Першими теплими днями ми з подругою вийшли прогулятися. Пішки. Куди? Ноги самі занесли на Софійську площу, а згодом і до Андріївського узвозу.
Людей було багато — ну хто сонячного недільного дня всидить у чотирьох стінах після довгої зими? Тож не тільки нас ноги привели на те місце, яке в киян нині… вкрали. Пробираючись крізь натовпи гостей вулиці й торговців сувенірами та картинами на короткому відрізку вулиці Володимирської, згодом трохи звернувши наліво, біля Андріївської церкви ми вперлися в зелений паркан, що «турботливо» перегородив улюблене місце піших прогулянок киян і гостей міста. Здивовані люди поверталися, тепер проштовхуючись крізь зустрічний людський потік, що прагнув потрапити в історичне серце міста.
Звернули на Пейзажну алею. Тут теж не можна протиснутися, бо подітися бажаючим прогулятися містом було нікуди. У тісняві, оминаючи численні мобіл-кави і кавоманів із пластиковими стаканчиками (тільки б не вихлюпнули на тебе сумнівну темну рідину!), «пройшлися» тим цікавим і все ж таки дуже красивим місцем, яке в киян теж ледве не вкрали. На щастя, вдалося відстояти… у «рідного» МЗС! Я взагалі не розумію, чим треба думати і що носити в грудях замість серця, аби додуматися зруйнувати оті мистецько-декоративні вироби, що прикрашають Пейзажку, і замість них, розколупавши історичну землю, увіткнути туди новобуд!
Тепер щось подібне відбувається й на Андріївському! Мені, якщо чесно, зовсім не цікаво, чи мають історичну цінність будівлі, що зносять там. Бо вони вже мають неабияку цінність — для мене, моєї дитини, родини, як і для тисяч киян! І байдуже, скільки заслуг перед архітектурою у відомої професорки, яка колись відстоювала архітектурну автентичність столиці, а тепер з не меншим ентузіазмом розповсюджує власну авторитетну думку, що старовинна будівля тільки виграє від сусідства зі скляною сучасною будівлею. Як на мене (гадаю, мене підтримають кияни, якщо, звісно, їх запитати — але їхньою думкою давно вже ніхто не цікавиться!), Софійська площа і древня Софія зовсім не потребували підкреслення своєї привабливості сусідством готелю у вигляді скляного «кубика». Бо Софія сама по собі, своїм віком так «обіграє» все навкруги, що ніякий сучасний будівельний «винахід» не потрібен для її підсилення.
І ось тепер експерименти проводять над Андріївським узвозом, прагнучи і його «прикрасити» багатоповерховими офісними центрами, готелями, магазинами й парковками з численними автомобілями!
Я добре пам’ятаю, коли цей куточок Києва зробили пішохідним і люди із задоволенням гуляли кам’яною дорогою та земляними стежками навколишніх пагорбів. І дуже обурювалися, коли якесь авто шмигало під цеглину знизу чи зверху узвозу. Саме можливість пройтися пішки, позазирати в крамнички та художні галереї, відвідати камерний музей чи театр, посидіти в затишній кав’ярні, поспілкуватися з киянами приваблювала на Андріївський узвіз іноземців, бо тільки так можна відчути дух і душу міста. Ми самі дуже цінуємо подібне, із задоволенням блукаючи вуличками угорського Сентендре чи старими кварталами Праги! Не розумію, чому ж ми позбавили такого задоволення вболівальників Єврочемпіонату, які приїдуть цього літа до Києва?.. І не відчують його духу. Ми ж так очікуємо навали іноземних туристів в Україну після Євро!..
Не раз чула від корінних киян, що нинішні столичні забудовники й інвестори нових проектів — люди, які просто не розуміють і не люблять Києва. От тільки чи можна достукатися до розуму, зайнятого підрахунками прибутків, і серця, яке не вміє любити?..