Пришиваю свій клапти
щомиті

До тканини, що носять
 герої.

І ті клаптики міцно
зшиті,

Світ не бачив таких
сувоїв.

Авторка цих рядків Світлана Фоменко народилася в селі Вільне Волноваського району на Донеччині. Після початку повномасштабного вторгнення вона стала вимушеною переселенкою. І поряд з іншими земляками із вже дев’ять років прифронтової області дбає про «свій клаптик»: робить внесок в оборону та захист України від загарбників.

Вірш «Клаптик» можна вважати прологом до відкритого фестивалю-конкурсу читців, поетів, художників та фотохудожників пам’яті Володимира Сосюри «Любіть Україну!», в якому взяла участь авторка. Цей творчий захід нагадує строкатий сувій, міцно зшитий поетичними «клаптиками» його учасників, а ще зусиллями організаторів, письменників, художників та інших діячів культури.

Фестиваль має непросту історію виживання, оскільки навіть сама його назва викликає в рашистів шалену лють і бажання розірвати на клоччя. Та ці намагання марні: навіть попри війну і тривалі важкі бої на малій батьківщині Володимира Сосюри щорічний захід знову. Щоправда, цього разу вперше за межами області — в Києві та ще й у змішаному форматі онлайн і офлайн.

«Його творчість та нащадки знову потерпають від москви»

Свого часу фестиваль пам’яті одного з найкращих ліриків ХХ століття Володимира Сосюри, який народився в містечку Дебальцеве на Донеччині, започаткували і проводили саме там. Авторитетне дійство з назвою «Срібні дзвони» вважали одним із символів Донеччини і своєрідним творчим пам’ятником землякові. Саме цей конкурс дав поштовх для втілення в життя закономірної ініціативи про зведення у Дебальцевому пам’ятника Володимирові Сосюрі. Місцева та обласна влада підтримала цей почин, і вже був проведений відкритий конкурс на найкращий варіант скульптури поета. А 2013 року організатори й учасники фестивалю стали свідками закладання каменя на місці майбутнього пам’ятника. У планах було записано: відкриття скульптури відбудеться під час наступного фесту у травні 2014 року.

На жаль, підступна «руская вєсна», окупація Дебальцевого й частини Донбасу зруйнували ці плани. Доти щорічний творчий захід вимушено поставили на паузу, а 2018 року його відродили і з назвою «Любіть Україну!» провели у Слов’янську. Там він завдяки зусиллям управління культури і туризму ДонОДА, Донецького обласного навчально-методичного центру культури та його партнерів збирав учасників з усієї прифронтової Донеччини та інших областей ще три роки. Трагічного 2022-го за три дні до повномасштабного вторгнення ми провели конкурс у нинішньому адміністративному центрі області Краматорську. Тепер з огляду на надзвичайно складну ситуацію на Донеччині фестиваль із неофіційним статусом вимушеного переселенця перебрався до Києва.

«Мій прадід, його творчість, а також родина свого часу потерпіли від керівників кремля, зазнавши моральних переслідувань, заборон. Прикро, та це триває й досі, адже збройна агресія рф зруйнувала не тільки наші наміри відкрити у Дебальцевому пам’ятник поетові, а й все це місто та інші населені пункти Донбасу, які він дуже любив. Але фестиваль, що має назву знакової і завжди актуальної поезії прадіда, нам вдалося зберегти. А серед основних мотивів цьогорічних творів багатьох його учасників — віра й упевненість у нашій спільній перемозі», — ділиться враженнями постійний почесний гість заходу, член журі правнук Володимира Сосюри Олексій.

«Не було прохідних творів»

Важливість збереження і проведення конкурсу підтримують керівники Донеччини. В ОДА переконані: це ще один крок до намірів надати йому загальноукраїнського статусу. На це у слові до учасників звернула увагу заступниця голови Донецької ОДА Юлія Костюніна: «На Донеччині сили оборони борються за кожен метр української землі. А тим часом українське слово звучить у краї і звучатиме завжди. Нам дуже приємно, що навіть попри війну цього року в конкурсі взяли участь багато творчих людей не лише з Донеччини. Це підтверджує: українське слово лунає голосно і потужно зі сходу на захід та з півночі на південь. Отож проведення фестивалю «Любіть Україну!» у столиці збільшує упевненість, що він отримає статус загальноукраїнського». 

Справді, в конкурсі взяли участь 248 поетів, читців, художників та фотохудожників. Окрім Донеччини, з Луганської, Вінницької, Київської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Сумської, Волинської, Закарпатської та Рівненської областей. І всі вони підтримали традиції фестивалю щодо подальшої популяризації українського слова, виховання поваги і любові до рідної землі.

Тематика більшості поетичних творів прогнозована, особливо це стосується авторів з Донеччини, які змушені були залишити рідні домівки. На цю закономірну особливість звернула увагу двічі вимушена переселенка (з Горлівки, а потім з Бахмута) поетеса Наталія Ковальська, яка працювала в журі номінації «Поети».

«Цього року роботи учасників були різноплановими. Найбільше сподобалося, що в кожному вірші молодших авторів відчувалося розуміння значення рідної країни і ставлення до неї, немов до рідної людини. Приємно вразило, що не було прохідних творів, а поетичні рядки засвідчили: навіть наймолодші українці добре розуміють складну ситуацію, в якій перебуває Україна, і те, що її потрібно підтримувати і захищати. Старші автори крізь любов до рідної землі, біль і співчуття висловлюють готовність допомагати Батьківщині та віру в нашу перемогу», — поділилася враженнями вона.

Проведення фестивалю-конкурсу «Любіть Україну!» стало спільною перемогою організаторів та учасників. Журі, в роботі якого взяли участь колеги з дев’яти областей, визначило найкращих у всіх номінаціях. Переможцями поетичного конкурсу в молодшій категорії стали: гран-прі — Каміла Галушка (Донеччина), 1 місце — Марія Руднєва (Луганщина), 2 місце — Ксенія Якимчук (Донеччина), 3 місце — Аліна Савчук (Рівненщина). Старша категорія: Богдана Пілецька (Івано-Франківщина), Світлана Фоменко (Донеччина) і Ольга Коцан (Івано-Франківщина).

«Звичайно, не обійшлося без проблем і складнощів під час підготовки, та нам вдалося з ними впоратися. Дуже важливо, що ми збільшуємо кількість учасників та членів журі з інших областей. Тобто колись суто регіональний цей захід тепер має всі перспективи, щоб отримати статус всеукраїнського. А ще невдовзі можуть з’явитися нові номінації конкурсу: декоративно-ужиткове мистецтво та музичні твори. Це підтверджує, що ми не тільки зберегли знакове для нас творче дійство, а й поступово його розвиваємо», — запевняє директор ДОНМЦ Наталія Армяновська.

Погодьтеся, фестиваль-конкурс «Любіть Україну!» теж можна визнати одним із клаптиків, які нині міцно зшивають разом усі українці. І весь світ нині вражений цією незламністю.