Уляну Перхалюк називають людиною-святом, а то й феєрверком. «Коли вона з’являється у спільноті, не може прийти з порожніми руками, без пісні, усмішки, жарту, заряджає всіх позитивною енергетикою», — зауважує очільниця Теребовлянського фахового коледжу культури та мистецтв Олена Ткачук. Пані Уляна не лише викладачка цього навчального закладу, її добре знають ще й як співачку, бандуристку, майстриню-вишивальницю та збирачку старовинного українського народного вбрання. 

Високий ліричний голос 

Пані Уляна народилася в родині культпрацівників, майстрів своєї справи. Прабабуся була кравчинею на всю округу, дідусь — баяніст, директор сільського клубу,  а бабуся керувала у селі двома колективами — фольклорним ансамблем і театром мініатюр «Шоу «Баби». Мама працює в Теребовлянському фаховому коледжі культури та мистецтв, в якому викладає вокал та гру на бандурі сама Уляна Перхалюк. Від кожного з рідних їй передався певний талант, який вона зуміла огранувати, вигаптувати, вміло застосувати у своєму житті.

Пані Уляна до безтями залюблена в українське. Може, тому, навіть сама не усвідомлюючи, з музичних інструментів вирішила опанувати саме бандуру. Пригадує, що навчалася у другому класі, коли мама організувала захід для дітей «У бабусиній скрині», на якому йшлося про вишиванки, звучали українські народні пісні та музика. Саме тоді вперше побачила, як грає на бандурі її вчителька. Була вражена. Виникло бажання й собі навчитися гри на цьому національному багатострунному інструменті. Мати доньку підтримала. 

Бандурне мистецтво дівчина вивчала в Теребовлянському училищі культури (нині коледж). На різних конкурсах і фестивалях — не лише обласних, а й всеукраїнських — здобувала призові місця. Це заохочувало, додавало снаги та натхнення. Тепер пані Уляна сама навчає студентів гри на бандурі, запрошує на майстер-класи, не раз їх організовувала для співвітчизників і за кордоном — у Франції, Німеччині, Латвії, Польщі.        

Потім Уляна Перхалюк навчалася в Тернопільському національному педагогічному університеті ім. Володимира Гнатюка. Тут на факультеті мистецтв займалася у класі вокалу та диригування в народного артиста України Богдана Іваноньківа. Закінчила магістратуру, підготувала сольний концерт на бандурі. Водночас здобувала ще один фах з культурології у Рівненському гуманітарному університеті. 

«Голос у мене високий, лірично-драматичне сопрано», — розповідає пані Уляна. 

Дуже любить виконувати саме ліричні пісні. Її репертуар складається і з народних пісень, і з оперних арій. Із сольних її програм можна назвати «Озветься у серці бандура моя» та до 150-річчя із дня народження Лесі Українки, в якій виконувала пісні на вірші славетної українки. Нині Уляна Перхалюк співає ще й в академічному камерному хорі «Бревіс» Тернопільської обласної філармонії. В обласному центрі певний час виступала й у складі муніципальної «Оркестри Волі». Звісна річ, що в Теребовлі вона учасниця ансамблю народної музики «Ґердан», духового та оркестру народних інструментів.

Перший хрестик вишила шестирічною

Її вишиття — мов пісня. З різними переливами-барвами, майстерне, воно захоплює, вражає. Каже, що в дитинстві була досить непосидючою дівчинкою. Щоб якось приборкати її рухливість, мама залучила її шестирічну до вишивання. На диво, це її дуже зацікавило. Буває, що вишиває безперестанку по 18 годин на добу. Часто вже о четвертій ранку бере голку в руки і творить вишивану красу. Називає цей процес ранковим релаксом. 

З малих літ любила вишивати розмаїті картини, а потім дарувати їх друзям, знайомим з нагоди якихось пам’ятних подій. Одного разу побувала на концерті ансамблю сучасного класичного танцю «Дивертисмент» з Теребовлі. Як каже, захопилася виступом однієї з танцівниць і на знак вдячності подарувала їй власну вишиту роботу «Балерина». Зрештою, для людей творчих і видатних пані Уляна вишивала сорочки, сукні. «Коли вишивала сукню для народної артистки України Наталії Лемішки, то співала всі її арії», — зізнається майстриня. 

