КСЕНОФІЛІЯ
Дедалі популярніші шлюби з іноземцями нерідко ламають долі українкам
Одеситка Лілія Юсеф вже більше року не бачила свого 5-річного сина Мухамада. У серпні 2009 р. її колишній чоловік, громадянин Сирії Ахмад Юсеф вивіз хлопчика до себе на батьківщину. Жінка запевняє, що зробив він це за допомогою фальшивої довіреності про згоду матері на виїзд дитини.
На шляху до безвиході
Лілія обурена бездіяльністю влади, яка не змогла стати на перешкоді вивезенню її сина за кордон, а зараз не здатна повернути дитину його мамі: "Зверталася і до прокуратури, і до СБУ, і до Мін'юсту. Звідусіль - тільки відписки". Зараз Лілія не має жодного зв'язку із сином. Коли той опинився за кордоном, жінка зрозуміла, що на швидке повернення дитини розраховувати не випадає: "З Лівану повертали одну дівчинку п'ятирічну, так процедура півроку тривала". На жаль, в історії Лілії Юсеф та її сина щаслива розв'язка не трапилася ані через півроку, ані через рік. Кілька місяців тому, розчарувавшись у можливостях вітчизняної Феміди, жінка відмовилася від послуг адвокатів.
З коментаря, що надали "УК" в українському МЗС, випливає, що шансів повернути дитину через суд і справді було небагато. За сирійськими законами будь-яка дитина, батьком якої є громадянин Сирії, автоматично набуває сирійського громадянства незалежно від місця народження та громадянства її матері. Знову-таки, з позиції законодавства своєї країни, Ахмад Юсеф жодних протиправних дій не вчинив і є повноправним батьком свого сина. Відтак навіть у рамках Договору між Україною та Сирійською Арабською Республікою про взаємну правову допомогу домогтися повернення хлопчика в Україну є більш, ніж проблематично. Нота посольства України у САР з проханням надати допомогу в поверненні неповнолітнього громадянина України на Батьківщину поки що залишається без відповіді. Деякою втіхою тут може бути хіба те, що, за інформацією нашої амбасади, "сьогодні дитина живе разом з батьком та його родиною, вона забезпечена усім необхідним, стан здоров'я та умови проживання задовільні".
У розмові з Ахмадом Юсефом представники посольства також з'ясували, що він не має намірів найближчим часом приїжджати до України, однак не заперечує проти приїзду своєї колишньої дружини Лілії Юсеф до Сирії для возз'єднання родини. У МЗС вважають, що позитивне розв'язання проблеми можливе у тому випадку, коли батьки дитини самі дійдуть такої згоди. Приблизно такі самі поради Лілії Юсеф дають сімейні психологи та одеські фахівці із сімейного права. Однак жінка на цей варіант погодитися не може. Вона вважає, що Ахмаду потрібна не стільки дитина, скільки колишня дружина: "Хто дасть гарантії, що він не буде мене насильно утримувати?". Та й у будь-якому разі, ніхто не має права спонукати жінку до поновлення шлюбу, що для неї не є бажаним.
Інша правда
Історія Лілії Юсеф - не єдина, де фігурує скандальне розлучення сирійця та одеситки. Чому героями таких драм частіше стають громадяни саме цієї країни - пояснити не важко. За інформацією, що її надали нам в обласному управлінні статистики, серед громадян далекого зарубіжжя, що з ними укладають шлюб мешканки області, переважають саме сирійці. Тож не дивно, що саме на їхню долю випадає більша частка інтернаціональних сімейних скандалів. Молодий чоловік із дещо незвичним як для сирійця іменем Джозеф уже кілька років одружений з українкою. Коли я сказав, що чув історії про такі шлюби, він відреагував дещо несподівано: "І що, чоловік її вбив, а потім з'їв?". Схоже, що йому вже доводилося стикатися із настороженим ставленням до сирійсько-українських шлюбів.
Джозеф - християнин за віросповіданням. Його одновірці складають приблизно десяту частину населення Сирії. Тож релігійних розбіжностей у його сім'ї - а саме в них найчастіше вбачають зерно майбутніх негараздів - бути не повинно. Однак із розмови зрозуміло, що й у сім'ях сирійських християн дотримуються суворих правил. "Я в Україні дітей заводити не буду, - говорить Джозеф, - а раптом народиться дівчинка? Ви ж подивіться: вони вже у 14 років тут починають палити та пити".
Мова, власне, про те, що реалії нашого життя можуть шокувати іноземців не менше, ніж нас деякі їхні звичаї. І питання не в тому, що хтось гарний, а хтось - поганий. Просто ми -різні. А це ставить перед коханням додаткові випробування. В Одесі можна почути про сирійця, котрий, закінчивши академію харчових технологій, подався у таксисти. Поза тим одружився, вже має трьох дітей і повертатися до Сирії наміру не має. У цілком благополучному шлюбі живе в Чорноморській Пальмірі й подружжя турка та вірменки, хоча це представники народів, що мають вельми непросту історію взаємин.
