Однак у цій ситуації дивує, що зміни в законі майже не дають матеріальної вигоди перевізникам, зате збурюють протестні настрої в суспільстві. Щоб голослівно нічого не стверджувати, розгляньмо ситуацію на конкретному прикладі — перевезеннях залізницею. Ось перелік тих, хто втрачає право безоплатного проїзду в приміському сполученні, а також не їздитиме безкоштовно залізничним транспортом один раз на два роки (туди і назад) або один раз на рік (туди і назад) із 50-відсотковою знижкою.
Зокрема це стосується військовослужбовців, які в період війни проходили військову службу в Збройних силах СРСР, трудівників тилу, а також інших осіб, вказаних у статті 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». А також Героїв України, повних кавалерів ордена Трудової Слави, Героїв Соціалістичної Праці. Колишніх неповнолітніх, яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років, в'язнів концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни, а також дітей, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їхніх батьків. Осіб, яких було силоміць вивезено на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім СРСР, або на території окупованих Німеччиною інших держав. Втрачають право на безкоштовний проїзд у потягах приміського сполучення і ветерани праці, діти війни та особи, які супроводжують хвору дитину до місця лікування (реабілітації), оздоровлення і назад (за направленням медичних закладів).
Тобто декого позбавляють одразу двох пільг. Приміром, нагороджені орденом Героїв Небесної Сотні, Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», Герої Соціалістичної Праці, удостоєні звання за працю у період Другої світової війни, не тільки не зможуть користуватися пільгами у приміських електричках — їм скасовано ще й безплатний проїзд раз на рік (туди і назад) у двомісному купе швидких та пасажирських поїздів.
І це ще не повний перелік позбавлених безплатних послуг. Щоб зрозуміти всю абсурдність такого рішення, варто назвати лише кілька категорій тих, кому зберегли безкоштовний та пільговий проїзд залізницею. Скажімо, пенсіонерам за віком. Складається враження, що у розробників закону погано не лише зі знанням історії, математики, а і з мораллю. Бо хіба не відомо, що з часу закінчення Другої світової минуло 70 років, і в’язні гітлерівських концтаборів, Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави вже давно пенсіонери. То що це: хтось зумисне знехтував їхніми стражданнями і принизив їхні заслуги, а пільги дав просто за старість?
Саме так і виходить, коли згадати ще одне нововведення: права на безкоштовний проїзд позбавили ветеранів праці, а звичайним пенсіонерам його залишили. Тобто ті трутні, які за своє свідоме життя пальцем об палець не стукнули і отримують соціальну пенсію, яку їм заробили ті, у кого 35—40 років стажу, виявилися достойнішими за бджілок.
Для таких трударів знущанням звучить пояснення, що, мовляв, більшість пільгових категорій на приміській залізниці якраз і об’єднує поняття «пенсіонер». Та й у далекому сполученні пільгами надалі зможуть скористатися 18 із 25 категорій. І знову ж таки, якщо подивитися на перелік пільговиків — а це учасники бойових дій, інваліди війни всіх груп, інваліди та діти інвалідів, особи, що супроводжують інваліда І групи та дитину-інваліда, студенти, учасники та інваліди Другої світової війни та інші, — складається враження, що розробники закону й гадки не мали, що повним кавалером ордена Слави не можна стати, не будучи учасником бойових дій.
Усе це було б смішно, якби не так гірко. Адже й справді, навіщо було робити стільки галасу довкола позбавлення пільг багатьох категорій громадян, щоб цим самим документом більшості з них повернути це право? Крім негативу і збурення громадської думки, це й справді нічого не дало. Сама залізниця визнає, що й надалі нестиме значне соціально-економічне навантаження, оскільки кошти на компенсацію за перевезення пільговиків із бюджетів різних рівнів покривають затрати лише на третину.