НА ВІСТРІ

Такі виші мають стати символами інтелектуального потенціалу країни

Анатолій ПАВКО,
доктор історичних наук, професор

Як свідчить історичний досвід, на різних етапах суспільного розвитку України її класичні університети виконували роль  інтелектуальних, духовно-культурних, просвітницьких центрів. Адже саме  тут фундаментальні наукові дослідження розвиваються в атмосфері  поєднання традицій та інновацій, міждисциплінарної взаємодії та віковічного діалогу природознавства та гуманістики. Тут генерується  інтелектуальна енергія нації.

«Стояти високо та світити»

Слід зазначити, що інтелектуальний потенціал є невід’ємною рисою насамперед тих університетів, які уособлюють національні символи країн. Це, наприклад, Гарвард у США, Карловський університет у Чехії, Сорбонна у Франції, Оксфорд і Кембридж у Англії, Московський університет в Росії, Київський  імені Тараса Шевченка в Україні.

Саме такі університети — символи інтелектуального потенціалу країни — вказують на її реальні та потенційні можливості. Інші, розвивають традиції та досягнення університетів-символів. Указуючи на пряме призначення класичних університетів, відомий вчений-педагог Університету св. Володимира М.Пирогов підкреслював, що воно полягає в тому, щоб «бути маяками, розливати світло на великі простори і тому стояти високо та світити».

На нашу думку, однією з необхідних передумов для успішного виконання класичним університетом своїх суспільних функцій нині є глибоке розуміння ним основних джерел власного інтелектуального наповнення.

 Насамперед, класичний  університет має бути взірцем і методологічним компасом для інших вишів у проведенні ефективних фундаментальних досліджень у галузі природничих та соціогуманітарних наук, посилення інтеграційних тенденцій у сфері наукового пошуку.

Так, університетська наука покликана якомога послідовніше і переконливіше втілювати основоположні поняття постнекласичної науки, сформовані свого часу відомим американським ученим Т. Куном: «парадигма», «нормальна наука», «екстраординарні дослідження».

Візитна картка — наукові школи

 Постійний  безперервний  цілеспрямований науковий пошук, який пронизує всі інноваційні та репродуктивні форми і методи навчання в класичних університетах, був і має залишатись альфою і омегою університетської освіти, її філософським каменем.

Візитною карткою університету  є його наукові школи та їхні лідери, які здатні  генерувати та практично втілювати яскраві наукові ідеї. Використовуючи різні класифікації типів учених, притаманних і для університетського середовища, слід підкреслити, що науковий потенціал університетів, їх інтелектуальну атмосферу має забезпечувати розумне, оптимальне поєднання таких категорій учених, як учений-енциклопедист, учений-філософ, учений-викладач, учений-адміністратор, які, проте, нічого спільного не мають з квазінауковцями, так званими епізодичними дослідниками, чи, в гіршому випадку, — антинауковцями.

Невід’ємним джерелом інтелектуального потенціалу університету є його Вчена рада. Потрібно зазначити, що Вчена рада є потужним центром концентрації інтелектуальних сил університету, одним із найважливіших органів управління ним.

Ректор Московського державного університету імені М. Ломоносова В. Садовничий, аргументуючи необхідність поглиблення та розширення Вченою радою своїх законодавчих та  експертних функцій, функцій стратегічного планування, підкреслює, що  на сучасному етапі вона не тільки «радить і розмірковує», а і визначає рішення з найважливіших та основоположних питань його життєдіяльності.

Якщо вибір вдалий, то в щасливому університеті навчаються щасливі студенти. Фото Володимира ЗАЇКИ 

Мораль без думки —  фанатизм

Класичний університет для якісного поповнення свого студентського та професорсько-викладацького складу має постійно залучати кращі сили країни не тільки в інтелектуальному, а і в морально-етичному відношенні. Університет  надзвичайно приваблює саме тим, що пробуджує в людині усвідомлення своєї самобутності, здатності до самостійного пізнання  навколишнього світу. Тут студент самостійно бере участь у наукових дослідженнях, долучається до самостійного пошуку істини. Це  сприяє формуванню у нього інтелектуальної дисципліни, він привчається мислити незалежно, сприймати природу і суспільство критично. Враховуючи значний світоглядний, евристичний, гносеологічний, етичний потенціал університетської наукової думки, варто при цьому пам’ятати, що «думка без моралі — недоумство, мораль без думки —фанатизм». Саме в університетській науці М. Пирогов убачав важливий засіб освіти та виховання студентської молоді. «В науці, — писав він, — закладено такий морально-виховний елемент, який ніколи не зникне, хоч би якими були її представники. Наука бере своє і, діючи на розум, діє і на моральність».

