Ще 1992 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 17 жовтня Міжнародним днем боротьби з бідністю. Та якщо для багатьох українців тоді поняття «бідність» не було таким рельєфним, а, може, й гірким, то нині ліквідація злиднів вийшла на перший план. Це простежується й за повідомленнями ЗМІ: то в тому, то в іншому регіоні час від часу відбувається серйозна розмова про шляхи підвищення рівня життя народу, про потребу забезпечувати підвищення соціальних стандартів.
Ось і в Черкасах профспілки недавно організували «круглий стіл», де обговорили цю проблему. Обговорили, як і годиться, серйозно й грунтовно, запросивши і керівників облдержадміністрації та обласної ради, і весь профспілковий актив. Однак, як сказала мені після цієї розмови одна з голів обкому галузевої профспілки, «поговорили… й одразу забули». Адже, принаймні в останні роки, рівень життя, хоч би що казали оптимісти, падає.
Про бідність та різні її аспекти, причини виникнення й шляхи подолання сказано й написано чимало. Кілька років тому Рахункова палата України констатувала невиконання комплексної програми з подолання злиднів у державі. Їхній рівень, перевищивши визначений прогноз, продовжує підніматися. Найгірше ж, на думку соціальних фахівців, те, що питома вага зарплати у доходах населення ледве перевищує 40%. Тобто її мотиваційна функція втрачається. Та й прожитковий мінімум, який є критерієм формування рівня оплати праці і соціальних виплат, і досі визначається на підставі наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, затверджених ще 11 років тому. Тим часом його заниження фактично призводить до зменшення пенсій, зарплат, допомоги малозабезпеченим верствам і зменшення реальних доходів населення.
Стратегічні завдання з подолання бідності не виконували й місцеві органи влади, що призвело до значного зростання показників бідності населення сіл і малих міст. Приміром, на Черкащині рівень середньої зарплати хоч трохи й зріс проти торішнього, однак становить сьогодні 2210 грн, хоч по Україні він — 2694 грн. В області цього року створено 19 тис. нових робочих місць, проте ліквідовано 16 тис. (!), а в дев’ятьох районах кількість ліквідованих перевищує число нових. Підприємства області не виплатили більш як 15 млн грн заборгованої зарплати. До того ж, за неофіційними показниками, реальна заборгованість із виплати заробленого значно вища.
Міські смітники давно стали об’єктами посиленої уваги людей, яких ми сором’язливо називаємо «бомжами». Безробіття, жебрацтво, дрібні крадіжки стали характерними рисами нашого суспільства. А хіба основна кількість тих, хто працює, задоволена рівнем свого добробуту? Приблизно 8% працюючих, за офіційними даними, одержує в області мінімальну заробітну плату. Якщо майже 93% працюючих, опитаних Черкаською обласною федерацією профспілок, не задоволені рівнем оплати праці, а межею мрій для багатьох є хоча б дві тисячі гривень на місяць, то всі розмови про подолання бідності здаються просто фарсом, хоч би на якому рівні вони відбувалися.
Складається враження, що проблему злиднів у нас просто «заговорюють». Засипають цифрами додатково створених робочих місць, збільшенням кількості охоплених профнавчанням безробітних, збільшенням їм фінансової допомоги тощо. Як «заговорюють» чимало інших проблем. Тим часом злидні, ніби ракова пухлина, обплітають своїми щупальцями дедалі більше людей. Саме за цифрами збільшення безробіття, зменшення реальних доходів, підвищення цін на продукти першої необхідності й стоять конкретні люди, яким треба допомагати вже сьогодні, відкинувши всі «комплексні програми» та різні «заходи».