ПРОБЛЕМА
На вітчизняному телебаченні бракує програм суспільного, культурного, освітнього спрямування
Телебачення можна дивитися чи ні, любити чи критикувати, проте його колосальний вплив на аудиторію є беззаперечним. Які риси притаманні нинішньому українському телепростору, які цінності він пропагує й якого глядача здатен сформувати? Вердикт експертів однозначний: основною тенденцією українського телебачення став відхід від суспільно-інформаційних до розважальних телепрограм.
Як тримати соціум у напрузі
…У чому, як ви думаєте, полягає суть телевізійних новин? Донесення суспільно важливої інформації? Не сьогодні й не на вітчизняному ТБ. Аполітичність та розважальність — основні риси, якими вирізняються сучасні українські новини. За даними Академії української преси, яка провела дослідження за участі Інституту соціології НАН України, провідні канали українського телебачення в новинах більше уваги зосереджують на розвагах, владі та її діях, криміналі та катастрофах. Вдумаймося: у відсотковому співвідношенні кількість кримінальних новин є приблизно такою ж, як і кількість повідомлень про медицину та здоров’я, і більшою (!), ніж відсоток економічної інформації.
Приміром, випуски новин присвячують задекларованим масштабним реформам — ключовому для майбутнього країни аспектові — аж 1% часу. Чи варто сподіватися на підтримку українським суспільством змін у державі, якщо соціум перебуває в інформаційному вакуумі щодо цих проблем, не отримуючи ані чіткої інформації, ані експертних коментарів, живлячись натомість чутками та вже звичними побоюваннями, що жити стане ще гірше? Не говорячи вже про те, що в самій людській природі закладено недовіру до будь-яких змін, а отже, аби маятник людської підтримки хитнувся в бік реформ, потрібна чітко спланована роз’яснювальна медіакампанія.
Як твердять психологи, трансляція новин, переважну частину яких займає інформація про катастрофи та кримінал, — ефективний спосіб тримати суспільство в напрузі. Засилля інформації про катаклізми, від яких страждають у всіх куточках планети, — це, по суті, бажання підштовхнути глядача до думки «погано не лише в нас, кепсько всюди».
Куди йдемо?
Водночас серед найбільш рейтингових програм нового телевізійного сезону, за дослідженням «GfK Ukraine», переважають різного штибу шоу та серіали: зокрема «Х-фактор. Революція» (СТБ), «Свати-4» («Інтер»), «Танцюють всі! 4-й сезон» (СТБ), «Від пацанки до панянки-2» («1+1»), «Подробиці» («Інтер»), «Зважені й щасливі» (СТБ), «Інтерни» («1+1»). Примітно, що, за статистикою, впродовж останнього року Україна посіла третє місце в світі (!) за кількістю куплених закордонних телеформатів. Телеканали не шкодують грошей і, відповідно, технологій, аби втримати рейтинги, й роблять це шляхом збільшення передач, на яких худнуть, одружуються, готують їсти, співають, танцюють.
Питання ось у чому: чи може цей гламурно-розважальний вінегрет сформувати ціннісні орієнтири, окреслити шляхи розвитку окремої особистості чи суспільства загалом або стати поштовхом для дискусій та роздумів? Запитання, певна річ, риторичне, але в ньому міститься відповідь на те, який тип особистості формує сучасний український телепростір.
Не новина вже, що наше рідне телебачення давно не переймається пізнавальною, просвітницькою або аксіологічною функцією, що є класичними для якісних ЗМІ, не вчить мислити та аналізувати, натомість пропонуючи лиш беззмістовні за суттю, проте яскраві й видовищні шоу. За поодинокими винятками, від блакитного екрана годі чекати обговорення тем, справді важливих для суспільства. Популярні політичні ток-шоу до уваги не беремо, адже там також не знайдемо вартісної дискусії — одні й ті самі спікери, конфлікти, скандали та маніпуляції.
Мабуть, блакитний екран ніколи не був спроможним виховати людину, що здатна мислити. Проте, виносячи на широкий загал суспільно важливі теми, принаймні спонукав до роздумів. Нині позбавляє своїх глядачів і цього. Люди, які не прагнуть аналізувати те, що відбувається в їхній країні й адекватно реагувати на ці події, котрі лиш слухняно з’їдають псевдокультурний «фаст фуд», що, ніби з рога достатку, щедро сиплеться з екранів наших телевізорів, не зможуть побудувати цивілізовану країну. Яке майбутнє в суспільства, котре вмикає телевізор лиш для того, аби побачити чергове видовище?
Проте явним є й інший бік медалі: оскільки різного штибу телевидовищам вдається втримувати свої рейтинги, отже вони мають сталий попит серед глядачів. Спадають на думку слова Стіва Джобса, який казав приблизно таке: «Коли ти молодий, тобі здається, що телекомпанії змовилися, аби зробити людей тупими. Але потім ти дорослішаєш і розумієш — люди самі цього хочуть. І це лякає набагато більше. Змова — це не страшно, ти можеш пристрелити виродків, почати революцію. Але немає ніякої змови, телеканали просто задовольняють попит».