Найпершу свою сорочку вона вишила в 15 років. Це була складна борщівська вишивка, досі її улюблена. Згодом і чоловіча борщівська сорочка з’явилася в її творчому доробку, а одна з них «Барви життя» 2011 року здобула перше місце на Всеукраїнському фестивалі «Цвіт вишиванки» в Тернополі.

Ікони також вишиває. Почалося з того, що мама вишивала хоругви для церкви в рідному селі. Потім уже для собору Божої Матері в Зарваниці хоругви вишивали вдвох. Розповідає, що за роботу сідає завжди з молитвою. Улюблений її колір чорний, а техніки — мережка через чисницю та колодки — борщівський шов.

Хустки та строї

Пані Уляна вишила понад пів сотні сорочок, зокрема на замовлення, щоб зароблені гроші витратити на придбання старовинного українського вбрання. 12 років тому зайнятися збиранням раритетів народного одягу спонукало весілля, на якому вона була дружкою. Справляли його в Борщівській громаді, що славиться здавна вишивкою, гарним подільським строєм. 

«Мені дуже сподобалася тоді опинка (плахта), яка була на другій дружці, — ділиться думками Уляна Перхалюк. — Захотілося й собі таку мати». І придбала її в тому-таки селі. 

Нині в її колекції понад 100 різних унікальних речей: запаски, сорочки, крайки, ґорсик, жіночий кожушок, лейбики, спідниці, горбатки, опинки тощо. Найбільше предметів народного вбрання має з Буковини, Борщівщини, Полтавщини, Волині, Вінниччини. До окремих з них дошиває тепер спідниці за первинним кроєм, є й гуральські строї, лемківські лейбики (жилетки). І це зразки вбрання не лише святкового, а й буденного. 

Назбирала чимало розмаїтих хусток. До слова, часто на різних заходах організовує майстер-класи з вишиття та зав’язування хустки. Дорога їй велика вовняна старовинна баранкова хустка, яка врятувала життя її бабусі. Після Другої світової війни, як знаємо, комуністичні режими срср і Польщі депортували українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя. Такої наруги та біди зазнала й Улянина родина по материній лінії.   Три тижні возами депортована з-під Перемишля сім’я їхала в невідомість і прибула в село Плебанівка на Тернопільщині. Мати тримала на руках маленьку донечку, закручену в хустку. Раптом колесо підводи наїхало на якийсь камінь, розвалилося, а немовля випало з материних рук і покотилося з горбка. Усі побігли за дитиною, зупинили, розповили хустку — а дівчинка сміється. Ця дівчинка виросла, вийшла заміж і народила Улянину маму. А в родині передають із покоління в покоління розповідь, як хустка врятувала життя.

У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї триває виставка «Мелодія на полотні», складена із предметів українського народного вбрання, які зібрала Уляна Перхалюк. А в майстрині народної творчості, збирачки старовинного одягу є мрія в рідній Плебанівці в місцевому будинку культури створити музей-майстерню, щоб усі колекційні речі могла тут виставити, а люди мали нагоду їх бачити і вчитися різних видів техніки вишивання. Це була б ще одна туристська локація в селі. Плебанівку люблять мандрівники, щоб на її околиці подивитися на тутешній понад 120-річний віадук — шедевр європейського мостобудування. 

Улянине серце озивається піснею, струнами бандури та мелодією на полотні. Вона творить і живить рідним, українським. 

ПРЯМА МОВА 

Світлана БАЙТАЛЮК, директор департаменту культури та туризму Тернопільської ОВА:

— Без жодного пафосу її, молоду, можна назвати берегинею української пісні, звичаїв та обрядів, строїв — усього того, що пов’язане з нашим, тим, що поколіннями в покоління передавали. І Уляна Перхалюк несе своєю працею все це в майбуття, дивує і наповнює нас цим.