ПРОБЛЕМА
На Поліссі не використовуються тисячі гектарів орної землі. Як облагородити її, знають і вміють лісівники
Цей рік Генеральна Асамблея ООН проголосила Міжнародним роком лісів. У спеціальній резолюції асамблея підкреслила: хоча останнього десятиріччя темпи зникнення зелених насаджень у світі скоротилися, проте вони ще залишаються на тривожно високому рівні. Водночас ООН звернула увагу на те, що є ціла низка позитивних прикладів досягнення вагомих результатів у справі збереження та відновлення лісів. Приємно відзначити: чимало таких прикладів маємо і в нашій країні. Серед кращих колективів — одне з найбільших підприємств Житомирського обласного управління лісового господарства — Ємільчинське. Напередодні професійного свята трудівників зелених нив — Дня працівників лісу — запрошуємо в мандрівку до поліщуків на лісові кордони поліської глибинки.
«Тут працюють особливі люди»
Батьки Анатолія Петровича і Тамари Миколаївни Дем’янчуків усе життя віддали лісові. З малих років допомагали їм і діти — збирали жолуді, заготовляли шишки, садили саджанці. Не дивно, що обоє після здобуття середньої освіти пішли батьківськими стежками. Кілька років тому, коли в галузі почали залучати до роботи приватний сектор, створили сімейну бригаду. Задоволений нею лісничий Ємільчинського лісництва Віктор Горбатий.
— Подружжя, — розповів, — виконує весь цикл робіт від вирощування сіянців до переведення культур у покриту лісом площу. У зразковому стані в них теплиці, шкілки, розсадники. Загалом, за ділянку, закріплену за Дем’янчуками, завжди можна бути спокійним.
— Так життя наше склалося, — скаже у відповідь на добрі слова Тамара Миколаївна, — що навіть коли й доводилося змінювати рід занять, все одно поверталися до лісу. Твердження про те, що тут працюють особливі люди, не просто слова. Дуже то важка праця — з маленької насінини виплекати дерево-велетня. Але яка радість бачити результати, оцю рукотворну красу, жити серед неї…
Віктор Горбатий (він уже чверть століття біля керма лісництва, а всього в галузі 40 років) веде до двох тепличок під плівкою. Площею обидві лише 4 сотки, а за сезон у них з кожної насінинки витягується сіянець заввишки до 20 сантиметрів. І таких рослинок — 320-350 тисяч. Суцільна зелена щітка! Тих малюків вистачить, аби засадити 40-45 гектарів.
— Тут у нас сіянці сосни звичайної — головної породи Полісся. Вирощуємо й патріарха — на відміну від сосни, яку садимо однорічками, сіянці дуба підростають два роки. Тоді вони швидше і краще, ніж однорічні, звикають до природних умов, дають добрий підріст — до 80 сантиметрів за три роки.
Поліщуки повсякчас дбають, аби посадковий матеріал був лише високоякісний. Недарма ж бо кажуть у народі: яке насіння, таке й коріння. Тут сміливо експериментують, впроваджують новинки агротехніки. Крім Ємільчинського, мають теплиці в Кочичинському лісництві. То дітище молодого енергійного лісничого Олександра Мельниченка. З його ініціативи почали вирощувати сіянці дуба звичайного у контейнерах. Що це дає? Якщо раніше треба було впоратися із садивними роботами в стислі весняні чи осінні строки, то тепер їх можна проводити в будь-який час протягом усього вегетаційного періоду. Жолуді висівають у так звані касети з торф’яними таблетками і за 2-3 місяці вже милуються рослинками заввишки 20 см. Перенесені разом з поживною масою в грунт, вони добре приживаються, не пошкоджуються гризунами, більш стійкі до природних умов, значно скорочується термін їхньої адаптації.
Останнім часом захопилися перспективною породою — модриною європейською. На відміну від королеви хвойних лісів сосни, вона швидше росте, надто в перше десятиріччя свого життя, не так болісно реагує на зменшення рівня зволоженості місцевих грунтів, що дедалі частіше спостерігається на Поліссі. Та й за показниками ділової продуктивності деревини модрина випереджає сосну. Тому не випадково дедалі більші площі засівають нею в теплицях, відводять під посадку в культурах.
Але посадити ліс — то лише півсправи. Він має рости під пильним наглядом людини.
Директор лісгоспу Олег Дідус: «Ми можемо засадити лісом усі землі району, які не використовуються в сільському господарстві» Фото Наталі ХОМИЧ
На півстоліття його приголуб…
Чи знаєте ви, що товарним деревом дуб стає не раніше ніж у сто років? І послужить він уже дітям, внукам, правнукам творців зеленого дива. Не випадково, либонь, народилася поговірка, що живуть і працюють лісівники для століть. Бо урожай, вирощений ними, збиратимуть нащадки. А плекати той урожай треба довго й наполегливо. «Коли посадиш дуб, на півстоліття його приголуб» — з покоління в покоління передається неписане правило лісівників.
