2 червня Рівне попрощалося з нашим захисником Олексієм Романчуком. Зв’язок з його бойовим підрозділом було втрачено ще 3 грудня 2022-го. Пів року невимовного болю та пошуків, коли Олексія вважали зниклим безвісти, здалися родині вічністю. Та днями повідомили: в одному з тіл, які ворог повернув в Україну через обмін ще 30 січня, збіглися дані експертизи ДНК. Тепер Олексій назавжди в небесному батальйоні.
«Але так, як у цьому разі, буває не завжди. За статистикою, 60—65% тих, кого певний час вважають зниклими безвісти, перебувають у полоні. Тому не втомлююся просити всіх, хто нині шукає рідних: не втрачайте надії, вона є», — каже регіональна координаторка уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, на Рівненщині депутат Рівненської міської ради Олена Хотенко.
Не робіть рідним ведмежу послугу
Торік до неї як до депутата звернулися родичі зниклих безвісти, тож почала розбиратися в непростій і новій для себе темі, з’ясовувати деталі. Їздила до уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олега Котенка, співпрацювала з Рівненською ОВА. І таки допомогла людям. Далі спрацював ефект сарафанного радіо, і до неї стали звертатися родичі інших захисників.
Так війна наблизилася до цієї тендітної й водночас сильної та незламної жінки. Напружена робота замість цілком закономірної втоми пробуджує в ній справедливу злість. Але в тім і річ, що вона не має права давати волю емоціям: тут потрібні холодна голова і гострий розум. Інакше як заспокоїш украй розтривожених матерів, дружин, дітей? Що їм порадиш?
«Була в нас така ситуація. Оскільки про воїна не мали інформації 14 днів, зареєстрували його як зниклого безвісти. А за певний час на полі бою його підрозділу знайшли руку. Дані експертизи ДНК збіглися з материнськими. Так наш захисник перейшов до категорії загиблих, а мама поховала останки. Та за кілька місяців знайомі показали їй російський телеграм-канал, і вона побачила свого сина в полоні… без руки. На жаль, поки що наш герой не повернувся. Але надія є, вона й тримає на цій землі маму. Та й ми всі наближаємо цю мить і з нетерпінням чекаємо на нього», — розповідає пані Олена.
Наголошує: хоч би як важко було родичам захисників, котрих вважають зниклими безвісти, не слід поширювати інформацію про них у соціальних мережах. По-перше, ризикуєте натрапити на шахраїв, які можуть скористатися вашим горем. Ось і цими днями в Рівному засудили трьох в’язнів колонії, які виманили гроші в 12 людей, що розшукували зниклих безвісти рідних через відкриті групи в соцмережах. Кому війна, а кому, як бачимо, нажива.
По-друге, можете зробити ведмежу послугу рідним, адже вороги активно відстежують усю нашу інформацію.
Інколи ж буває навпаки. Родичі навіть не знають, де служить чоловік чи син, тож не мають ні відомостей про частину, ні контактів командирів. Звісно, це дуже ускладнює пошуки.
Тому порада така: не поширювати інформацію, а звертатися лише до офіційних структур. І звісно ж, вести самостійний пошук, скажімо, через російські телеграм-канали. Для цього наші матері об’єднуються в закриті групи. Це й буде активне мовчання, необхідне в таких ситуаціях.
Уміти чекати
Хоч би як складно було, треба вміти чекати, бо у війни жорстокі й непередбачувані закони. Приміром, ДНК-експертиза може тривати й 120 днів, як у ситуації з Олексієм Романчуком. На службове розслідування у військовій частині теж потрібен час — спробуйте дістатися на поле бою під обстрілами. А без документально підтвердженого розслідування не можна рухатися далі в пошуку. Документи з бойових частин до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки надходять польовою поштою.
«Фіксуємо всі звернення на нашу багатоканальну гарячу лінію з питань зниклих безвісти. Її номер 068-116-50-09. І одразу ж координуємо дії родичів, пояснюємо, які документи слід подати, допомагаємо їх оформити, консультуємо в подальших кроках. І просто підтримуємо морально. На кожного зниклого безвісти формуємо електронну особову справу з відповідним порядковим номером. І нарешті заносимо прізвище до єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти, який запрацював в Україні із 2 травня. Витяг із нього дає право на отримання посвідчення члена сім’ї зниклого безвісти. І якщо раніше для оформлення пенсії у зв’язку із втратою годувальника, який зник безвісти, Пенсійний фонд вимагав рішення суду (а це затягувало процес), то тепер реєстр вирішує колізію. У цій непростій і здебільшого не публічній роботі маємо певний поступ», — каже Олена Хотенко.
Однак потрібної для справи публічності не уникають. Нещодавно на зустріч із родичами зниклих безвісти воїнів 61 батальйону 104 бригади тероборони до Рівного приїздив уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олег Котенко. Обговорення проблемних питань, синхронізація міжвідомчої роботи, врешті можливість подивитися одне одному в очі — все це прискорює непростий пошук наших рідних. Нині зниклих безвісти за особливих обставин в Україні військових та цивільних щонайменше 23 тисячі, повідомив уповноважений. Віримо, що всі вони повернуться на рідну землю. І не припиняємо пошуку. А оскільки активні бойові дії тривають, на жаль, зростає й кількість зниклих безвісти.