НАШІ ЦІННОСТІ
Але не тільки через це найвища споруда країни заслуговує Книги рекордів Гіннеса
Олеся ЛІМАРЕНКО
для «Урядового кур’єра»,
Світлана СКРЯБІНА (фото),
«Урядовий кур’єр»
У неї, як у справжньої української красуні, є все: стать, неприступність, велич і водночас ажурність та легкість, з якою ця 2700-тонна башта червоно-білим птахом стрімко здіймається у бездонну синяву неба. У неї просто не можна не закохатися. І в 40 вона залишається стрункою і привабливою, напрочуд міцною, по-сучасному досконалою, зі смаком вбраною. Варто лише підвести вгору очі, щоб уважно роздивитися й належно оцінити цей диво—витвір людського розуму і рук. Причім наш, український – не гірший, як з’ясовується, за паризькі, берлінські, московські аналоги, а навпаки, такий, що перевищує відомі світові телевежі за багатьма технічними параметрами.
І в 40 вона залишається по-сучасному досконалою.
Так гартувалася сталь
Світова історія науково-технічного прогресу зберігає імена багатьох синів нашого народу, які зробили геніальні відкриття та винаходи, були авторами технологій, що значно випереджали свій час. Зокрема і в галузі теле- і радіокомунікацій. Приміром, у такі ж липневі дні, тільки 90 років тому, в далекому від України Ташкенті син нашого поета і борця з царатом Павла Грабовського Борис утілив у життя свою ідею передачі зображення на відстані, тобто фактично наблизив еру телебачення, яке в ті часи називали далекобаченням. Та ця технічна новація українського вченого, на жаль, не знайшла тоді належної оцінки.
Не все було просто і з реалізацією планів проектування нового телевізійного центру в Києві вже у ближчі до нас 60-ті роки минулого століття. Наші фахівці запропонували майже фантастичний проект цільнозварної конструкції башти. А оскільки всі проектні рішення тоді проходили в Москві, то всесоюзні авторитети всіляко намагалися вставити палицю в колеса своїм українським колегам. Зокрема, вони настійливо рекомендували відмовитися від обраної марки сталі, а це автоматично означало відмову від проекту загалом.
За словами учасників тих подій, український проект чотири рази виносили на технічну раду, та він не отримував схвального висновку. Зрештою, Москва запропонувала свій варіант, мовляв, неапробовані технології містять ризики. І лише непохитний авторитет Бориса Євгеновича Патона не дав знівелювати передові ідеї українських учених та інженерів. Він також заручився підтримкою тодішнього керівництва республіки, яке й схилило центр на наш бік.
І новація заслуговувала на те. Вперше була використана особлива сталь ІЗ-138 підвищеної міцності (щоб зменшити вагу майбутніх конструкцій), яка до того використовувалася тільки при будівництві суден, оскільки не піддавалася корозії, — згадує доктор технічних наук Едуард Гарф. — Листовий метал з неї виготовили вітчизняні металурги, стальні труби малого діаметра, що не практикувалося раніше, також зробили в Україні.
.jpg)
Л
Візитівка держави — технічні і наукові здобутки.
Без гвинтів і гайок
Особливою була технологія зварювання, унікальними — апарати для її проведення, конструкцію яких розробили науковці та спеціалісти академічного Інституту електрозварювання імені Є. Патона. Фішкою творчого колективу був монтаж несучих колон стовбура телевежі новітнім способом підрощування. Тобто спершу з’явилася верхівка башти, а затим до неї з допомогою восьми потужних домкратів «прирощували» або підкладали решту секцій (кожна заввишки вісім метрів) донизу, аж до основи.
Автоматичне зварювання елементів київської телерадіовежі здійснювалося вперше в світовій практиці. Новаторською ідеєю було і встановлення решіток довкола труб. Першопрохідці скористалися таким чинником науково-технічного прогресу, як інженерна інтуїція, й не прогадали. Більше того, закладені в споруду міцність і надійність істотно перевищили найоптимістичніші припущення авторів проекту.
— Це одна з найвидатніших будівель ХХ століття, — продовжує мій співрозмовник. — Першим цільнозварним об’єктом у тодішній країні був міст Патона через Дніпро. Та до того часу ніхто у світі не ризикнув вдатися до цієї технології при спорудженні веж. Ми спробували, та наш ризик грунтувався на серйозних розрахунках, глибоких дослідженнях, сміливих розробках і експериментах української школи електрозварювання.
