ІНСТИТУТ ШЛЮБУ
«Урядовий кур’єр» вивчав, чи насправді в Україні зросла кількість розлучень
Нещодавно прочитала в Інтернеті, що, за спостереженнями закордонної преси, Україна начебто попереду в Європі за кількістю розлучень: на тисячу жителів — 5,3 розірваного шлюбу. На другому місці — Росія з 5,0 розлученнями. А от найменше розлучаються у Боснії та Герцеговині, Македонії і Чорногорії, а також в Італії — лише 0,9 розлучень на таку саму кількість населення. Одне з припущень — чим більше в країні віруючих людей, тим менше розірваних шлюбів. Дізналася, що в Ірландії, наприклад, до 1995 року офіційні розлучення були заборонені законом. І, що цікаво, така заборона й досі діє на Мальті.
Проте я не завжди довіряю всій інформації, знайденій в Інтернеті. Тому із запитанням, чи справді українці останнім часом все менше шанують інститут шлюбу, звернулася до фахівців.
Статистика — річ уперта
— Особисто я так не вважаю, - зауважила начальник відділу організації роботи органів реєстрації актів цивільного стану громадян Державної реєстраційної служби Ірина Пасічник. — Проте, наведу статистику.
За даними нашого відомства, торік у шлюбі поєдналися понад 360 тисяч українських пар, а поклали край подружнім стосункам — тільки 126 тисяч. Тобто нових родин з’явилося майже у 2,5 раза більше. Якщо порівняти з попередніми роками, то у 2009 році розірваних шлюбів було на 25% менше, ніж у 2008 і на 14 % менше, ніж у 2007. Отже, як бачимо, кількість розлучень в Україні останніми роками не зросла, а навпаки дещо зменшилася, — наголосила пані Ірина.
За її словами, найменше розлучаються в Західній Україні. Так, на Закарпатті тільки одне розлучення на чотири шлюби. І цей показник область утримує вже кілька років поспіль. Далі — Львівська, Волинська, Рівненська області — одне розлучення на 3,5 шлюби. На Івано-Франківщині й Тернопільщині — одне розлучення на три шлюби, у столиці — на 2,7 шлюби. А от у решті регіонів показники сумніші: тоді, як на рушник стають дві нові пари, одне з подружжя вирішує розірвати стосунки. Однак, якщо узагальнити, починаючи з 2003 року, кількість зареєстрованих шлюбів в Україні зростає, а розірваних — зменшується.
Ставлення до шлюбу змінюється, але не кардинально
Статистика дещо заспокоїла. Проте диму без вогню не буває. Тож запитання — чи змінилося останнім часом ставлення наших співвітчизників до інституту шлюбу — адресувала провідному науковому співробітнику Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи Людмилі Слюсар.
— Звісно, наївно думати, що у XXI столітті шлюб існуватиме в тій самій формі, в якій, скажімо, був ще у XIX ст. Але маємо тут і власні традиції. Україна здавна вважається країною, де інститут шлюбу у великій пошані. Людей, які доживають віку у безшлюбній самотності, зовсім мало. За моїми дослідженнями, лише 3% українців середнього віку (35-49 років) не мають досвіду шлюбного життя, - зазначила науковець.І додала, що нещодавно разом із колегами проводила опитування молодих українців саме щодо їхнього ставлення до шлюбу. Так от, на запитання, що насамперед спонукає їх офіційно оформлювати стосунки, більшість хлопців і дівчат відповіли: «Бажання мати поряд кохану людину». Більшість опитаних юнаків та юнок планують у майбутньому взяти шлюб, адже вважають це традиційним та необхідним. І саме в законному шлюбі вони планують виховувати дітей. Лише 10% молоді (від 18 до 29 років) зауважили, що не бажають ніколи ставати на рушник. Сили й енергію вони планують направити на кар’єру.
А ще молоді закохані нині розуміють, щоб їхня майбутня родина жила достойно та, по-можливості, заможно, спочатку слід здобути освіту, потім — знайти хорошу роботу, як кажуть, зіп’ятися на ноги, і тільки після цього вже брати шлюб і народжувати нащадків. Тому у 2009 році наречені у віці 14-16 років становили лише 3% від загальної їх кількості. Здебільшого традиції раннього шлюбу поширені у сільській місцевості на Західній Україні.
Проте науковці не підтримують народних депутатів, які нещодавно подали до Верховної Ради законопроект про заборону офіційно оформлювати стосунки навіть у крайніх випадках через суд хлопцям і дівчатам молодше 16 років (нині цей вік встановлено на межі 14 років). Людмила Слюсар зауважила: якщо вже так сталося, що зовсім молоді хлопець і дівчина чекають на дитину і хочуть узаконити свої відносини — не слід їм заважати. Адже якщо доведеться чекати дозволу два роки, можуть просто передумати, а дитину віддати на усиновлення.