Традиції додають стійкості

Одним із джерел збереження інтелектуального потенціалу університету є глибока повага ним власних справжніх традицій. Зазначимо, що  вкладені як невід’ємна складова в інтелектуальну основу  університетської ідеї справжні, а не псевдотрадиції є нерукотворним фундаментом університету, надають останньому дивовижної стійкості. Одна з вартісних, цілком позитивних традицій, яка може і повинна стати надбанням сучасного університету, влучно і лаконічно сформульована відомим російським істориком, професором Московського університету В. Ключевським. «Студенти, — писав він, — цінували професорів, професори розуміли студентів і ті й ті пишались університетом, і тих і тих поважало суспільство».

Водночас університет повинен якнайшвидше звільнятись від тих негативних традицій, які заважають його прогресивному розвитку, знищують його інтелектуальну будівлю. Одна з таких традицій — інколи дивне ставлення студентів до отримання знань. Як звичайно досить поверхово уявляючи собі майбутню спеціальність, при обмеженій інформації і навіть в умовах її відсутності, студент приймає рішення про те, які предмети йому потрібні, а які — ні. Проте це  досить серйозна помилка. Виявом псевдотрадицій є також поширена стереотипна думка в університетському середовищі щодо того, мовляв, викладач, який має важливі наукові здобутки, може читати лекції і проводити семінарські заняття на будь-якому рівні.

Щасливі студенти, коли викладач вдалий

Вкрай негативною традицією сучасного класичного університету є поширена практика написання дисертаційних досліджень згідно з попереднім замовленням, яке динамічно виконують мобільні творчі колективи, до складу яких також входять, хоч  як це прикро, і авторитетні представники університетської наукової, особливо соціогуманітарної думки. Подібні вияви в практиці університетського життя антинауковості за умови браку  активної, рішучої боротьби з ними, на наше переконання, здатні серйозним чином девальвувати і позбавити перспективних тенденцій розвитку інтелектуальну ідею університету в умовах сьогодення. Саме тому, на думку В. Садовничого, «від негативних традицій  університетський корабель потрібно періодично очищувати. Це допоможе покращити його ходові якості, надасть йому більшої маневреності, сприятиме  посиленню його плавучості».

Значний вплив на самосвідомість та діяльність інтелектуальної еліти університету має дух університетської корпоративності, який спирається на високий професійний та інтелектуальний рівень, моральні якості, виховані в університеті. Водночас випускники університету не повинні нагадувати касту жерців чи масонське товариство, а мають бути тією динамічною та інтелектуальною групою, яка несе отримані нею знання в суспільство і певною мірою сприяє підвищенню його загального рівня освіченості здорових у фізичному, психологічному та розумовому відношенні людей.

Однією з передумов формування інтелектуального іміджу університету є якісні зміни у його викладацькому корпусі, чіткий механізм ротації педагогічних кадрів. Ігнорування принципів своєчасного оновлення професорсько-викладацького складу,  може призвести до такого незадовільного стану, який, наприклад, склався у науково-педагогічному корпусі університетів наприкінці XIX століття. Вказуючи на це, один із сучасників писав: «Обраний один раз Радою  професор залишається 25 років на своєму місці. Щасливий університет,  щасливі студенти, якщо вибір вдалий. Але якщо він невдалий, тоді лише смерть або тяжка, невиліковна хвороба може звільнити університетську молодь від цього тягаря».

Отже, частково окреслені та фрагментарно проаналізовані нами джерела інтелектуального потенціалу університетської освіти, без якої  не можливі поступальний розвиток та успішне втілення «ідеї університету» в умовах трансформаційних змін в українському суспільстві, мають важливе значення у забезпеченні виконання ним своєї стратегічної функції  —  підготовки не вузького, однобічного фахівця, а людини з широким науковим світоглядом, яка здатна служити істині, благородній ідеї, високим рівнем її методологічної культури мислення, твердими моральними переконаннями та життєствердним оптимізмом.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ «ВЕЛИКОЇ ХАРТІЇ УНІВЕРСИТЕТІВ»

3 Університет є самостійною установою всередині суспільств із різною організацією. Він створює, вивчає, оцінює і передає культуру за допомогою досліджень і навчання. Для задоволення потреб навколишнього світу його дослідницька і викладацька діяльність повинна бути морально й інтелектуально не залежною від будь-якої політичної й економічної влади.

3 Викладання і дослідницька робота в університетах повинні бути нероздільні для того, щоб навчання в них відповідало потребам, що змінюються, запитам суспільства і досягненням у науковому знанні.

3 Свобода в дослідницькій і викладацькій діяльності є основним принципом університетського життя. Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритим для діалогу, університет є ідеальним місцем зустрічі викладачів, що здатні передавати свої знання і володіють необхідними засобами для їхнього вдосконалювання за допомогою досліджень та інновацій, і студентів, що мають право, здатність і бажання збагатити свій розум цими знаннями.

3 Університет є зберігачем традицій європейського гуманізму. У здійсненні свого покликання він постійно прагне до досягнення універсального знання, перетинає географічні і політичні кордони і затверджує нагальну потребу взаємного пізнання і взаємодії різних культур.