Треба також згадати і про такий важливий чинник як контроль за якістю робіт на спорудженні Київської телевізійної вежі. Активний учасник її будівництва, інженер дослідного заводу Інституту електрозварювання Леонід Копилов зазначає, що саме техніка автоматичного зварювання горизонтальних кільцевих швів на вертикальній площині забезпечила бездефектні шви: тому всі конструкції зварювалися на висоті 18 метрів, а затим піднімалися на потрібну висоту. А перевірку бездоганності зварювання довіряли… рентгену.
Отже, йдеться не про звичайну споруду, а справді довершений шедевр української науки і техніки, за спорудження якого, до речі, авторів проекту на чолі з його головним інженером Олегом Івановичем Шуміцьким було удостоєно Державної премії в галузі науки і техніки за 1973 рік.
Цьому ліфту — 33 роки.
Скупий платить двічі
Чотири десятиліття поспіль наша телевежа справно служить своєму головному призначенню – забезпечує кожному з нас можливість чути і бачити Україну і світ, причому здійснює це за найвищими світовими стандартами. Тобто без неї не могли б надійно і бездоганно функціонувати всі загальнонаціональні канали теле- і радіомовлення.
До речі, і місце її розташування обрано не випадково: за розрахунками фахівців, найкращими місцями для облаштування телевежі були територія Києво-Печерської лаври та Сирець, де нині вона і розташована. Та проектантам довелося довго переконувати в цьому партійне керівництво тодішньої республіки, військових і навіть авіаторів. Адже йшлося про найвищу (майже 400 метрів) споруду не лише в Києві, а й у країні.
Друга в Європі і дев’ята в світі за висотою ця вежа сьогодні гідно представляє нашу незалежну країну в своїй сфері, є справжньою окрасою Києва. А не вистачає їй лише одного — публічності й відкритості, щоб це справжнє технічне диво побачив і оцінив якнайширший загал.
Подібні телевежі зазвичай мають оглядові майданчики і ресторани, куди залюбки піднімаються городяни і численні туристи.
Розповідають, що автори пропонували включити до її проекту оглядовий майданчик, та тодішній очільник республіканської влади не пристав на їхню пропозицію, мовляв, це призведе до здорожчання робіт і зайвих складнощів. Нагадаємо, що враховуючи складність та інноваційну насиченість об’єкта, його кошторисна вартість на 1973 рік становила понад 11 млн радянських карбованців.
Сьогодні керівництво концерну розглядає пропозиції сторін щодо обладнання відкритого майданчика, з якого можна милуватися красотами столиці нашої держави у всій її масштабності — від греблі Київської ГЕС та Київського моря до житлових масивів Вишгорода, Броварів і Борисполя, найвіддаленіших південних та західних київських околиць. Це справді вражаюча картина, яку ні з чим не порівняєш.
В одному з інформаційних матеріалів про київську вежу зазначено, що птахи не в’ють на ній гнізд через потужне магнітне випромінювання. Та дійсність спростувала це твердження. Під час останнього фарбування, яке здійснюється щоп’ять років і триває впродовж майже двох років (традиційних білої і червоної фарби потрібно понад шість тонн), альпіністи і за сумісництвом малярі побачили чимале соколине гніздо. Повідомили про це дирекцію Концерну РРТ і там розпорядилися: гніздо акуратно перенести, конструкцію під ним пофарбувати, а коли фарба висохне, пташиний дім повернути на старе законне місце. Мовляв, пташина завжди вибирає для гніздів’я хороше й екологічно здорове місце.
Далеко не кожен нинішній ювілей викликає справжню гордість за дії наших попередників. 40-річчя київської телерадіовежі, впевнило в тому, що ми можемо і вміємо здивувати себе і світ не лише віртуозною музикою, талановитим співом чи видатними спортивними результатами. Багато ва?жать технічні і наукові здобутки, які є візитівкою будь-якої держави.
8 ФАКТІВ ПРО ТЕЛЕВЕЖУ
♦ Київська телевежа — найвища решітчаста башта в світі.
♦ Висота її — 385 метрів, вага 2700 тонн, вона утричі легша за Ейфелеву вежу.
♦ Діаметр центральної труби до позначки 270 м — 4 метри. У ній розміщені шахти двох ліфтів.
♦ Між позначками 72 і 240 м башта переходить у восьмигранну решітчасту призму. З 240 м до кінцевої позначки височіє антенний циліндричний стовбур.
♦ Під час сильного вітру верхівка вежі відхиляється на 6 метрів, що допускається за технологією.
♦ Це найвища в світі цільнозварна башта, конструкція якої не передбачає жодного гвинта чи заклепки: всі сталеві труби з’єднані тільки зварними швами.
♦ Щоночі вежу освітлюють 60 лампочок рубінового кольору, що слугують орієнтиром для літаків, — їх видно з усіх точок Києва.
♦ Строк гарантії вежі за регулярного і належного догляду не обмежений.