеччині.
Поїздка у невідомість
У 37-річного Андрія та його молодої дружини Олени четверо дітей, найстаршій Ксенії — 10 років, наймолодшому Єгорчику — 3,5 року. Ми із ним познайомилися у Яківцях, це на околиці Полтави, де вони зараз винаймають приватний будинок.
Симпатичне хлоп’я під час нашого спілкування наполегливо намагалося розповісти мені про свою домівку і друзів, які залишилися у рідному місті, та пропонувало погратися своєю єдиною іграшкою — маленькою машинкою, яку він прихопив із собою як найбільшу цінність, коли вирушали у невідомість. Батько Єгорчика тим часом чистою українською розповідав про обставини, що змусили їх поневірятися. На російську переходив, тільки коли дуже хвилювався.
— Я — залізничник, закінчив залізничне училище, але так склалося, що 11 років працював в «Укртелекомі». Коли у нас почали народжуватися діти, коштів не вистачало, і роботу довелося поміняти. Влаштувався відеооператором на телебачення. Дружина в мене — домогосподарка, займається вихованням дітей. Ми жили, працювали, і все у нас було: трикімнатна квартира, зручності… Але якоїсь миті все це довелося залишити...
Коли в Слов’янську почалися воєнні дії, ми цим не надто переймалися, думали, що нас не зачепить. Думали, це дуже швидко минеться, бо Україна — не войовнича держава. Гадали, що пройдуть мітинги і якось люди домовляться, порозуміються. Тільки коли почали і над нашим дахом кружляти літаки, коли у місті залунали перші постріли, ми придбали квитки на поїзд сполученням Луганськ — Київ, що прямує через Полтаву. Поспішали, бо дізналися, що попередній продаж квитків на цей напрямок незабаром припинять.
На той момент, як ми залишили Горлівку, там активні воєнні дії не велися, але в місті уже були блокпости і можна було зустріти людей у масках, так званих ополченців. Про них різне говорять. Але я не став би зараз огульно всіх їх у чомусь звинувачувати. Журналісти, на жаль, не завжди об’єктивні. Тому телебачення я принципово не дивлюся, а новини дізнаюся із соціальних мереж. Мені простіше зв’язатися по Скайпу зі знайомими, які живуть, наприклад, у Слов’янську чи Краматорську, і дізнатися про все з перших вуст.
Востаннє я розмовляв із краматорчанами кілька днів тому. На той момент новини від них були невтішні: у місті немає світла й води, немає роботи. Півміста — зруйновано. Проте більшість тамтешнього населення — за мир і проти війни. Мені здається, дехто з моїх земляків іде в ополченці з відчаю, бо їм не зовсім зрозуміла позиція нашої влади. Вони кажуть донбасівцям: ви — наші! Але до останнього часу ніхто з високопоставлених держчиновників, крім перших осіб, на Донбас не їздив, з людьми не спілкувався. Я не беру до уваги Донецьк чи Луганськ.
Людей лишили напризволяще, вони жили в інформаційному вакуумі, ось і маємо те, що маємо. Донбасівці не мали підтримки. Якщо в людини сім’я і вона розуміє, що навколо за 100 кілометрів немає жодного українського солдата, який би її захистив, то які до неї можуть бути претензії. Під дулом автомата дуже важко приймати патріотичні рішення. Але це моя суб’єктивна точка зору. Між іншим, у Горлівці не працювала міліція, номер «102» не відповідав. А після того, як ми поїхали з Горлівки, там, начебто, з’явилися і вояки з Кавказу.
Про вишні на вулицях та захмарні ціни
Якутіни не одразу визначилися з місцем тимчасового проживання поза межами Донбасу. В них були варіанти, хотіли навіть вирушити до Росії, де мають родичів. Але потім подумали, що там вони будуть чужими. До того ж мати Андрія родом із Полтавщини. Тож розгорнули карту, знайшли на ній Полтаву і заспокоїлися. Чому саме сюди? Полтава — мирне місто, обласний центр, тут простіше знайти роботу. Крім того, вони не хотіли від’їжджати далеко від дому, бо в Горлівці залишилися їхні батьки.
На новому місці родина без сторонньої допомоги, аби нікому не завдавати клопоту, винайняла на місяць дві кімнати у газифікованому приватному будинку, із частковими зручностями. Підшукали підробіток. І вже можна жити! Щоправда, важко Олені без пральної машини, що залишилася в Горлівці. Бо прання у них — практично щоденна справа. Але у селищному комітеті їм пообіцяли зарадити й цьому горю. Тому, за словами Андрія, у нього з першого дня від Полтави тільки позитивні враження. Як він говорить: ні грама розчарування! Щоправда, їм тіснувато, і питання житла залишається відкритим. Але ж у Горлівці незабаром усе нормалізується, і можна буде повернутися до звичного життя. А поки що Якутіни знайомляться з містом, що відразу припало їм до душі, його жителями, цікавляться цінами на квартири та про всяк випадок підшукують школу для своїх дітей.