З цим твердженням можна погоджуватися чи ні, проте немає сумніву, що доки є попит на такі програми, буде й пропозиція. Питання полягає в іншому: провідні українські телеканали позбавляють свого глядача можливості вибирати. Комусь хочеться дивитися шоу — нехай так. А що робити тим, хто прагне почути дискусію про суспільні, культурні чи політичні проблеми в державі? Хіба що вдатися до поради легендарного музиканта Курта Кобейна: «Якщо ви маєте телевізор, викиньте його у вікно або принаймні обміняйте на стереосистему».
Втеча в ілюзію
Власне, причини існування глядацького попиту на різноманітні телевидовища очевидні: бажання натиснути кнопку на пульті для перегляду чергової «тележуйки» — це втеча від реальності, занурення в ілюзію, створену блакитним екраном. Втеча, що здатна призвести до невміння розв’язувати власні проблеми.
«В Україні сенс усіх шоу зводиться до того, щоб показати не дуже красиву поведінку людини. Візьмемо першу-ліпшу таку програму — що вона демонструє? Конкуренцію, боротьбу будь-якими способами, аж до вбивства, — констатує психолог Марина Коптєлова. — Людям це цікаво, вони забувають про свої труднощі, поринаючи у віртуальну реальність. Так влаштована психіка: людина краще запам’ятовує погане, ніж гарне. По суті, це небажання розбиратися у власних проблемах, ефект присутності в чужому житті, цікавість, котра є в будь-якої людини. Він спрацьовує не лише в шоу, а й у серіалах. Ми припиняємо думати про своє життя й таким чином, як нам здається, розслаблюємося. При цьому можна настільки підсісти на серіали та на чиєсь уявне життя, що воно вже здаватиметься власним. Тому краще не дивитися такі речі, а віддавати перевагу якісним продуктам. А їх на українському телебаченні дуже мало. Немає програм, які б говорили про кохання, красу, нормальні людські стосунки. Це, в принципі, на руку тим, хто заробляє таким чином гроші. Але ж вибір — за людиною. Питання в тому, чи хоче основна маса, втомлена від побуту, від досить нелегкого заробляння грошей у нашій країні, думати, куди рухатися далі? Чи не легше подивитися, як б’ються за виживання на екрані? Так відбувається руйнація особистості: вона деградує, бо припиняє думати, опиратися, будувати своє життя, натомість просто переноситься в світ ілюзій, живучи яскравим життям псевдогероїв».
Можна припустити, що за таких тенденцій частина української телеаудиторії й надалі занурюватиметься у віртуальне життя, ховаючись від реальності. Інші, котрі прагнуть мислити й аналізувати, — тікатимуть у Інтернет, шукаючи альтернативні точки зору, дискусії, експертні думки. Але хвилює ще одне: якщо телебачення чинить вплив на глядача, напевне, й глядач здатен вплинути на його зміст? Можливо, припинивши вживати весь той теленепотріб, який пропонують нам з блакитних екранів, навчившись реагувати на неякісний продукт, ми зменшили б це засилля «кольорової сірості»?
Громадянин цивілізованого суспільства заслуговує на те, щоб мати вибір, зокрема обирати, що саме дивитися. І хоча українське телебачення нині цього вибору позбавляє, останнє слово, однак, лишається за нами. Треба відповісти на питання: ким прагнемо бути ми — громадянами, відповідальними за те, як живемо, чи біомасою, легкою мішенню для різного роду маніпулювань? Поважаймо себе. Свій вибір ми робимо самі.
ТОЧКА ЗОРУ
Вікторія СЮМАР,
виконавчий директор
Інституту масової
інформації:
— Відхід від суспільно-інформаційних до розважальних програм — це світова тенденція. Хоча здебільшого проявляється вона не в новинах, оскільки це те, що є новим й суспільно важливим для кожної людини. Водночас більшість приватного телебачення в світі комерціалізується, так би мовити, в «жовтому» форматі. Але, на відміну від західних країн, в Україні ця проблема значно підсилюється браком суспільного мовлення. Саме суспільний мовник за своєю суттю не повинен подавати комерційно вигідну продукцію — мелодрами, серіали, ток-шоу, а зобов’язаний транслювати суспільно важливу інформацію в різних форматах: документальне кіно, освітні програми. Завдяки цьому завжди є вибір — ти можеш або дивитися «жовтий ефір», або те, що стимулює розвиток. В Україні, на жаль, такої альтернативи немає. Ми потрапляємо в ситуацію, коли люди просто змушені дивитися низку нескінченних, акцентованих на конфлікті й скандалі ток-шоу, замість того щоб отримати реальну інформацію, потрібну для сформулювання правильного рішення щодо проблем, з якими вони мають справу в своєму житті.
Марина КОПТЄЛОВА,
психолог:
— Коли людина переглядає теленовини, в яких переважає інформація негативного змісту, її перша реакція: «зараз усюди погано». Таким чином формується установка — нема підстав очікувати кращого, не треба до нього прагнути. А створення відчуття безвиході — дуже ефективний психологічний інструмент для маніпулювання масами. Тому навіть новини не варто дивитися постійно. Краще жити реальним життям, власними проблемами й аналізувати, що ви сьогодні зробили в своєму житті. А якщо ви людина прогресивних поглядів і справді замислюєтеся, в якій державі ми живемо, то що ви зробили для своєї країни.