Олімпійський чемпіон 
Юрій БІЛОНОГ

Зовнішній вигляд уславленого легкоатлета лише частково асоціюється з легендарним образом українського богатиря, який штовхає важке ядро за позначку 20 метрів. Кремезна постать, міцний потиск руки, особлива хода - повільна, без зайвих рухів-коливань. А ось погляд - щирий, відкритий, добродушний. Про це добре знає сам Юрій. Усміхається:

"Колись навіть пропонували зніматися в кіно, але через "мирну" зовнішність не взяли - потрібен був вуркаган".

Про досягнення Ю.Білонога в секторі для штовхання ядра сьогодні знає весь світ. І хоч атлет залишив великий спорт, свої знання і навички передає учням.

- Судячи з усього, ви серйозно налаштовані на тренерську роботу?

- Після виступу на Олімпіаді в Пекіні зрозумів: треба ставити крапку на одній сторінці життя і "писати" іншу. Починаю не з чистого аркуша - маю значний досвід, який знадобиться тим, хто тільки шукає свій шлях у великий спорт. Мова йде про майбутню тренерську роботу з юнаками та дівчатами. Для цього маю чимало ідей, які сподіваюся втілити.

А що стосується повсякденних побутових клопотів, то вперше відчув, що таке вільний час. Не вірю, що він у мене з'явився. Для дружини, дітей, друзів, батьків, відпочинку. Одне слово, розкошую.

- На ваш погляд, чи можуть шанувальники "королеви спорту" розраховувати на велике спортивне майбутнє вітчизняної легкої атлетики?

- Сьогодні оптимістичні прогнози навряд чи можливі. Насамперед через гострий брак одержимих своєю роботою тренерів. Саме від них залежить, чи виросте з хлопця або дівчини спортсмен, який готовий покласти на кін усе, аби лишень стати найсильнішим у світі. Ви знаєте, скільки одержує наставник за свою роботу? Виявляється, 1050 гривень. Можливо, для маленьких міст і містечок це ще якось прийнятно, але для Одеси, Харкова, Запоріжжя, Дніпропетровська╔

На жаль, в Україні сьогодні немає мережі дитячих стадіонів, майданчиків, манежів, де б можна було якісно тренуватися. Приємні винятки Донецьк, Ялта і ваші Суми - легкоатлетичний манеж Української академії банківської справи НБУ відповідає європейським вимогам. Я пригадую свої виступи в різних країнах світу, де нам влаштовували екскурсії до таких молодіжних спортивних споруд - ми ходили там наче заворожені. Поки про таке залишається тільки мріяти.

Єдина втіха - маємо чимало юних талантів, які подають великі надії в різних видах спорту і в тому числі - зі штовхання ядра. Якби їм кваліфікованих тренерів та відповідні умови, Україна була б однією з найсильніших спортивних держав світу.

- Юрію, а як починався ваш спортивний шлях?

- Я в дитинстві був кремезним хлопчиком. І досі зберігається світлина, зроблена в дитячому садку. Стою в другому ряду крайній, аби не закривав однолітків із третього ряду, що стояли на стільчиках. Адже ми були однакового зросту.

Коли 10-річним прийшов до дитячої спортивної школи в рідному Білопіллі, тренер Володимир Бєліков відразу дав мені в руки ядро і сказав:

- Штовхати треба ось так!

Мені це сподобалося. За кілька днів проходили районні змагання, на яких я штовхнув 5-кілограмове ядро на 8 метрів 35 сантиметрів, посівши третє місце. І досі зберігаю грамоту за свою першу "бронзу". Згодом потрапив до складу юнацької збірної України. Першу серйозну перемогу здобув у Челябінську - виграв юніорський чемпіонат СРСР.

- Любителі спорту пам'ятають драматичну боротьбу на Олімпіаді в Афінах, що розгорнулася між вами та американцем Адамом Нельсоном.

- Справді, драматизм того поєдинку був неймовірним. По-перше, змагалися на унікальному стадіоні в древній Олімпії, що вже зобов'язувало до високого результату. По-друге, стояла 40-градусна спека - в таких умовах навіть дихати важко. По-третє, ми "йшли" мов під копірку - сантиметр у сантиметр. Та все ж таки мені вдалося переграти іменитого суперника завдяки кращій другій спробі у фінальній серії. Коли на табло загорілися рекордні 21 метр 16 сантиметрів і мене оголосили олімпійським чемпіоном, довго не міг прийти до тями. Греки на радощах навіть присвоїли мені звання почесного громадянина префектури Амарусіо.

- Вас почали впізнавати на вулицях, просити автограф, сфотографуватися

- Було й таке. Коли приїхав додому, святкування тривало. Я взагалі не любитель такої помпезності, скажу чесно - інколи зайвий раз намагався не виходити на люди.