— Вони у нас розумні, займаються музикою, — усміхається Олена, — а Ксенія та Іван — відмінники, їм легко даються всі шкільні предмети, а особливо математика, фізкультура та малювання.
Запитую Єгора, чи сумує він за домівкою.
— Ще й як сумую, — зізнається хлопчина, — там у мене велосипед і м’ячі, і я вже навіть скучив за товаришем із нашого двору, хоч він і б’ється.
— Учора ввечері Єгор ходив по кімнаті й бідкався: «Щось ми в Полтаві застрягли. Де наша квартира? Це — не наша квартира, вона — дядина!» — розказує Олена і дивується: де він такого навчився?
Водночас Андрій та Олена не проти того, аби й назовсім перебратися до Полтави. Зізнаються, що в Горлівці їхні діти не вилазять із болячок, у них у квартирі є навіть спеціальна полиця з ліками. А тут є все необхідне для повноцінного здорового життя: чисте повітря, багато вишень на вулицях і річка Ворскла недалеко. Якби тільки у місті був безкоштовний або дешевий проїзд для багатодітних родин, як у Горлівці, де пільгові категорії населення платять у громадському транспорті лише гривню. Бо їм для того, щоб тільки раз усією сім’єю з’їздити до міста, треба викласти 30 гривень. Це дуже дорого! От якби у Полтаві було дешевше житло! Порівняно з Горлівкою, Донбасом, ціни на нього просто захмарні…
А ТИМ ЧАСОМ
Новоприбулих дітей влаштовують до шкіл і дитсадків
До Полтавської обласної влади звернулася 31 родина з Криму, в яких виховуються 47 дітей, із проханням влаштувати їхніх чад до навчальних закладів області. На сьогодні, за інформацією соціальних служб облдержадміністрації, 25 дітей зараховано до загальноосвітніх навчальних закладів, 8 виховуються в дитсадочках, решта дітей дошкільного віку перебувають у сім’ях.
Від переселенців із Донецької та Луганської областей за допомогою звернулися 35 родин. На прохання батьків влаштовано до загальноосвітніх навчальних закладів — 15 дітей, до дитсадків — 12.
Крім того, 8 дітей переселенців стали студентами полтавських вишів I—IV рівнів акредитації. По двоє навчаються у Національному технічному університеті ім. Ю. Кондратюка та Національному педуніверситеті ім. В. Г. Короленка, по одному студенту — в медичному коледжі, Українській стоматологічній академії, Кременчуцькому національному університеті ім. М. Остроградського та Зіньківському професійному аграрному ліцеї. Усіх студентів, які потребували поселення, забезпечено місцями в гуртожитках.
…а також бронюють для них місця в оздоровчих таборах
За інформацією першого заступника голови Полтавської облдержадміністрації Олега Пругла, у 5 оздоровчих закладах, що фінансуються з обласного бюджету і підпорядковані департаменту освіти і науки, заброньовано для дітей із Криму та Луганська на кожну зміну 15 місць включно до 28 серпня. Протягом червня діти переселенців, які виявили бажання, перебували на відпочинку у пришкільних таборах.
Також Олег Пругло повідомив, що на прохання голови Луганської ОДА на третю зміну табори Полтавської області готові прийняти до 400 дітей. Причому, якщо їм доведеться тут починати навчальний рік, то влада готова й поселити їх в інтернатах для обдарованих дітей.
Для забезпечення фінансування оздоровлення дітей переселенців внесено зміни до рішення десятої сесії обласної ради шостого скликання «Про обласну програму оздоровлення та відпочинку дітей на 2012—2014 роки» й з обласного бюджету додатково виділено майже 200 тисяч гривень.
У разі виникнення будь-яких потреб мешканці Донбасу та Криму, які тимчасово переїхали на Полтавщину, можуть звертатися на безкоштовну «гарячу лінію» обласної комунальної установи «Контактний центр» за номером 0-800-50-22-30.
Також на виконання рішення уряду всі служби порятунку Міністерства з надзвичайних ситуацій опікуються переселенцями. Тому кожен громадянин, який тікає із зони бойових дій і потребує будь-якої допомоги, може звертатися за телефонами 101 або 112.