У світі поважають ту країну, де цінують власну історію. Найяскравіше відображення її моментів — знаки розрізнення й окремі елементи військового одягу. Як фахівець із понад 50-річним досвідом моделювання одягу беру на себе сміливість стверджувати, що навіть за нинішньої важкої й трагічної для України воєнної пори, коли, здавалося б, потрібно більше думати не про обмундирування, а про боєприпаси для солдатів, українська армія повинна захищати Батьківщину в національному однострої, а не в радянській (читай — російській) формі. Окрім того, після спілкування з представниками громадськості, науковцями, істориками, письменниками й військовими дійшов висновку, що в Україні настав час змінити зовнішній вигляд парадного і повсякденного одягу військовослужбовців ЗСУ (за винятком камуфляжного).
У цивілізованому світі існують запозичення елементів одно?строїв провідних країн (наприклад Франції епохи Наполеона, Німеччини, Англії, яка свого часу була законодавцем військової моди, США). Але військовий однострій — все-таки інтелект нації, її культура, традиції. А погони — штандарт держави. Тому людина, якій довірено носити погони, представляє не себе, а державу. У нас же й досі, на жаль, штандарти не українські. І мені тяжко на це дивитися, бо не можу зрозуміти, яку державу захищають наші військові.
Багато років досліджуючи історію українських одностроїв та одностроїв 40 армій світу, розробив і запатентував високоякісний естетичний і зручний одяг для сучасного українського війська, а також погони, знаки розрізнення на яких були поставлені Геральдичною палатою Генштабу ЗСУ. Дуже хочу, щоб ще за життя (а мені вже виповнилося 75 років) вдалося реалізувати власні розробки.
До речі, ще рік тому я мав змогу робити крок за кроком на шляху до досягнення цієї мети: мав у Донецьку ательє «Адам» з виготовлення цивільного й військового верхнього одягу, де із сімома працівницями, четверо з яких були дипломованими художниками-модельєрами, розробляв нові технології виготовлення високоякісного естетичного одягу, напрацьовував методичну інформацію, створював різноманітне устаткування для виробництва високоякісної ексклюзивної продукції. В нашому ательє було розроблено й зареєстровано спеціальні пристрої для виготовлення деталей одягу: зокрема спільно з інститутом фізики — енерго?ощадні апарати для прасок, які давали змогу економити четверту частину електроенергії, спеціальний пристрій для вимірювання фігури людини, завдяки якому виготовлено компактні прес-форми для точного формування крою одягу одночасно на всій площі виробу. Тож замовлення клієнтів (зокрема і військових) виконували майже без примірок.
Але після початку війни та окупації Донецька російськими вояками довелося покинути підприємство, свою квартиру. Нині перебуваю в Києві без роботи і готовий відкрити підприємство, підготувати фахівців для виготовлення високоякісного військового одягу, зробити колекцію одностроїв усіх родів військ згідно з поданим проектом. Потрібно лише приміщення на 100 квадратних метрів та обладнання.
Окрім того, можу поділитися знаннями зі студентами вишів, які готують фахівців для підприємств легкої промисловості, армії. Але це поки що нікому не потрібно. Записався на прийом з особистих питань до міністра оборони Степана Полторака і наприкінці січня 2015 року мав зустріч, щоправда, не з міністром, а з його першим заступником Іваном Руснаком. Через місяць з відомства отримав відповідь, що «…встановлено взаємодію з громадянином Бедрило М. М. для застосування його пропозиції щодо нових зразків військової форми одягу. Пропозиція слушна й буде реалізована при покращенні ситуації у державі та внесенні у подальшому відповідних змін до норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України».
Судячи з того, як повільно вирішуються будь-які питання в нашій забюрократизованій державі, цього «покращення ситуації» я, вочевидь, не дочекаюся. А шкода. Армія, навіть за умови бойових дій, потребує постійного забезпечення обмундируванням. Мої розробки могли б дати постійну роботу швейним фабрикам, які раніше обшивали військо, а нині або закрилися, або перебиваються тимчасовими замовленнями. Наголошую: цивільним підприємствам, а не тим, які працюють у місцях позбавлення волі. У нас практикують роботу засуджених на армію, чого немає в жодній країні, бо форму для військових слід шити на волі, в позитивному оточенні.
Вивчаючи з однодумцями зразки козацьких одностроїв України з ІХ сторіччя й досі, одностроїв інших армій світу, я написав книжку, яка, на жаль, існує поки що в рукописному варіанті. Тут зібрано десятки ілюстрацій, які можна використати, моделюючи військовий одяг. Ще раз наголошу: однострої українського козацтва, яке є символом духу, що не вмирає і живе в кожному з нас, мають право на життя в сучасній армії. Це не лише справедливо, а й патріотично.
Михайло БЕДРИЛО,
винахідник-кравець, радник Верховного отамана з питань
одностроїв та геральдики, генерал-осавул,
для «Урядового кур’єра»