- Ви почесний громадянин Білопілля, вашим іменем назвали міський стадіон поряд з будинком, де тепер мешкають батьки - Григорій Кузьмич та Катерина Іванівна. Часто буваєте в них?

- Раніше до батьків навідувався раз на рік, а зараз, коли часу стало більше, намагаюся робити це частіше. З цим у мене проблем немає - люблю їздити за кермом за будь-якої погоди, а особливо взимку. Я один у батьків, вони вже на пенсії - працювали будівельниками, тож усі надії в старості тільки на мене.

Коли буваю в Білопіллі, неодмінно приходжу на стадіон. Саме тоді відчуваю, наскільки дорога мені моя маленька батьківщина.

- Багато хто зі спортсменів вірять у забобони, всілякі прикмети. Ви належите до них?

- Частково. Можливо через те, що квартира батьків у Білопіллі має 13-й номер (сміється). А взагалі довіряю снам і вірю в них. От ви, мабуть, подумаєте, що жартую, але кілька разів мені і справді снилися віщі сни. Наприклад, у Мюнхені на чемпіонаті Європи наснилося, що став чемпіоном. І що ви думаєте - наступного дня виграв "золото". Подібна прикмета спрацювала і в древній Олімпії. А одного разу, коли жив в одному номері з метальником молота Сашею Крикуном, поділився з ним своїм прогнозом: "Сашко, на цьому чемпіонаті я буду третім, срібло дістанеться американцю Адаму Нельсону, а золото здобуде росіянин"...

Мов у воду дивився. Хіба що на першу сходинку піднявся не росіянин, а білорус, що майже "поруч". Завжди намагався не потрапляти під вплив прикмет. Хоча звертав увагу на номери кімнат, у яких нас поселяли. Втім, так і не вивів цифрової формули удачі.

- Від чого в першу чергу залежить успіх спроби в штовханні ядра? Від сили, зібраності чи, може, фортуни?

- Нерідко трапляється, що спортсмен талановитий і організований. Але приїде на змагання - то травма, то невдала спроба, то ще щось. Тому з фортуною треба завжди бути на "ви".

Що стосується інших моментів, то для мене було найважчим - заснути напередодні старту. Ляжу спати, тільки стулю очі, а в уяві ядро... Бувало, кілька годин дивлюся і подумки вправляюся з ним. А вранці - слабкість, кволість. Тому вчився міцно спати і продуктивно відпочивати.

Стосовно фізичних якостей, то, звісно ж, важливо мати міцну руку. Але не тільки. Моя перевага - міцні ноги. Окрім цього, треба вміти відчувати снаряд - як узяти його, прилаштувати в руці, вдало штовхнути. Кожен спортсмен одразу розуміє, чи вдалася спроба. Головний індикатор - крик під час штовхання. Дехто вважає, що то своєрідна гра на публіку. Але це не так: цей емоційний сплеск - перша ознака того, що спортсмен повністю виклався і може розраховувати на успішний результат.

- У вас чимала сім'я,  до того ж спортивна. Прагнете з дружиною, щоб діти стали спортсменами?

- Це залежатиме від самих дітей. Так вважає і моя дружина Клавдія - в минулому метальниця диска, з якою познайомилися на змаганнях у Кончі - Заспі. Доньці Ані вже 13, ми пробували займатися тенісом, плаванням, іншими видами - не пішло. А ось дев'ятирічний Данило захоплюється баскетболом і вже має відчутні успіхи. Я переконаний, що він сам зробить правильний вибір. Ну а про 5-річну Софійку мова ще не йде.

- У своєму житті ви багато побачили, відчули. Чи маєте щось на зразок правил, якими керуєтеся зараз? Як часто берете до рук ядро, що прославило вас на весь світ?

- Мушу розчарувати - з ядром не "спілкуюся" майже три роки. Після Олімпіади в Пекіні жодного разу не виходив у сектор. Віддаю перевагу баскетболу, гирям, гантелям.

Не можу погодитися з відомим висловом, що головне - не перемагати, а брати участь у змаганнях. Для мене на першому місці - якомога кращий результат. Тож моє кредо: ніколи не виходь на змагання з думкою про другий результат. А в спорті керуюся висловом, у якому є хоч і не зовсім українське слово "кач" - від "качати" м'язи. Звучить він так: тільки "кач" і тільки "кач" нас врятує від невдач.

ДОСЬЄ "УК"

Юрій БІЛОНОГ. Народився 9 березня 1974 року в місті Білопілля Сумської області. Чемпіон Олімпійських ігор в Афінах-2004, учасник трьох Олімпіад, неодноразовий чемпіон світу і Європи.

Заслужений майстер спорту. Підполковник прикордонних військ. Закінчив Київський інститут фізкультури. Нині слухач 2 курсу Академії державного управління при Президентові України.

Одружений, має трьох дітей.