На приїзд фронтової фури в місті Вишневому Бучанського району на Київщині чекали тисячі городян. Та що там городян! За добу до призначеного дня до офісу Благодійного фонду «Безпечний регіон» Сергія Гулієва почали масово прибувати легковики з гуманітарним вантажем: жителі Київщини й деяких сусідніх областей везли для бійців 77 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ переважно засоби особистої гігієни. Бо радник командувача ДШВ ЗСУ Максима Миргородського Сергій Гулієв, перебуваючи у відрядженні в одній з найгарячіших нині точок повномасштабної війни Бахмуті, звернувся до членів спільноти із проханням допомогти воїнам-десантникам товарами гігієни: «На передовій нині через холод, проблеми з ногами (так звана окопна стопа, обмороження) хлопці особливо потребують хімічних термогрілок, господарського та рідкого мила, прального порошку, шампунів, крему для рук та ніг, зубних щіток, паст, антисептиків, дезодорантів тощо. Усе це без перебільшення значно підвищить бойовий дух наших захисників».

Бахмут тривоги нашої

До речі, на день прибуття фури до Вишневого городяни вже знали, що десантникам та воїнам інших підрозділів під Бахмутом дуже важко утримувати позиції. Попри шалений тиск російської вояччини, тонни живого м’яса якої кидає щодня на місто кремлівська влада, ворог ніяк не може оточити ЗСУ. За даними експертів Інституту дослідження війни (ISW), українські захисники, які отримали підкріплення, тримають ситуацію під контролем. Командувач ССО України бригадний генерал Віктор Хоренко з бахмутських позицій навіть запевнив, що військовослужбовці Збройних сил України щодня «зменшують кількість сил ворога».

Ті, хто чекав на приїзд десантників (це люди, далекі від військової справи), обговорювали ситуацію на фронті й говорили, що повністю довіряють повідомленням Генштабу. Звичайно, казали вони, якщо наше командування прийме рішення відійти від Бахмута, ми повинні будемо це прийняти. Але це аж ніяк не означає поразку у війні, бо за Бахмутом є Краматорськ та інші міста, для взяття яких у росіян вже немає ні сил, ні коштів. Отож, можна було почути в гурті, не занепадаймо духом: наші хлопці тримаються і не відходять із позицій. Вірмо в них!

Вантаж буває різним

І ось нарешті біля будівлі департаменту охорони у Вишневому загальмувала військова вантажівка, яка подолала кілька сотень кілометрів. Утомлені, але енергійні солдати вискочили з кабіни. Вони були одразу ж готові завантажувати автопоїзд.

Знайомлюся із хлопцями: солдат Владислав Войтенко родом з Вінницької області. На фронті четвертий місяць: «Удома залишилася дружина з дитиною. Знають, що служу під Бахмутом. Краще правду сказати рідним, ніж щось постійно видумувати. На передовій буваю щодня, хоч про те, що перевожу, не кажуть. Хочу сказати тим українцям, які розпускають різні неправдиві, а то й панічні чутки, що із забезпеченням воїнів продуктами харчування, обмундируванням на передовій усе гаразд. Ще й волонтери нам допомагають, за що їм велике спасибі. А Бахмут рашистам не віддамо! Нізащо!»

Станіслав Шейко теж служить солдатом-водієм: «П’ятий рік в армії. Два з них проходив строкову службу в піхоті, а потім підписав контракт із ДШВ. Повномасштабна війна застала мене в Полтаві. Згодом фронтові дороги закинули на Донбас. Ми водії. Що завантажили в кузов автомобіля, те й веземо. Усе — за розпорядком, за ситуацією. У Полтаві залишилися дружина та син, якому 10 років».

Серед десантників виявився і мій колега — працівник ЗМІ 37-річний Андрій Поченок з Вінниччини. До мобілізації працював на телеканалі ICTV у «Єдиних новинах».

«Хоч один з найстарших у цій групі, — каже, — прослужив три місяці в навчальному підрозділі й три тижні — на передовій. Як працівник ЗМІ міг не йти до війська, та вирішив, що мушу послужити Батьківщині. Як творчій людині спочатку було важко на фронті, але із часом звик.

Ми входимо до складу логістичного підрозділу, тому щодня просто виконуємо свою роботу: хто їде, як-от сьогодні, в тил по гуманітарну допомогу, а хто везе боєприпаси на передову. Робота, звичайно ж, небезпечна. Тому коли потрапляєш на фронт, намагаєшся бути максимально уважним. А до вибухів, інших обставин звикаєш швидко».

А потім розпочалося завантаження гуманітаркою самої фури. За пів дня автопоїзд заповнили по стелю. Фотограф Денис Шестопал зафіксував сам процес завантаження, а на прощання зробив світлину хлопців. Я ж побажав воїнам-водіям повертатися якнайшвидше з перемогою.