— Майже 10 зі 100 пар в Україні нині живуть разом і навіть мають дітей, але не реєструють стосунки офіційно, тобто перебувають у цивільному шлюбі. В основному цю «моду» переймають з-за кордону. І все ж 50% молодих українців налаштовані традиційно та планують брати офіційний шлюб одразу, не випробовуючи свої стосунки шлюбом цивільним. І тільки 5% мають намір спочатку пожити разом, перевіряючи почуття на міцність, а потім, якщо все буде гаразд, таки піти до РАГСу, — поінформувала науковець.
Більшість проблем — від соціальної незахищеності
А от психотерапевт Тіна Берадзе далеко не в усьому поділяє думку науковців. По-перше, вона зауважила, що родина — це хоч і позитивний, однак штучно створений осередок. По-друге, за її спостереженнями, все більше молодих українців нині беруть шлюб не тому, що хочуть мати поруч того, кого кохають усім серцем, а тому, що... їм просто набридає вислуховувати зауваження від батьків про часті зміни сексуальних партнерів, а ще банально немає місця для зустрічей. Після реєстрації шлюбу все юридично законно, а отже, дорослі втрачають привід прискіпуватися до молодих.
Вона наголосила, що через соціальну незахищеність, кількість подружніх пар нині набагато менша, ніж могла б бути: на шляху до подружнього щастя на них зазвичай чатують відсутність житла, роботи, матеріальних статків, а отже, невпевненість у завтрашньому дні. От і міркують вони: «Та нічого — може, пізніше». Але чекати так можна й усе життя...
І якщо ентузіазм таки візьме гору над побоюваннями, побутові проблеми все одно нікуди не згинуть. Тому, за спостереженнями пані Тіни, чимало спершу насправді щасливих молодих пар, які планували «разом до останнього подиху» та «стільки дітей у сім’ї, як гравців у футбольній команді» врешті розбігаються, не проживши разом навіть кількох років, саме через побутові проблеми. І може й добре, якщо в цих родинах немає дітей. Адже якщо чоловік не може заробити на утримання сім’ї, йому не буде звідки взяти кошти й на виплату аліментів. Тож, аби уникнути цих проблем, психолог радить молодим спочатку здобути освіту та мати за плечима певний соціальний захист.
— Чимало шлюбів нині укладаються через те, що у нареченої в найближчому майбутньому має з’явитися дитина, — зауважила психолог.
Проте її досвід свідчить: кожен третій шлюб, укладений з такої причини, врешті розпадається. Аби цього уникнути, вона неодноразово пропонувала запровадити в українських школах окремий предмет або факультатив, де школярам розповідатимуть про стосунки між статями та як вберегтися від небажаних наслідків. Проте її не підтримали ні представники Міносвіти, ні директори шкіл, ні вчителі, ні навіть батьки. Нібито мова не про навчання, а про розбещення. Але, на переконання психолога, якби дорослі на це відважилися, скількох небажаних вагітностей та суїцидів серед дівчат-підлітків, які бояться зізнатися батькам у тому, що сталося, можна було б уникнути.
Серед основних причин розлучень Тіна Берадзе назвала побутові та економічні проблеми, подружню зраду, розбіжність темпераментів, насильство в родині та алкоголізм, додавши, що за останні 10 років вони практично не змінилися.
Якщо кохання з часом зникло...
Не співпали думки психолога та науковця і при відповіді на запитання, чи слід чоловікові й дружині і надалі жити разом задля дітей, якщо кохання з роками зникло.
Тіна Берадзе наполягає, що робити цього в жодному разі не слід. Адже дитина тонко відчуває фальш. Тож краще від того, що тато й мама щодня вимушено посміхаються одне одному, їй не буде. Любити сина чи дочку, дбати про них батьки можуть і роз’їхавшись. Але тоді вони не стануть для нащадків прикладом нещирості, яку дитина може перейняти за можливу модель поведінки у своєму вже дорослому житті. До того ж, на думку пані Тіни, якщо тато й мама більше не кохають одне одного, скандалів у такій «родині з примусу» просто не уникнути. Краще розлучитися, зберігши у спокої і власні нерви, і почуття дитини.
А от Людмила Слюсар зауважила, що за її спостереженнями, у понад 80% подружніх пар «зі стажем» кохання та пристрасть з часом у будь-якому разі трансформуються у щось глобальніше, але менш емоційне. Як-от у повагу, відданість, взаєморозуміння. І саме на цих почуттях, на її думку, зазвичай і тримається роками міцна родина. Тому науковець радить не сприймати спад емоцій як привід для негайного розлучення. Звісно, якщо чоловік чинить насилля над жінкою і дитиною чи зловживає алкоголем, залишатися поруч із ним через силу навіть заради дитини напевно таки не варто. Однак слід мати на увазі, що більшість чоловіків, залишаючи родину, у кращому разі допомагають їй фінансово. Адже з часом змінюються їхні пріоритети, інтереси.
Тож виходить, що готового рішення, яке допомогло б кожній родині, на жаль, немає. Як і загального «рецепту» щасливої сім’ї. Проте в одному і психолог, і науковець повністю погодилися: самотня людина не часто буває цілком щасливою. Тому, незважаючи на проблеми, слід хоча б спробувати віднайти своє щастя. Може, воно поряд?