Мій співрозмовник уточнив: представники його великої родини були власниками чотирьох квартир у Маріуполі. У березні — квітні під час обстрілів міста вони трималися там до останнього помешкання. Тобто коли вибухові хвилі вибивали вікна чи здригалася і спалахувала вогнем вся багатоповерхівка, вони перебиралися до безпечнішої оселі. І так кілька разів.

Сам він виїздив з міста-руїни і попелища, коли згоріла остання із чотирьох квартир. На всіх блокпостах російські «визволителі» прискіпливо перевіряли документи і телефон, шукали на тілі «нацистські» татуювання і забирали речі, але на в’язку ключів майже не звернули уваги. Ні, один з окупантів таки спокусився на симпатичний брелок, який зняв і запхав до своєї кишені.

Показуючи ключі — все, що залишилося від чотирьох осередків мирного домашнього тепла і затишку, чоловік пообіцяв докладно розповісти історію про втрату житла. Навіть чотири історії. Проте трохи згодом, коли буде готовий до важких спогадів.

Проєкт для зцілення

Зрозуміло, мій знайомий — лише один з багатьох маріупольців, у яких від домівок залишилися самі ключі й болючі спогади. Серед таких і Марія Адаманова, яка після виїзду з окупованого міста натрапила в сумочці на в’язку ключів. Плачем лиха не виплачеш? Так. Однак психотерапевт, до якого звернулася, запропонував вгамувати біль внаслідок втрати рідних і знайомих, домівок методом «клин клином».

Скориставшись порадою, потерпіла написала емоційну розповідь про оселю та все приморське місто. А потім, переконавшись, що спогади допомагають пережити біль втрат, вирішила поділитися досвідом із земляками. Так і виник в інстаграмі соціальний проєкт «Ключі від Маріуполя», що об’єднує історії жителів міста — вимушених переселенців, які зберегли ключі від домівок.

«Я народилася в Маріуполі, росла там, навчалася, народжувала і виховувала дітей, каталася на велосипеді до моря, гуляла із собакою. Звичайно, найсвітліші спогади були про моє помешкання: як пила каву на балконі, готувала на кухні улюблені страви, читала книжку дітям перед сном, відпочивала», — згадує Марія Адаманова.

Однак не уникнути і моторошного минулого, яке, на жаль, було не у снах-жахах, а насправді. Маріїна оселя була неподалік міського пологового будинку, на який (у пошуках батальйону «Азов»?) рашисти 9 березня скинули авіабомбу.

«Перша вибухова хвиля прибила мене і дітей до підлоги. А від другої разом з маленьким на руках нас кинуло на стіну. Я закрила собою дитину, здерла руки до крові й дуже забила голову, тому деякий час погано чула», — свідчить вона.

Через тиждень родина Адаманових зуміла вихопитися з міста, яке знищували росіяни. Попри жахіття, що тривало довкола, вона не втрачала надії повернутися. Однак невдовзі стало відомо: від квартири, яка згоріла, залишилися самі ключі. І ця зворушлива історія засновниці стала першою на сторінці соціального і благодійного проєкту «Ключі від Маріуполя».  

«Вони завжди будуть зі мною»

За задумом автора ідеї, цей проєкт став одним зі способів пережити травматичний досвід через написання історій. Це те місце, де кожен з маріупольців може поділитися болем, важкими спогадами заради того, щоб змусити себе жити далі відносно нормальним життям. Цю ініціативу підтримували і відгукнулися друзі та знайомі, інші земляки, в яких збереглися ключі від домівок, гаражів чи автомобілів. І всі разом вони тепер підтримують проєкт не тільки для власного зцілення, а й щоб зафіксувати воєнні злочини російських загарбників і, привернувши увагу цивілізованого світу до війни в Україні, притягти до відповідальності керівників держави-агресора та виконавців кремлівських планів і вбивць тисяч українців.

Щоб долучитися до соціальної ініціативи, потрібно написати на сторінці проєкту «Ключі від Маріуполя» в інстаграмі власну історію про болісний досвід і за змогою долучити фото ключів, будинків чи того, що від них залишилося. Певна річ, це потребує неабияких моральних зусиль. Те саме стосується й волонтерів, яким також болить, коли опрацьовують і готують до публікації спогади земляків. Тому організатори запрошують до участі у проєкті потерпілих від війни людей, які морально готові до цього.

«Іноді від повідомлення «Я також хочу приєднатися до проєкту» до уточнення «Ви отримали мою історію?» минає кілька тижнів. Адже висловити свої переживання дуже складно. Відверта розповідь, де ти можеш сам на сам залишатися зі своїм болем, прийняти й усвідомити їх, — це непросто, але від цього стає легше», — розповідає волонтер.  

Нині проєктом опікуються восьмеро волонтерів, які підтримують глобальну мету ініціативи — розповісти людям усього світу про жахіття в Маріуполі та Україні, які коять рашисти. Завдяки спільним зусиллям історії маріупольців перекладають і поширюють українською, англійською, грецькою, німецькою, польською, італійською та французькою мовами.

«Ми й вирішили видавати наш проєкт кількома мовами, щоб охопити якомога ширшу аудиторію, показати й нагадати всьому світу про наше зруйноване і окуповане ворогом місто, бажання людей повернутися додому попри все. Навіть якщо будинку фізично немає», — підтверджує міжнародну спрямованість благодійної ініціативи її автор.

Нині у проєкті зібрано понад 30 історій, і з огляду на запит від людей він розвиватиметься. Наприклад, одним з наступних його етапів стане запланована організаторами виставка фотознімків ключів з Маріуполя та розповідей їхніх власників. Команда волонтерів готує гуманітарну ініціативу, яка дасть змогу з допомогою проєкту «Ключі від Маріуполя» організувати збирання благодійних внесків для людей, котрі найбільше потерпіли від війни.

«Цими ключами я вже ніколи не відчиню двері. Бо дверей і квартири немає. Але вони завжди будуть зі мною», — написала одна з учасниць акції.          

Ідеться не тільки про ключі. А ще й про важкі спогади, мрії й надії на визволення міста і сподівання повернутися додому.