— Важливо не допустити, аби молоді сіянці чи саджанці забило ожиною, малиною, всілякими бур’янами. Для цього проводимо рубки догляду, оздоровлення, формування лісів, — знайомив з технологічними азами лісничий Жужельського лісництва Віктор Захарчук. — Також велике значення для здоров’я майбутніх насаджень мають способи рубки. Ми в себе перевагу надаємо поступовим, вибірковим, коли вибираються стиглі деревостани, а середньостиглі й молодняки залишаються. Там, де є під кронами підріст дуба, сосни, механізатори при рубках головного користування стараються не пошкодити його. Адже дерево, вирощене в природних умовах, здоровіше, ніж штучно посаджене. Нам залишається зробити доповнення на незасіяних ділянках і вести за культурами догляд. З весни до осені.
З ініціативи лісничого Кочичинського лістництва Олександра Мельниченка (на знімку) в лісгоспі почали вирощувати сіянці основних порід у контейнерах. Фото Наталі ХОМИЧ
— В усіх лісництвах (а їх у нас сім) рік у рік зменшуються обсяги суцільних рубок, — підключається до розмови головний лісничий підприємства Віктор Сорока. — Заміна їх на поступові, вибіркові рубки зі збереженням підросту дає і екологічний, і економічний ефект. Торік завдяки такому підходу вдалося значно зменшити витрати на створення лісових культур і проведення догляду за ними в першому році росту. Загалом рубки головного користування проводимо в лісі на площі в середньому 260 га. Багато це чи мало, скаже така цифра: річний приріст деревини використовуємо лише на 65 відсотків. У розвинених країнах Європи, до речі, освоюють його на 95 відсотків. У нас цей запас дає змогу вести невиснажливе лісове господарство. Жодного року не буває такого, щоб залишилися десь незасадженими вирубки. Лісовідновлення й лісорозведення щороку проводимо на площі понад 400 га, в тому числі посів, посадку лісу — на 200-250 га. Створюємо насадження як на землях держ?лісфонду, так і на новоприйнятих від сільських рад, причому повністю власними сіянцями та саджанцями, яких вирощуємо за сезон до 2,5 млн штук.
.jpg)
Задоволені ростом молодих сосен лісничий Ємільчинського лісництва Віктор Горбатий і головний лісничий лісгоспу Віктор Сорока. Фото Наталі ХОМИЧ
Знайшли прописку в лісгоспі й екзоти з далеких країн. Шкільні відділення декоративних порід першими заклали в Ємільчинському та Кочичинському лісництвах. Методом зеленого живцювання розмножують різні види туй, самшитів, ялівців… Саджанці інтродуцентів передусім використовують для озеленення садиб лісництв. Деякі з них капітально відремонтували, деякі побудували, але всі мають одну характерну особливість — вони стали справжніми оазами в селах і селищах, взірцями ландшафтної архітектури. Хіба, скажіть, не приємно господарям, коли до них приїздять у вихідні дні молоді пари, аби сфотографуватися на фоні казки, що її створили в співдружності природа й людина.
До краси змалку привчаються й діти, котрих лісівники разом з учителями вводять у загадковий світ флори та фауни краю. Залучають до збору насіння, заготівлі живців, посадки дерев. При Ємільчинській загальноосвітній школі №2 вже багато років діє шкільне лісництво. Бажаючих поповнити його стільки, що доводиться навіть конкурс влаштовувати. По два роки хлоп’ята й дівчатка ходять у кандидатах, а вже тоді вливаються в стрій щасливців у зелених кашкетах. Про успіхи юних природолюбів та їхніх вихователів розповідають численні нагороди за перемоги у конкурсах, змаганнях. Кілька років тому про шкільне лісництво увесь світ дізнався — його активістка Марина Покозацька здобула першість і головний приз «Срібна шишка», підготувавши наукову доповідь на Міжнародний юніорський конкурс у Санкт-Петербурзі. Здобула перемогу серед посланців 37 країн світу! Нині Марина — студентка Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства. Підприємство підтримує всіх, хто прагне здобути професію лісівника. А потім радо приймає в свою сім’ю. Більшість із майже 800 працюючих тут — молоді освічені люди, яким не страшні ніякі кризи.
Багато ще можна розповідати про дружний колектив із поліської глибинки. І про те, як захищають ліс від пожеж і браконьєрів, як турбуються про дику живність, як вдається державному підприємству обходитися без жодної копійки державного бюджету — вже давно на самофінансуванні. А кошти потрібні, й чималі, аби садити ліс, доглядати за ним, будувати дороги, поповнювати парк лісової техніки… В Ємільчинському лісгоспі, яким ось уже два десятиріччя вміло керує Олег Дідус, не бояться труднощів, упевнено тримають курс на інвестиційно-інноваційну модель розвитку господарства.
— Попереду, — розповів Олег Якович, — чимало нових справ. — Серед найголовніших, звісно, примноження лісових багатств, охорона зеленого друга. У Міжнародний рік лісів маємо наростити обсяги створення нових насаджень. Працювати є над чим: погляньте навкруги, скільки гуляє землі. Торік на виїзному засіданні колегії Держагентства лісових ресурсів у нашому лісгоспі називалася така цифра: лише в Ємільчинському районі із 70 тисяч гектарів орної землі більшість не використовується. Так-от: 20-25 тисяч гектарів можна передати в систему лісового господарства. Ми знаємо, як ті поля, що вже самі «втікають» до лісу, облагородити, ми вміємо це робити.