Гасла. Обіцянки. Істерика. Все це — політика. Її носії ось уже 23 роки запевняють, що все знають і уміють. Однак їхній бурхливий словесний потік, як бачимо, завершився трагедією для держави і казковим збагаченням тих, що клялися служити народу. Тож, як на мене, після наших позачергових виборів до парламенту нашим черговим народним обранцям є над чим замислитися, щоб не отримала країна усім нам відомі старі граблі.
У внутрішній політиці, говорив в одному з інтерв’ю філософ Мирослав Попович, немає осмислених кроків. Тому в людей складається враження, що українська політика — суцільна комунальна квартира, на кухні якої постійно відбуваються бійки через пательню. За честолюбством багатьох політиків приховуються політичні пристрасті з приводу того, як зайняти чергову сходинку в ієрархії влади.
Одні змінюють інших. І що? Кого з трибунних активістів останні роки народ згадує добрим словом? Ото ж бо… Таких немає. Зате є втікачі від гніву народного за кордон. І ще: в Україні все валиться, а маєтки і валютні рахунки політиків за кордоном зростають. То яка їхня головна мета?
Особливість нашого політикуму — у двоїстій моралі: правильними гаслами прикриваються, щоб не будувати, а руйнувати створене раніше і визискувати тих, кого називають електоратом. Тому й не було за весь цей час справжніх державотворців. І найстрашніше те, що людей, здатних ними бути, політики до управління державою допускати не поспішають.
Мирослав Попович кілька років тому стверджував, що не відчуває потреби політиків з’ясувати для себе стратегічний розвиток нашої країни. Це, на його думку, спричинено тим, що українські політики так далеко не заглядають. Їхня межа — чергові вибори. Якщо ж не використаємо інтелектуальний капітал, застерігав філософ, стан усередині країни погіршиться. Людей охоплюватиме почуття туги й безперспективності. Таким чином ми можемо опинитися на узбіччі світового розвитку, що закінчиться м’якою або жорсткою диктатурою. Все це говорили ще до Майдану. Як бачимо, справдилось.
То чому ж влада цього не хотіла чути, щоб вести країну правильним шляхом? Причин, звісно, багато. Але головна в тому, що вона обслуговувала лише власні інтереси. Якби ж думала про державу, чула б не лише філософів, а й серйозних економістів. Адже саме вчені покликані забезпечувати наукове об∂рунтування управлінських рішень.
Пригадую, скільки разів Інститут економічного прогнозування під керівництвом академіка Валерія Геєця готував аналітичні розробки для уряду. Кожне подання пішло як вода у пісок. Тим часом багато років тому академік попереджав: брак у державі політики енергозбереження може посилити її енергетичну залежність.
Звернімо увагу й на такий прогноз. За умов, що складатимуться для України, слід очікувати значної конкуренції від провідних експортерів металопродукції. Це може призвести до зменшення українського експорту за рахунок невисокої якості української металопродукції та необхідності вирішення значних за масштабами завдань з оновлення металургійного виробництва за умов значних антидемпінгових процесів проти України.
Чергова теза. Досить значний інвестиційний спад став катастрофічно загрозливим і вже веде до руйнування нагромадженого капіталу й не дає змоги цілковито орієнтуватися на ідеологію технологічного лідерства. На сьогодні саме це створює передумови для збільшення техногенних катастроф, що вимагатиме додаткового спрямування значної частини фінансових ресурсів на ліквідацію наслідків техногенних загострень та аварій. І ще надзвичайно важливо орієнтуватися на власні фінансові ресурси та добиватися детінізації економіки. Вимагає перегляду, наголошував учений, і структура органів державної влади в рамках адміністративної реформи, яка розпочалася в Україні. Без реструктуризації витрат бюджету створити умови, які забезпечать виконання соціальних функцій держави, неможливо. Потрібна докорінна зміна економічної політики, оскільки за роки незалежності відбулися зміни, які гальмують створення ефективної структури економіки. На думку вченого, консенсус, упевненість у завтрашньому дні, довіра до змін на сучасному етапі є необхідними складовими у здійсненні політики економічного зростання. Стабільність відроджує впевненість у внутрішньому ринку.
Особливо важливим є досягнення довіри до політичних і державних інститутів, які розробляють і реалізують відповідну політику, оскільки невиконані політичні зобов’язання не дають підстав до довіри загалом. Соціально-політичний альянс політичних і громадських інститутів — основа такої політики.
Усе це та багато чого іншого доводилось до відома влади. Як вона реагувала, свідчать страшні реалії сьогодення. Нині у нас відбулись позачергові вибори, на носі – можлива зміна уряду. І дуже треба, щоб у політиці були осмислені кроки. Не можна допустити, щоб знову шкурні інтереси правили бал. Країна більше не витримає політики «від виборів до виборів». Щоб було у нас так, як у людей, не голос політиків має всіх і все глушити. Політики, як і всі ми, мають чути і враховувати думку вчених, щоб забезпечувати загальнонаціональний інтерес.