Понад одинадцять місяців тому дівчина планувала виставку в Україні. Але почалося повномасштабне вторгнення. Приватний будинок в Ірпені, де вона жила, зруйнували окупанти. Через пожежу було знищено й багато Олиних картин. Ті, що вціліли, тато передав у Нідерланди, де художниця знайшла прихисток від війни.

Побачив сам, допоможи іншим

Відтоді Оля Ковальова написала небагато картин, бо потребувала певного часу на внутрішнє відновлення. Повернутися до творчості допомогла арттерапія двох українських психологів, які працювали в сусідньому з Генгело містечку. А виставку організував нідерландський художник Генк Лаше. Цей подвижник на громадських засадах організовує виставки в місцевому театрі вже вісім років. Більшість експозицій присвячено творчості нідерландських художників, які вже померли і діяльність яких, на думку Генка, було недооцінено. Він допомагає талановитим художникам, які, на його думку, недосить поціновані.

«Олині роботи побачив у червні. Вони мене зацікавили, тож запропонував влаштувати виставку», — розповідає Генк Лаше. 

Він та його близькі з розумінням ставляться до проблем біженців, адже під час Другої світової війни родина зазнала труднощів — дід і батько в німецькому полоні працювали на суднобудівних підприємствах.

«Влаштування виставки в театрі дає змогу долучати людей до світу прекрасного. Театр отримує субсидії від держави, яка опікується, щоб якомога більше людей цікавилися мистецтвом», — пояснює директор театру в Генгело Рауль Бур.

Журба з любов’ю обійнялася

Ольга Ковальова виросла в мальовничому Ірпені. 2012-го закінчила Бучанську дитячу школу мистецтв імені Левка Ревуцького. Два роки навчалася на архітектурному факультеті єдиної в Україні академічної середньої школи в галузі образотворчого мистецтва — Державній художній середній школі імені Т. Шевченка (Київ). 2020-го закінчила факультет дизайну Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна».

Навчання дизайну та архітектури дало їй багато корисного досвіду. «А за покликом душі я художниця», — вважає дівчина.

У роботах вона надає перевагу змішаним технікам. Використовує акварель, акрил, лайнери. Із 2020 року захопилася жіночими портретами. У картинах художниці кожен може побачити та відчути свій сенс.

Коли в березні окупанти зруйнували 71% інфраструктури Ірпеня і понад 300 цивільних ірпінців було вбито, Олі здавалося, що вмерла частина її душі. «Моє життя розкололося на «до» й «після». Я вдячна Всесвіту, що «після» настало для мене і моєї родини», — каже вона.

Під час бомбардувань Ірпеня вона з рідними майже десять днів переховувалася в погребі, доки брат під обстрілами вивіз машиною до євангелістської церкви, звідки відбувалась евакуація. Коли 4 березня біженців мікроавтобусом привезли до Олександрії Рівненської області, пастор попросив помолитися: в церкві, яка стала прихистком для багатьох ірпінців, сталася пожежа.

Її батько з бабусею і сім’єю рідного дядька евакуювався з окупованої Бучі зеленим коридором 11 березня.

У картині «24.02.2022» художниця зобразила свої відчуття від жаху війни: неспокій, безпорадність. Навколо дівчини — темрява війни, але крізь неї пробиваються жовті спалахи надії. Серед привидів-масок на картині можна впізнати обличчя путіна.

«Не кожен може уявити, що одного дня ти мусиш зібрати наплічник, залишити дім і вирушити в невідомість. На початку війни рідні для мене Ірпінь і Буча стали містами-символами російських звірств проти мирного населення», — каже Оля.

Представлені в експозиції кілька робіт мирного часу також із позначками війни. І це не метафора. Картину «Споріднені душі», на якій зображено двох дівчат, художниця відновила в Генгело. 2021 року в неї були переважно теплі радісні картини, а на цій за спинами дівчат — зловісні темні сили, світ руйнується і несе їм багато життєвих випробувань, але вони залишаються разом. Мабуть, це було інтуїтивне передчуття.

«Український народ переживає дуже складні випробування. Багато болю та горя, смерть близьких, дітей, втрата того, що люди будували роками. Однак чимало мужності та відваги, турботи та любові одне до одного. Наш народ виборює свободу ціною життя. Українці не обирали такої долі. Мрію, щоб війна закінчилася. Знаю, що Україна, як Фенікс, відродиться», — сказала Ольга Ковальова під час презентації.

Сподіватимемося, що в майбутніх творах художниці буде більше приводів для радості.

 Вікторія БОНДАРЧУК
для «Урядового кур’єра»