У деяких випадках тут вирішальну роль зіграла сила почуття, що спромоглася здолати всі розбіжності. Іноді - і це навіть частіше ставало запорукою успіху - шлюбу передувало ретельне обмірковування майбутнього спільного життя, визначеність із компромісами, на які готовий іти кожен із подружжя, цілковита щирість щодо всіх можливих сюрпризів, з якими може зіткнутися людина, що входить у тісний контакт із малознайомою їй культурою.
Профілактика житейських трагедій
Статистика п'яти останніх років свідчить про постійне зростання кількості інтернаціональних шлюбів. Деякий спад був зафіксований тільки 2008 року, коли через забобони щодо високосного року зменшилася й загальна кількість одружень. В Україні, як, власне, й у більшості країн СНД, шлюб з іноземцями жінки беруть десь у 1,5 раза частіше, ніж чоловіки. До того ж, іноземні обраниці наших хлопців дуже рідко є громадянками країн ісламу. Тож екстремальний щодо етнокультурних відмінностей варіант випадає таки на долю жінок. І, на жаль, далеко не завжди вони виявляються готовими до нього.
Психолог Лариса Пономаренко є консультантом із сімейних стосунків та крос-культурних досліджень. "Наші дівчатка, котрі збираються виходити заміж за людей арабської культури, - говорить вона зі знанням справи, - не розуміють, що доведеться дуже сумлінно підлаштовуватися під чоловіка. Якщо можеш так жити, то шлюб припустимий. А якщо жінка хоче бути особистістю, щоб важила чогось не тільки чоловікова, але і її думка, тоді нічого не вийде".
Халепу, в яку потрапляють жінки, колега пані Пономаренко, вчена-психолог з Одеського національного університету Анжеліна Гайдарова пояснює ще й особливостями поведінки їхніх південних коханих: "Вони ж маски надягають. Ви б їх бачили - цілком цивілізовані європейські люди". Здатність адаптуватися, підлаштуватися під іншу культуру на її території якраз і вводить в оману довірливих дівчат.
Аби запобігти наступному розчаруванню та розтоптаним долям, науковці радять роз'яснювати дівчатам, що являють собою соціокультурні відмінності і якої мороки можуть завдати вони у шлюбі. "У Росії такий курс є, - повідомляє Анжеліна Гайдарова, - у них є цілі крос-культурні інститути, що працюють над цією проблемою". Україна, звісно, поступається своїй північній сусідці за етнокультурним розмаїттям. Але вже непоодинокі інтернаціональні сімейні драми мали б спонукати до певних просвітницьких знань, які б розкрили потенційним нареченим очі на те, через що доведеться пронести кохання з людиною іншої віри. Тож слід бути готовими до того, що на випадок фатального сімейного конфлікту особливих надій на судові та правоохоронні органи рідної країни покладати не варто.
Синдром Орбакайте
Таку назву вчена-психолог з ОНУ Анжеліна Гайдарова дала ситуації, коли син у змішаному шлюбі стає на бік батька-мусульманина. Цей термін походить від конфлікту між відомою співачкою Крістіною Орбакайте та її громадянським чоловіком, чеченцем за національністю, бізнесменом Русланом Байсаровим. У суперечці за сина переміг Байсаров. Торік районний суд Грозного ухвалив рішення, за яким Дені Байсаров має жити разом із батьком. Головним у цій ситуації Анжеліна Гайдарова вбачає те, що син сам обрав культуру батька. "Не скажу за дівчаток, - ділиться своїми спостереженнями науковець, - але хлопчики в змішаних шлюбах із мусульманами у 99% стають мусульманами. Приклад батька стає для них понад усе - і це вже не мамина дитина - він повністю належить тій культурі".
ЦИФРИ ДЛЯ РОЗДУМІВ
Питома вага міжетнічних шлюбів в Україні становить приблизно 3%. Якщо серед українських шлюбів згодом розпадається кожен другий, то розлучення серед інтернаціональних пар сягають позначки у 86%. При цьому більше половини українців позитивно ставляться до змішаних шлюбів.
З ОФІЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ
Найважче повернути дитину матері у випадках, коли йдеться про країни арабського світу, де пріоритет у вихованні дітей особами чоловічої статі закріплений на законодавчому рівні. Ситуація ускладнюється, коли змішані сім'ї проживають в арабських країнах, де українські жінки мають дуже обмежені права на виховання своїх дітей у випадку розлучення. Вони можуть розраховувати на зустріч зі своїми дітьми до досягнення ними повноліття. Та для забезпечення цього права необхідно мати належний фінансовий рівень, який, як правило, у цієї категорії українських громадянок є недостатнім, оскільки колишні чоловіки припиняють надавати відповідну допомогу.
Інформація надана "УК" МЗС